Блог | Країна, де в центрі стоїть Людина, або Навіщо Україні йти в ЄС
Коли ми говоримо про європейську інтеграцію, то найчастіше йдеться про зміну правил і процедур, експорт, довкілля, безпеку продуктів харчування, боротьбу з корупцією. Прикладні речі, з якими ЄС асоціюється в більшості. Та чи не замало ми наголошуємо на цінностях? Так, саме цінностях, які, може, на перший погляд, і не намастиш на хліб, але без яких, переконана, просто не може бути усього, що перераховане вище.
Коли мене питають, навіщо нам іти в ЄС, якщо Україна досі не має прописаної десь перспективи членства, якщо ось, мовляв, Велика Британія виходить із нього, – на думку спадає проста відповідь. Ми йдемо у Європейський Союз, насамперед, по цінності. Ми йдемо в союз, з якого, на відміну від Радянського, випускають. Це союз не країн, а, в першу чергу, людей, яких єднає однакове бачення світу. І, насправді, стати частиною цієї спільноти можна і без формальностей і просто вже – вона в головах і серцях, для яких, як відомо, кордонів нема.
Читайте: Повернутися до реальності
Тому сьогодні, у День Європи, хочеться наголосити на тих змінах, значення яких ми протягом останніх років, здається, недооцінюємо. Бо людська сутність влаштована так, що людина швидко звикає до хорошого і з часом схильна сприймати його вже як даність. Коли ти дихаєш свіжим повітрям – не часто про це задумуєшся, поки не опинишся в заторі на шосе з 8-ми смуг.
Ми можемо порахувати обсяги зростання експорту, кількість змінених процедур, але як оцінити зміни ментальності? І як зрозуміти, що ці зміни дають конкретно тобі?
Озираючись на 5 років назад, ми не можемо не усвідомлювати, що нині живемо в абсолютно іншій країні. Ми будуємо не лише дороги і нові підприємства. Ми будуємо свою державу на основі європейських цінностей, і ця держава постає, насамперед, у наших душах. Це виливається в людяне вшанування жертв воєн, замість танців на кістках, це відображається яскравими муралами на наших будинках, замість остогидлої радянської сірості, це, зрештою, робить нас спільнотою чуйних людей, які здатні дивитися далі свого особистого, робити щось більше, ніж досі, не лише для себе, а і для громади.
Читайте: Путін прорахувався, або Наша справжня незалежність
Україна змінюється назавжди. Це видно із суспільного дискурсу, бо нам уже замало вчасно розпочатого опалювального сезону – ми говоримо про необхідність речей, за які не вторгуєш грошей, не з`їси їх і не помацаєш. Нам важливо, щоб йшлося про повагу, рівність, гідність. Яскравий приклад – забезпечення гендерної рівності - рівності між чоловіками і жінками, яким я маю честь опікуватися в Уряді, за кілька років із суспільної дискусії перетворилося на реальну державну політику. А це долі мільйонів жінок, чоловіків і їхніх дітей. Ви ніколи не зможете виміряти у відсотках, наскільки вільніше і безпечніше вам стало жити, але точно зрозумієте це, коли, не доведи Боже, втратите.
У ці дні пам`ятаймо, що ще зовсім недавно ми жили в імперії, яка кидала людей голіруч на палаючий атомний реактор і яка одного дня вивезла увесь кримськотатарський народ світ за очі у вагонах для худоби. Ту країну не цікавили сльози дітей і стареньких, вона якраз і ставила собі за мету – знищення людських цінностей, людської подоби в людях. Ми ж, нарешті, будуємо її повну протилежність – країну, де в центрі стоїть Людина з її плюсами і мінусами, часом не така, як ми звикли, однак яка від народження наділена Богом такими самими правами, як усі. З усвідомлення цієї істини починається все, про що йшлося на початку.
З Днем Європи!
