Коментар: Путін та посткримський витік мізків

Якщо міряти людським капіталом, то найближчі роки витрати від агресивної зовнішньої політики Кремля перевищать умовний прибуток від анексії Криму, вважає Іван Преображенський.Суперечки про те, наскільки активно з Росії "витікають мізки", йдуть давно, з початку 90-х. Але якщо на початку нового століття ситуація стабілізувалась, то на межі 2011-2012 років число емігрантів стало рости. Воно різко збільшилось з 2014 року. Російські провладні пропагандисти стверджують, що залишають країну статистично незначна кількість людей. Це вірно, якщо мова йде про абсолютні цифри і якщо порівнювати число тих, хто виїхав і хто прибув до Росії. Але експерти говорять про втрату найбільш кваліфікованих кадрів. Причому в масштабах, які можуть поставити хрест на будь-яких майбутніх проектах модернізації російської економіки.

Зізнання Германа Грефа

Росія стрімко втрачає привабливість як ринок праці - як для сусідів, так і для своїх громадян. Вперше з 1990-х років еміграція з країни залишається стабільно високою. Більшість їде в країни так званого "близького зарубіжжя", для еміграції на Захід у них просто нема коштів. Загалом же, за даними Росстата, з 2014 по 2016 роки (статистики за 2017 рік ще нема) з країни виїхали трохи більше одного мільйона людей. І емігрують саме ті, кого катастрофічно не вистачає країні, розповів на нещодавньому Гайдарівському форумі у Москві голова "Сбэрбанка" Герман Греф. Буквально нема кому займатись розробкою штучного інтелекту, поскаржився він. Що природно, зауважу, коли у влади починаються проблеми зі звичайним.

Про це до речі, говорить не лише Греф. Якщо вірити експертам, оптимістична програма щодо створення 25 мільйонів високотехнологічних робочих місць не дарма була забута після докримського 2013 року. Навіть якби ці місця були створені до 2025 року, виявилось би, що скоріш за все, на них нема кому працювати. Не вистачає кваліфікованої робочої сили.

Половина Криму

Не один Греф говорить про проблеми витоку мізків. Про це говорять і експерти Російської академії народного господарства і держслужби у своєму січневому "Моніторингу". За їхніми даними, на цифри Росстату покладатися не можна. Навіть тих, хто їде на Захід щороку ледь не у вісім разів (близько ста тисяч замість 15,5 тис.) більше. І більшість - люди з вищою освітою, а назад на Батьківщину їх геть не тягне. У Росакадемії це називають інтелектуальною еміграцією і як одну з головних причин вказують на події 2014 року та загалом на зміни, що відбулись в Росії після 2012 року.

Що ж виходить? Візьмемо за одиницю виміру населення анексованого у 2014 році Криму. Воно, за даними офіційного російського перепису, становило близько 2,3 мільйонів людей. Це так би мовити, прибуток.

Тепер подивимося на втрату, причиною якої було погіршення економічної ситуації, що здебільшого пов’язано з анексією Криму і власне політичний ефект від де-факто приєднання півострова до Росії. Починаючи з 2014 року, країну залишило як мінімум 40% від цієї "кримської одиниці". Такими темпами до 2020 року з Росії через політичні і економічні наслідки анексії виїде якраз цілий Крим. Те, що саме така ж кількість людей приїде до країни, може бути слабкою втіхою.

Не в образу кримчанам мовою російських бюрократів буде сказано: "людський матеріал", що виїжджає, помітно вище за якістю - молодше і освіченіше. На цьому матеріалі, так би мовити, країна могла б ще орати й орати. Ця ж публіка, що емігрує, могла б злегка поправити і демографічну ситуацію, яка погіршується з природних причин - через те, що в репродуктивний вік увійшли ті, хто народився в 1990-і, коли народжуваність була вкрай низькою.

Нікому не потрібні

Прекрасна аналогія в даному випадку - північний Крим. Там до 2014 року було розвинене сільське господарство, регіон, можна сказати, годував півострів. Однак після анексії припинилися поставки води з Дніпра по каналу з території України. Підземні прісні води стрімко витрачаються, і їм на зміну приходить солона морська. Як наслідок, вже через десяток років північнокримські сади і поля можуть перетворитися в те, чим вони були до побудови дніпровського каналу - солончаками і напівпустелею.

Цей приклад дуже добре демонструє, як країна може поступово перетворюватися на неживу пустелю, якщо її керівництво вибирає неправильні орієнтири і не піклується про реальні інтереси населення, а до думки експертів не прислухається.

Всупереч побажанням Грефа ніхто, звичайно, не стане опитувати емігрантів з Росії, щоб дізнатися, чого їм не вистачає. Всі і так чудово здогадуються. Бракує і їм, і країні позитивних перспектив, відчуття відкритих можливостей. Всі необхідні дослідження на цю тему давно вже проведені. Тому фахівці і залишають поступово Росію, залишаючи владу країни один на один з приєднаними територіями.

Коли в пріоритеті, як в 19 столітті, землі, а не люди, інакше ситуація і не може розвиватися. Причому і далі вона буде повторюватися, хто б не правив Росією, раз по раз. Доти, поки влада замість імперської величі не почне піклуватися про власних громадян.

Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою Української редакції і Deutsche Welle в цілому.