Коментар: Випробування для бразильської демократії
Попереду в Бразилії буремні часи. Після вироку суду щодо апеляції екс-президента Лули да Сілви триватимуть юридичні суперечки, які унеможливлять будь-яку конструктивну дискусію, вважає Френсіс Франка.На цей вирок довго чекали: тепер Луїса Ігнасіо Лулу да Сілву засудили за корупцію і відмивання грошей вже у другій інстанції. Але це не вгамує пристрасті у політичному житті Бразилії - навпаки. Адже судова тяганина на цьому ще не завершилася. Вона заважатиме змістовній дискусії під час майбутньої виборчої кампанії.
Цей вирок є апогеєм корупційного скандалу, в якому замішані політики різних політичних таборів і який вже чотири роки не дає Бразилії перевести подих. Обвинувальний вирок сильно б'є по репутації Лули - часи, коли Барак Обама називав його "найулюбленішим політиком планети", вже давно в минулому.
І прибічники, і опоненти Лули вважають себе переможцями
Абсолютно байдуже, який вирок винесли судді апеляційного суду в місті Порту Аллегрі на півдні країни - було зрозуміло, що їхнє рішення матиме навіть більше політичних, ніж правових наслідків. Вирок вибиває Лулу з президентських перегонів 2018 року, в яких його досі вважали фаворитом. Замість виборчої боротьби Лула опиниться у в'язниці, якщо його касаційна скарга не матиме успіху. Так само фурором, з іншого боку, обернувся би можливий виправдувальний вирок у найбільшому в історії країни антикорупційному процесі під керівництвом судді Сержіо Моро.
За іронією долі, вирок задовольняє і опонентів, і прибічників Лули. З точки зору перших, він є доказом корумпованості 72-річного політика. А останні вбачають підтвердження своїх закидів, що справа проти Лули є політичним полюванням на відьом. Тепер заведена юрба, яка поділена на тих, хто беззастережно любить Лулу або ненавидить його, отримала додаткові боєприпаси в своїй війні. Натомість ті, хто намагається з нейтральної позиції розібратися в цій справі на підставі фактів, не бачить такої чорно-білої картинки. Бракує переконливих свідчень, які однозначно доводять або спростовують його провину. Вирок проти нього не має твердого підґрунтя.
Закиди у корупції стосуються пентхаусу у курортному місті Гуаружа на узбережжі Атлантики. Йдеться про те, що в помешканні Лули будівельним концерном OAS був зроблений дорогий ремонт. Офіційно Лула не є власником згаданої нерухомості і ніколи в ній не мешкав. Але, як аргументують судді, він мав такі наміри. Як віддяку за модернізацію помешкання, OAS, мовляв, отримав низку замовлень від нафтового концерну Petrobas, який частково належить державі. Крім того, зазначає обвинувачення, будівельний концерн отримав можливість рекомендувати своїх людей на високі посади у Petrobas.
Навіть у прибічників Лули немає пояснення того, яким чином у колишнього представника робочого класу з'явилися такі тісні зв'язки з великими будівельними концернами і чи може цьому бути яке-небуть виправдання. Йдеться про компанії, які збагатилися за часи його правління, які налагодили з політичними елітами, як ми тепер знаємо, систему "я - тобі, ти - мені".
Бразилії варто займатися її справжніми проблемами
Після цього вироку в другій інстанції ще довго триватимуть дискусії про провину чи невинуватість Лули - як у суді, так і в рамках передвиборної кампанії. А шкода. Значно краще було би, якби Бразилія нарешті заговорила про свою справжню проблему, а саме: що високі посади роздаються за принципом політичної лояльності. Високопосадовці призначають зручних людей на власний розсуд. Зрештою, Лула міг керувати країною, купуючи за великі гроші голоси депутатів парламенту. Його наступниця Ділма Русеф була усунена з посади після того, як вона відмовилася платити депутатам щомісячні відрахування з "чорної партійної каси", на позначення яких у Бразилії навіть з'явився неологізм - Mensalão, тобто "велика щомісячна виплата". Зате нинішній президент Мішел Темер, як ні в чому не бувало, за бюджетні гроші купує голоси на підтримку непопулярних законів, від яких потерпають найбідніші бразильці, тоді як багаті зберігають свої привілеї.
Бразильська демократія десятиліттями є заручницею Національного конгресу, в якому більшість політиків ухвалюють закони лише для самих себе. Тим, хто зі сторони вже давно спостерігає за цим, не залишається нічого кращого, ніж цинічно констатувати: "Така вже вона є, ця політика". Якщо вже до цього дійшло, то варто запитати: а для чого взагалі потрібні такі політики?
А поки свідомі громадяни розмірковують над тим, як можна перезавантажити Конгрес і зробити його кращим і підзвітним народу, народ у своїй масі вже давно махнув на політиків рукою і не вірить жодному слову представників істеблішменту. Натомість політична кон'юнктура нині на боці популістів і політиків з авторитарними замашками, які обіцяють країні світле майбутнє. Саме так і руйнуються демократії. Попереду в Бразилії буремні часи. І не лише в Бразилії.