Коментар: "Берлінале" стогне під тягарем політичної відповідальності

Найбільшому кінофестивалю Німеччини нелегко. На "Берлінале" мають демонструвати не лише хороші фільми, а й бути відповідальними за політичні та суспільні меседжі. Це і благословення, і прокляття, вважає Йохен Кюртен.У часи "холодної війни" кінофестивалю "Берлінале" доводилося легше. Тоді протистояли дві озброєні до зубів наддержави. США та Радянський Союз після Другої світової війни розташувалися на європейському континенті: тут НАТО, там - Варшавський договір. Численні кризи тримали людей у напрузі. Поділений Берлін був місцем стикування блоків, а "Берлінале" - всередині.

Від самого початку в 1951-му році фестиваль мав чітке завдання: посередництво і примирення, культура як зведення мостів. У Берліні показували стрічки зі Східної Європи, навіть із НДР. У кінотеатрах зустрічалися культурні діячі, які не мали б змоги зустрітися деінде. А публіка спостерігала і прислухалася. Так "Берлінале" став "найполітичнішим кінофестивалем світу". Ця етикетка приклеєна до "Берлінале" і сьогодні.

Хоча в 1989-му році ситуація у світі радикально змінилася, етикетка залишилася. Два інші великі фестивалі -в Каннах і Венеції - могли спокійно собі займатись амбітним з мистецької точки зору авторським кіно, а от гаслом "Берлінале", як і раніше, залишалось: тут займаються політикою, тут показують суспільно актуальні та політично важливі стрічки.

Відмінна ознака: "політичні" фільми

Це не змінилося донині. Для кінофестивалю це благословення і прокляття водночас. Благословення, тому що "Берлінале" таким чином забезпечив собі відмінну ознаку, навіть якщо в Каннах і Венеції тим часом теж демонструють багато політичних фільмів. Та що стосується масштабу фестивалю, то "Берлінале" цілком може позмагатися з усіма іншими конкурентами. Численні секції "Берлінале" слугують тому, що в багатьох місцях, і поза конкурсом теж, дискутують про політику та фільми, суспільство й кіно.

Таким чином майже щороку "Берлінале" знаходить свою тему. Якось це була тематика захисту довкілля, потім - фінансова криза, два роки тому - дискусія про біженців, а 2018-го року це буде скандал навколо американського кінопродюсера Харві Вайнштейна і його наслідки. Від фестивалю постійно очікують, що в його програмі відображатимуться всі нині актуальні дискусії та кризи.

У цьому й полягає прокляття "Берлінале": уже багато років фестиваль стогне під тягарем цього значення. Тому чимало експертів давно критикують фестиваль і його директора Дітера Коссліка (Dieter Kosslick). Дорікання, які чуються найчастіше, можна підсумувати так: на "Берлінале", а особливо в конкурсній програмі, де стрічки змагаються за Золотого Ведмедя, демонструють надто багато мистецьки незначних фільмів, які тільки поширюють політичні меседжі. За мистецькою якістю фільмів "Берлінале" не може конкурувати з Каннами й Венецією. Навіть кінофестиваль у Торонто та американський фестиваль незалежного кіно Sundance уже досягли рівня "Берлінале". Структура програми "Берлінале" самовільна, не має концепції та чіткого профілю, і причина цього - величезний масштаб фестивалю, вважають критики.

Багаторічна дискусія стосується принципової дилеми будь-якої культури та відповідних культурних подій: надто багато меседжів, надто багато морального "вказування пальцями", надто багато добрих намірів шкодять мистецтву. Це стосується кіно так само, як і літератури, театру та музики.

За течією актуальних дискусій

Майже шкода багатьох режисерів і режисерок, які нині прибувають на "Берлінале" та презентуватимуть свої нові стрічки. Нерідко вони роками працювали над проектами і найближчими днями, ймовірно, потраплять у могутню течію актуальних дискусій, навіть якщо їхні фільми ніяк цього не стосуються.

І Дітера Коссліка могло бути трішки шкода, коли він кілька днів тому мусив звітувати на програмній прес-конференції. Директор фестивалю, який зазвичай завжди виступає в хорошому настрої та у 2018 році піде в відставку, здавався стиснутим під вагою тягаря, який лежить на "Берлінале". "Тут більше не пожартуєш, адже зануди цього не хочуть", - багатозначно зауважив сердитий Косслік.

Ідеться не про те, щоб припинити дискусії про рівність. Вони відбуватимуться. "Берлінале" бере участь у цих дебатах, проводить власні події. І це добре. Але не слід забувати про те, що фільми, які впродовж наступних десяти днів демонструватимуть на численних кіноекранах Берліна, узагалі-то мали б говорити самі за себе - своїми темами та сюжетами, стилем та естетикою.