Коментар: Агресія Анкари та ганебне мовчання Заходу

Нападом на курдські "Загони народної самооборони" у Сирії Туреччина знову демонструє непередбачуваність. На цьому тлі мовчання партнерів Анкари виглядає ще більш цинічно, вважає Керстен Кніпп.Туреччина відкидає всі звинувачення. Доповіді сирійського Центру моніторингу прав людини (SOHR) про цивільні жертви турецького вторгнення у контрольований курдами регіон Афін на півночі Сирії Анкара назвала "чорною пропагандою". Ціллю ударів з повітря стали лише озброєні бойовики, стверджують в Анкарі, а метою операції - винятково "терористи".

Міф про "чисту війну" є одним з найбільш заяложених на тлі насильства, що вирує в Сирії вже сім років. Інший міф ще більш безсоромний: у ньому стверджується, що всі члени курдських повстанських "Загонів народної самооборони" (YPG) є терористами. Справді, повстанці YPG близькі до Курдської робітничої партії (КРП), що визнана в Туреччині та ЄС терористичною організацією. Однак КРП і YPG не ідентичні. Крім того, "Загони народної самооборони" не першими напали на Туреччину. Ракети, що летять з їхніх території на турецьку Анатолію, є відповіддю на напад Анкари.

Курди - розмінна монета міжнародної політики

Упродовж ста років курди є розмінною монетою у міжнародній політиці. Останню главу в історію цинічного ставлення до них вписала війна в Сирії, під час якої курди проявили себе як найбільш ефективна сила в боротьбі проти "Ісламської держави" та інших джихадистських угруповань.

Курдські воєнізовані загони, підтримувані і озброювані Сполученими Штатами, зробили вирішальний внесок у те, щоб "Ісламська держава" не закріпилася на півночі Сирії. Битву за місто Кобані у 2014 році навряд чи вдалося б виграти без допомоги курдів. Також курдські ополченці боролися проти ІД в Іраку, рятуючи життя тисяч єзидів, що тікали від війни.

Звичайно, територія, контрольована курдами на півночі Сирії, не є зразком демократії. Але вона є прикладом і вигідно відрізняється від інших регіонів країни, де влада належить як світським, так і релігійним угрупованням.

У кожної зі сторін конфлікту в Сирії свої інтереси

Тим більшою ганьбою є те, що сирійських курдів знову кинули напризволяще. США у відповідь на напад Туреччини мовчать. І це США, які надавали курдам збройну підтримку і зовсім нещодавно навіть мали намір створити і озброїти нове прикордонне формування чисельністю у 30 тисяч вояків у північносирійській провінції Ідліб, щоб не допустити повернення до Сирії "Ісламської держави". Схоже, США лякає конфлікт з партнером по НАТО, адже Вашингтон і Анкару об'єднує бажання домогтися витіснення з політичної сцени президента Сирії Башара Асада. І заради цієї мети Сполучені Штати, схоже, готові пожертвувати курдами.

Не зрозуміло також, наскільки відповідають дійсності дані про те, що Росія відвела свої війська від району Афрін у Сирії. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров нещодавно спростував це повідомлення. Очевидним є лише те, що чергове зростання напруженість між партнерами по НАТО - США і Туреччиною - може бути на руку Москві. Особливо та обставина, що лояльність Вашингтона до своїх союзників - цього разу курдів - викликає обґрунтовані сумніви. Що йде, знову ж таки, на користь репутації Москви.

З Європи, своєю чергою, лунає лише стримана критика. Найбільш однозначну на сьогоднішній день заяву зробив міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан, який запропонував скликати екстрене засідання Ради Безпеки ООН. Уряд ФРН, навпаки, утримується від будь-яких висловлювань. Він навіть не відреагував на повідомлення про те, що у своїй операції Туреччина використовує німецькі танки Leopard 2.

Агресивний та непередбачуваний партнер

Мовчання Заходу ганебне. Крім того, воно ризиковане. Адже розв'язує руки уряду, який проводить вкрай агресивну політику як у себе в країні, так і за її межами. На критику щодо своєї військової кампанії Анкара, як повідомляють турецькі ЗМІ, відповіла масовими арештами.

Треба зазначити, що уряд Ердогана продовжує свій агресивний зовнішньополітичний курс: спочатку його об'єктом виявилася Росія, потім - Ізраїль та США. Впродовж декількох місяців ним була й Німеччина. Тепер метою атаки Анкари - на цей раз не словесної, а військової - стали сирійські курди. Турецький уряд як сторона конфлікту є практично непередбачуваним, а як партнер - щонайменше ненадійним.