Коментар: Вирок Ратко Младичу в Гаазі - монстр у вітрині

Націоналісти говорять про юстицію помсти. При цьому Ратко Младич отримав лише те, що заслужив, вважає Драгослав Дедович. Вирок йому, на жаль, не став променем надії.Широким та глибоким є кривавий слід, який залишив у Боснії і Герцеговині цей нині вже літній чоловік. Чверть століття тому під час боснійської війни цей полководець боснійських сербів Ратко Младич насолоджувався своєю абсолютною войовничою владою. Нині ж він насилу може планувати своє особисте майбутнє. І не тільки через оголошений йому вирок - довічне ув'язнення його навряд чи хвилює. Так чи інакше він ні в чому не кається. Скандальні виступи Ратко Младича в залі суду повністю відповідають його попереднім висловлюванням про трибунал як про "сатанинський суд". 75-річний Младич важко хворий. Жити йому, судячи з усього, залишилось недовго.

Ратко Младич є тим, хто заперечує реальність. Так само, як і сербські націонал-шовіністичні кола в Боснії і Герцеговині, а також у Сербії. Для них трибунал у Гаазі є політичним інструментом проти всіх загалом сербів. Виходить, що вони заперечують особисту вину їхнього "героя" та його співучасників і таким чином беруть більшість звичайних сербських громадян в ідеологічні заручники. Навіть якщо трибунал часом і звинувачують у непослідовності, немає жодних сумнівів у тому, що Ратко Младич після всього, що сталося в Боснії і Герцеговині з 1992 по 1995 рік, не в останню чергу й за його наказом, повинен був постати перед судом.

Процес мав би відбуватися на місці злочину

Шкода лише, що ця будівля суду розташована не в Сараєво, Белграді чи в Баня-Луці, а в Гаазі. Зблизька можна було б набагато краще побачити, що вдаваний герой є нічим іншим, як непробивним, банальним монстром. Чоловік, який не промовляє жодного слова жалю. Якому нічого сказати - не тільки нащадкам і родинам жертв, але й рідним своїх власних загиблих солдатів. Якби Ратко Младич міг ще раз зробити вибір, він, очевидно, знову став би Ратко Младичем. Він отримав по заслугах.

Це - просто, залишивши осторонь усі норми цивілізованої поведінки, надати наказ про масові розстріли беззбройних чоловіків, як старих, так і підлітків. Це є варварством роками з артилерії обстрілювати міські райони і дивитись на мирне населення як на розвагу для снайперів - наче полювання на дичину. Лише сповнена ненависті людина зі затьмареною свідомістю могла заявити про "звільнення" Сребрениці й представляти все як "помсту туркам", хоча останні турки пішли з цього регіону ще півтора століття тому разом з Османською імперією. Це просто якесь божевілля і вкрай небезпечно, коли мотиви й цілі 1389 року - битва на Косовому полі - використовуються як пояснення для дій в 1995-му.

Колишні пропагандисти - сьогодні поважні державні діячі

Ратко Младич від самого початку був лише ідеологічно засліпленим смертельним кулаком екстремального сербського шовінізму. Тодішні пропагандисти цього шовінізму - як от нинішній президент Сербії Александар Вучич - нині є поважними державними діячами.

Для жертв Ратко Младич залишається цинічним підбурювачем війни та злочинцем. Єдине, що їх тішить, це те, що тепер їхня думка отримала офіційне підтвердження. Але для багатьох колишніх солдатів, а також для багатьох боснійських сербів він залишатиметься героєм і жертвою "антисербського судового заколоту". Босняцькі ж націоналісти використають ці закиди для того, аби й надалі говорити про "народовбивчих сербів".

Час розквіту популістів

Попіклуються про це політики-популісти, які в час, коли факти відіграють дедалі меншу роль, переживають свій розквіт також на Балканах. Це серйозно непокоїть, оскільки без порозуміння між босняцькою та сербською політичними елітами не може бути надійної перспективи для Боснії і Герцеговини.

Не виключено, що вирок цьому монстру, якого виставили у вітрині Гаазької юстиції та світової громадськості, не задовольнить спрагу справедливості. Інакше й бути не може, адже країна залишається розколотою, й ментально вона надалі перебуває в полоні буремних 1990-х років.

Ратко Младич заслужив те, що отримав. Але вирок не є променем надії для країни. Для цього вже, мабуть, запізно.

Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.