Коментар: Віктор Орбан як заноза в тілі Євросоюзу

Віктор Орбан переміг на виборах в Угорщині й може розпочинати нову каденцію. Він є занозою в тілі ЄС. Його демократично легітимована автократія тепер стане ще привабливішою для наслідувачів, вважає Фолькер Ваґенер.Що спільного мають Анґела Меркель та Віктор Орбан? Лише одне - перед обома попереду четверта каденція. Більше їх ніщо не об'єднує. В політичних питаннях вони дотримуються абсолютно різних точок зору. Але Орбан має одну суттєву перевагу в порівнянні з Меркель: тепер він може правити, як йому заманеться; йому не потрібно більше звертати увагу на докучливих партнерів по коаліції. У цьому сенсі Меркель може йому позаздрити.

Насправді вона повинна його боятися. Угорщина Орбана представляє собою модель прощання з ліберальним консенсусом у Європі, який встановився після 1945 року. Йдеться про демократично легітимізоване однопартійне правління, яке розміщене десь посередині між недосконалою демократією та панівною одержимістю, притаманною Володимиру Путіну та Реджепу Таїпу Ердогану. "Неліберальна демократія", як її називає сам Орбан.

Політична зірка Сходу

Орбанізм, до речі, діє і за межами самої десятимільйонної країни. Польська партія "Право й справедливість" де тільки можна намагається копіювати свого брата за духом і політичного двійника. Також Чехія та Словаччина відкрито висловлюють симпатію такій грубій перебудові держави. Ці країни утворюють Вишеградську четвірку і представляють собою осередок опору Брюсселю, якому вони закидають надмірне опікування.

"Ми в нього вчимося", - сказав про Орбана ще 2016 року Ярослав Качинський. Останнім часом мабуть ще жодні вибори в такій швидше маленькій країні ЄС не мали таких потужних наслідків для відносин між Західною та Східною Європу, як вибори, що відбулися минулими вихідними в Угорщині. Войовничі прогнози Орбана збуваються. 2018 рік буде "роком великих битв", заявляв він раніше. Тепер 54-річний політик відчуває тягу до нових атак на Брюссель.

Найбільший виклик з часів розширення ЄС на Схід

Часткове вавилонське непорозуміння між "старим" та "новим" Євросоюзом поглиблюється. Якщо дивитися з перспективи Cходу, то люди там не можуть ані зрозуміти мультикультурний дух часу на Заході, ані, тим більше, прийняти його. Якщо дивитися з Заходу, то партія "Фідес" Орбана та "Право і справедливість" Качинського є правими популістами та безцеремонними й невдячними отримувачами зиску з ЄС. Настільки далеким один від одного є бачення ситуації на Сході і Заході ЄС.

Зрозуміло одне: Орбан - найбільший виклик у родині Євросоюзу від того часу, як разом із прийняттям до спільноти східноєвропейських країн розпочалася нова ера в його історії. У масштабі ЄС він є піонером однопартійного правління - з глобальної точки зору він належить до плеяди нових поборників "демократури" разом із Путіним, Трампом, Ердоганом. Усі вони є природними ворогами тих принципів, що десятиліттями беззаперечно формували внутрішній стержень, який тримав Європу разом: демократії, свободи думки і слова, верховенства права.

Сила Орбана - слабкість ЄС

Переможна хода Орбана на батьківщині вже котрий рік поспіль має такий успіх іще й тому, що консервативні партії у Європарламенті формують надійне тло для процесу розпаду угорської держави. Європейська народна партія (ЄНП), а особливо її найбільша національна група - німецький ХДС/ХСС, потребує голосів депутатів угорської партії "Фідес", не хоче ризикувати нею зі страху, що більшість у Європарламенті перейде до соціалістів. Грубо кажучи: ЄНП захищає Орбана чисто з власного інтересу. Тому її м'яка критика (на адресу Орбана, - Ред.) виглядає неправдоподібною.

Захід та Схід ЄС

Тим не менш: якщо ЄС хоче подолати внутрішню кризу, він має навчитися розуміти. Розуміти, що ще дуже недавнє минуле, яке люди пам'ятають, виглядало на сході Євросоюзу зовсім по-іншому, ніж на заході. Схильність до авторитарного стилю правління в Польщі, Угорщині та Сербії набагато сильніша, адже люди мали з ним досвід за часів соціалізму.

Те, що цей стиль правління сьогодні знову став популярним, пояснюється тим, що аж до 1989 року ці країни з ідеологічних причин не мали права на національно-державну ідентичність. Там, очевидно, існує потреба надолужити втрачене відчуття батьківщини перед тим, як розчинитися в спільноті ЄС. А ворожа реакція на біженців - тим більше мусульман - пояснюється простою відсутністю досвіду співіснування з іншими. Той, хто виріс настільки відмінно від мюнхенця, копенгагенця чи ліонця, має великі проблеми з продиктованою політкоректністю західних європейців.

З іншого боку: угода є угода. Угорщина вступила до ЄС, Польща - так само. Це несе з собою зобов'язання, правила гри були відомі заздалегідь. Можливо, ще є час домовитися. Але якщо це не допоможе, має статися те, що в таких випадках стається в футболі: наслідком серйозного фолу є червона картка.

Цей коментар виражає особисту думку автора. Вона може не збігатися із думкою української редакції та Deutsche Welle в цілому.