Візьміть участь
у розіграші
LTE планшету Взяти участь
Приз
БлогиСвіт

/Політика

Коментар: Як німці мовчки дивились на єврейські погроми 80 років тому

68

Через 80 років після єврейських погромів в Німеччині кожен може поставити собі питання: а як на це реагувала моя родина? Фелікс Штайнер розповідає про свій досвід.Мій батько мав енциклопедичні знання про регіон, де ми жили. А ще він дуже цікаво усе розповідав. Те, що я знаю про мою батьківщину і моє походження, я почув від нього.

Дуже часто він переказував мені про те, як пережив 10 листопада 1938 року. Єврейські погроми, які стались по всій Німеччині ввечері 9 листопада та стали відомі як "Кришталева ніч", на наступний ранок докотились і до маленького містечка на південному заході країни, в якому виріс і я. Мій батько тоді ходив до першого класу, і у той день діти отримали від вчителя настанову - після школи оминати синагогу і будинки, в яких живуть євреї. Там, за його словами, могло бути небезпечно.

Звичайно, мій батько та його друзі настанову вчителя зрозуміли як заклик довідатись, що ж може бути таким небезпечним серед білого дня у маленькому тихому містечку. І така реакція була типовою для звичайних шести- чи семирічних дітлахів. І вони побачили охоплену вогнем синагогу, яку не гасили пожежники, розбиті вітрини та погромлені приміщення крамничок, якими володіли євреї. Вони стали й свідками того, як з вікон квартири, де мешкала єврейська родина, просто на вулицю викидали її майно.

Як реагували мої бабуся і дідусь?

Що саме сталось тоді у маленькому містечку, в якому мешкали близько 30-ти євреїв, задокументовано і детально описано. Але в мого батька я б запитав: як реагували мої бабуся та дідусь на розповідь свого старшого сина, який на власні очі бачив, що сталось серед білого дня у місті? Чи намагались вони пояснити йому те, що пояснити було неможливо? Як коментували те, що лише у 300 метрах від нашого будинку з домівки виганяли жінку з дітьми, а їхні меблі та майно на їхніх очах нищили? Що усіх чоловіків-євреїв заарештували вранці 10 листопада та окремим потягом повезли у Дахау - в концентраційний табір?

Якщо відверто, то я не хочу знати відповіді на ці запитання. Та й питати я не стану, бо відповіді я, в принципі, знаю. Ні - мої рідні не були переконаними нацистами, це відомо мені напевно. Але вони опускали очі і мовчали, як і мільйони інших німців. Батьки чотирьох дітей навряд чи могли стати героями чи мучениками. Однак вони знали про концентраційний табір у Дахау і про те, що саме там відбувалось, оскільки з 1933 року повсюдно арештовували соціал-демократів - у нашому містечку мера та депутатів ради - та утримували їх у тому концтаборі. Але ж тут йшлось про євреїв - що ми, католики, мали з ними спільного? Чому мали ризикувати заради них?

Систематична соціальна ізоляція та позбавлення прав євреїв почались не у листопаді 1938-го. Уже за кілька тижнів після приходу Гітлера і нацистів до влади на вітринах єврейських крамниць з'явились написи "В євреїв не купувати", з роботи звільняли лікарів, адвокатів та журналістів, які були євреями. Були ухвалені дискримінаційні закони, які позбавляли євреїв будь-яких прав і майна. Але 9 і 10 листопада 1938 року була перетнута межа - почався відкритий терор на очах усього народу. Моя сім'я також мовчки спостерігала за цим. Мені соромно за це. Навіть через 80 років.

Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.

Читайте всі новини по темі "Deutsche Welle" на сайті "OBOZREVATEL".

Джерело
0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги