Візьміть участь
у розіграші
LTE планшету Взяти участь
Приз
БлогиСвіт

/Політика

Коментар: Світовий театр на Мюнхенській конференції з безпеки

156

В умовах викликів сьогодення європейці мусять робити для свого захисту набагато більше, ніж робили раніше, вважає оглядач газети Frankfurter Allgemeine Zeitung Клаус-Дітер Франкенберґер.Мюнхенська конференція з безпеки є великою сценою. На цій сцені розігруються актуальні події міжнародного життя, погляд спрямований на велику панораму криз у світі. Актори схрещують леза своїх мечів, а іноді вони, висловлюючись образно, готові кинутися один на одного навкулачки.

Іноді це відбувається театрально та навіть драматично. Легендарною стала фраза "Мене не переконали", яку в 2003-му році колишній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер (Joschka Fischer) прокричав услід тодішньому міністру оборони США Дональду Рамсфелду. Таким чином було відкрито продемонстровано конфлікт між західними державами у ставленні до політики щодо Іраку, яку проводила адміністрація тодішнього президента США Джорджа Буша-молодшого. У 2007-му році агресивна риторика Володимира Путіна у Мюнхені ознаменувала поворот у російській політиці щодо Заходу. Минулого року все ще розгублені учасники конференції хотіли знати, чи справді новий президент США Дональд Трамп вважає НАТО застарілою організацією, про що він заявив незадовго до заходу. Пройшов рік, і тепер ім'я глави Білого дому пролунало на конференції лише на другий день її роботи. Питання щодо передбачуваності Сполучних Штатів досі залишається актуальним.

Цього року не було ударів блискавок, а гуркіт грому не стрясав залу, в якій відбувається конференція. Вочевидь, її учасники втомились від численних криз та конфліктів. Утім, можна зробити певні висновки з промов та дискусій очільників держав та урядів, міністрів та радників. Наприклад, такий: у відносинах між США та Росією не простежується жодних проявів розрядки, а навпаки. У Вашингтоні нині висунули обвинувачення на адресу низки громадян РФ у зв'язку з втручанням в американську президентську виборчу кампанію. Це втручання мало на меті розколоти американське суспільство, принаймні так вважає радник з питань нацбезпеки людини, яка очолила Білий дім нібито у результаті спроби втручання у вибори з боку Росії. Кремль відкинув ці "балачки" та зажадав доказів. З таким самим цинізмом російське керівництво досі заперечує своє військове вторгнення до України. Очікувати нового прориву в двосторонніх відносинах між США і РФ наразі не доводиться - ані до, ані після президентських виборів у Росії.

У зв'язку зі складною ситуацією на міжнародній арені європейці повинні зараз нарешті стати здатними до політики в світовому масштабі. І мають рацію усі, хто дорікає тут на проблеми - політичні, фінансові та культурні. Коли Америка більше не може та не хоче бути світовим жандармом, коли західний світовий порядок похитнувся, тоді європейці мусять робити набагато більше, ніж робили раніше. І не в останню чергу - в рамках політики безпеки та оборони, але не обмежуватись лише цим. Здається, Євросоюз на цьому шляху просунувся вперед. Але йому не варто себе обманювати. Самотужки Європа не зможе себе захистити, у і найближчому майбутньому це не зміниться. Необхідно бути рішучим, але й водночас реально дивитись на речі.

Франція відкрито заявляє про готовність здійснити необхідні кроки, щоб ЄС став переконливим та дієздатним: видатки на оборону повинні постійно збільшуватись. Франція також не має ілюзій стосовно того, що можна віддати на "аутсорсинг" вирішення конфліктів, які зачіпають Європу та які загрожують її безпеці та добробуту. Ключовий меседж: Франція повернулась з новою динамікою і новою впевненістю у собі.

Париж відгукнувся у той час, коли обидві великі європейські країни зайняті власними внутрішніми справами. У Лондоні стає все зрозумілішим, які наслідки матиме Brexit, а у Берліні мучаються з формуванням нового уряду. Хоча, у будь-якому випадку, Німеччина не хоче бути єдиною рушійною силою в Європі. Але німецький уряд з приставкою "в.о.", чия влада та авторитет ослаблені, є, безумовно, не тим партнером, якого потребує Європа. Раніше запитували, що сталось з Францією, тепер те ж саме питання лунає щодо Німеччини - труднощі у внутрішній політиці впливають також і на здатність вести переговори на зовнішній арені.

Якщо конференція з безпеки є сценою, тоді міністр закордонних справ ФРН Зіґмар Ґабріель (Sigmar Gabriel) здійснив сміливий вихід на неї, багато хто сприйняв його виступ як саморекламу. Ґабріель, утім, показав себе зі свавільного боку, засвідчивши бажання відійти від досягнутих раніше домовленостей. У питанні санкцій щодо Росії він відступив від європейської лінії, коли висловив можливість їхнього пом'якшення на випадок, якщо Росія здійснить кроки для зменшення напруження на Сході України. Його припущення про те, що до німцям та її сусідам навряд чи вдасться пояснити збільшення видатків на оборону Німеччини до двох відсотків ВВП, як це було погоджено в рамках НАТО, є сміливою чи навіть зухвалою. Адже під час виборної кампанії в Німеччині проти такого підвищення видатків насамперед виступав сам Ґабріель.

Навпаки, ця вимога щодо збільшення видатків на оборону є більш ніж доречною: враховуючи системну конкуренцію з боку нових, уже розвинутих, демократій та автократичних і авторитарних режимів, американсько-європейська взаємодія є як ніколи необхідною та точно не стала менш важливою. Ця вимога є ceterum censeo сьогодення. Вона спрямована на всіх, хто вважає, що зможе засяяти у новому світлі лише у тому разі, якщо вони підуть своїм власним шляхом.

Цей коментар є виразом особистої думки автора. Вона може не збігатися із думкою української редакції та Deutsche Welle в цілому.

Читайте всі новини по темі "Deutsche Welle" на сайті "OBOZREVATEL".

Джерело
0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги