Байден, Джуліані, Фірташ: як результат виборів президента США вирішується в Києві та Відні

Три роки тому українська влада зробила одну з найбільших зовнішньополітичних авантюр в історії Незалежності, вирішивши зіграти на стороні "демократів" на президентських виборах у США. Незграбна спроба зіграти на внутрішньому полі американської політики на користь Хілларі Клінтон зіпсувала відносини Петра Порошенка з новим господарем Білого Дому, що в підсумку знизило рівень підтримки України Вашингтоном.

Тоді, в 2016-му, план представлявся українським можновладцям практично безпрограшним: позиції Демпартії США виглядали непорушними, і навіть коли Трамп виграв праймеріз Республіканської партії, особливих сумнівів у тому, що "демократи" утримають владу, не було. Соціологія віддавала перемогу Клінтон із великою перевагою, і навіть найбільш елементарний аналіз можливостей і ресурсів кандидатів практично не залишав Трампу жодних шансів на перемогу в очах української еліти.

У Києві вирішили допомогти американським демократам закріпити перевагу, вдаривши по Полу Манафорту, керівнику виборчої кампанії Трампа. У медіа була "злита" інформація про так звану "чорну бухгалтерію" Партії регіонів і зафіксовані у ній великі виплати Манафорту, які не були враховані у США, що в підсумку коштувало американському політконсультанту свободи. Тоді, влітку 2016 року, Манафорт заперечував факти, що розкрилися, проте скандал змусив команду Трампа ухвалити рішення про його звільнення з посади керівника виборчої кампанії, залишивши за ним лише питання консультування із загальних питань.

Сьогодні в Україні всі добре пам'ятають і про обвинувальні пресконференції Сергія Лещенка, і про публічні висловлювання на адресу Трампа цілої низки українських офіційних осіб, і про шок, який відчула українська влада – в першу чергу МЗС і президентська адміністрація – після переконливої перемоги Трампа над Клінтон. Не зайвим буде згадати і про розслідування Politico, що викривають українське посольство у США, а також твіти президента США, що закликали звільнити посла України Валерія Чалого в зв'язку з грою української влади проти нього.

Сьогодні, згадуючи ті події, напрошується тільки одне питання: чи варто було українським чиновникам так ризикувати, підігруючи одній зі сторін внутрішнього політичного протистояння у США, щоб потім отримати реальне похолодання відносин із новим складом Білого дому? Адже потім знадобилося близько двох років, щоб згадка України перестала викликати у президента США гостре роздратування.

Разом із тим, приводів для подібного роздратування було більш ніж достатньо. Чого варте одне лише розслідування групи Мюллера щодо втручання Росії у виборчий процес у США, а також можливої змови між штабом Трампа і представниками російської влади. Розслідування, яке, найімовірніше, закінчилося б взагалі нічим і набагато раніше, якби не інформаційне підживлення, яке прокурори Мюллера отримали свого часу з українських джерел. Манафорт виявився найбільш вразливою мішенню, від якої прокурори намагалися вибудувати всі нитки свого розслідування, але в підсумку офіс Мюллера виявився нездатним довести факт змови Трампа з Кремлем. Хоча сама доповідь і результати розслідування трясли американську політику кілька років і, схоже, стануть важливим фактором нової президентської кампанії-2020 року, на якій Трампу належить захищати своє крісло від домагань демократів. Головним кандидатом від яких поки що називається Джо Байден – неформальний куратор українського напряму в адміністрації Барака Обами. З ім'ям Байдена сьогодні пов'язана ціла серія скандалів, джерелом яких знову ж є Україна.

Так чи варта свічок гра, яку з перемінним успіхом вела українська влада в 2016 році, присягаючи на вірність найбільш імовірному на той момент майбутньому президентові США Хілларі Клінтон і Демпартії? Або все-таки ризики, перед якими могла опинитися країна (і в підсумку опинилася), повинні були охолодити запал як українських офіційних осіб, так і гарячих прихильників американських демократів з українського парламенту на кшталт Сергія Лещенка та інших?

Очевидно, що отримати однозначну відповідь на це питання неможливо. Адже якби Хілларі Клінтон змогла перемогти Трампа, може, ми б і стали свідками якогось неймовірного бонусу для України у вигляді посиленої підтримки з боку Вашингтона. Втім, робити припущення, "що було б, якби..." – справа невдячна. Але підсумком розпочатої в 2016 році гри стало те, що Україна й українські дійові особи зайняли важливе місце в американській внутрішній політиці. Схоже, що ця тенденція найближчим часом буде тільки посилюватися. Особливо, якщо на загальних виборах протистояння дійсно розгорнеться по лінії Трамп-Байден.

Казус Вайсмана

Повертаючись до розслідування спецпрокурора Мюллера, яке останні два роки є головним дестабілізуючим для Трампа фактором, варто згадати і про Дмитра Фірташа, який уже більше п'яти років заперечує екстрадицію у США в австрійських судах. Довгий час австрійські адвокати доводили політичні переслідування Фірташа з боку США його роллю, впливом і політичною позицією всередині України. У центр ставилося те, що Фірташ завжди був і залишається українським магнатом із тісними зв'язками в Росії, чий вплив і інвестиції в українську політику завжди викликали невдоволення Вашингтона. І нібито чикагська "справа Фірташа", за якою в 2014 році він був затриманий у Відні за запитом Мін'юсту США, мала на меті вивести його з політичної гри в Україні після Революції Гідності. У всякому разі, саме ця лінія захисту, а також надані австрійському суду докази та свідчення, дозволили Дмитру Фірташу в 2015 році виграти в Австрії суд першої інстанції, який визнав наявність політичного підґрунтя у справі.

Однак, у міру розвитку політичної ситуації у США, нові грані стала набувати і справа Фірташа. Виявилося, що в 2017 році, на самому початку розслідування Мюллера, один із ключових прокурорів у його команді – Ендрю Вайсман – вийшов на американських адвокатів Дмитра Фірташа і запропонував їм розмін: українець дає свої свідчення за заздалегідь заготовленим Вайсманом списком питань, а в обмін на це офіс спецпрокурора вилучає справу у прокуратури в Чикаго і знімає з Фірташа всі звинувачення. Питання були спрямовані на цілком конкретний список прізвищ – Дональд Трамп, його зять Джаред Кушнер, Пол Манафорт, Володимир Путін, і всі, хто міг у тій чи іншій мірі зацікавити прокурорів на етапі запуску розслідування. Незважаючи на те, що дача подібних свідчень практично гарантувала Фірташу зняття всіх проблем у США, від пропозиції він відмовився. Зараз цей зафіксований юристами факт міститься в підшивці так званих нових обставин у справі, наданих австрійськими захисниками Фірташа до суду першої інстанції з клопотанням про повторний розгляд справи (що дозволено зробити згідно з австрійським законодавством, якщо суддя вважатиме нові дані достатніми для такого рішення).

Ця інформація, що з'явилася напередодні доповіді Роберта Мюллера в Конгресі, справила ефект у Вашингтоні, не залишивши байдужою в першу чергу команду Дональда Трампа. Зокрема, адвокат Трампа Руді Джуліані заявив в ефірі головного телеканалу американських консерваторів Fox News, що у Фірташа більше честі, ніж у американського прокурора. Так само з усією серйозністю можуть поставитися до нових аспектів справи і в Австрії, де американці п'ять років доводили місцевим судам, що мова йде про велике кримінальне розслідування про корупцію, а за фактом виявилося, що ця справа може бути легко закрита в обмін на згоду Фірташа дати свідчення, які могли б бути використані у великій політичній грі всередині США.

Наразі невідомо, чи стане казус Вайсмана поворотним моментом у справі Фірташа, проте ясно, що маневри офісу Мюллера з метою будь-яким способом роздобути потрібні свідчення не залишить без належної уваги вже команда Трампа. Одразу ж після публікації здебільшого доповіді Мюллера президент США заявив про необхідність розпочати розслідування вже проти самих розслідувачів, і факти, які спливли в контексті справи Фірташа, наразі є мало не єдиною зачіпкою, що розкрила внутрішню кухню резонансного розслідування, яке випило немало крові у президента США.

Що характерно – українська карта знову на столі американських виборів президента, а найближчі рішення віденського суду у справі Фірташа здатні серйозним чином вплинути на ту чи іншу чашу ваг у внутрішньому американському протистоянні. Якщо Дмитро Фірташ все-таки буде екстрадований у США, він може виявитися там у самий розпал президентських виборів, і дуже ймовірно, що весь його багаж специфічних знань і та вага, якої за останні п'ять років додала йому американська справа, можуть бути використані у великій політичній грі. Адже навіть критики Фірташа у США, які ратують за його екстрадицію, відкрито визнають: кінцева мета отримання українського олігарха в руки американських прокурорів – це його можливі свідчення на адресу української та російської політичної і бізнес-еліти. А можливо – і європейської. Особливо, тієї її частини, яка глибоко інтегрована в процеси щодо постачання російського газу в Європу, будівництва нових газопроводів, і взагалі вважає, що в питаннях економічного співробітництва з РФ слід сповідувати прагматичний підхід. Важливий момент, що і в самій Австрії знайдеться чимало людей, які підпадають під такі критерії.

З іншого боку, як показав казус Вайсмана – певні кола впливу в США не проти почути від Фірташа і свідчення на адресу американських політиків першого ряду, включаючи і самого президента. Що примітно – про так званий індійський титановий кейс, який став основою кримінального переслідування Фірташа з боку чиказьких прокурорів, сьогодні майже не говорять. Таке враження, що ця справа вже реально мало кого цікавить.

Burisma Байдена

Ще одна козирна карта, але вже під назвою "Burisma", лежить на столі в Києві, і виглядає наразі вона навіть сильніше і перспективніше, ніж свого часу виглядала "чорна бухгалтерія" Партії регіонів зі згадуванням у ній Пола Манафорта і його неврахованих у США мільйонних гонорарів. Тут мова йде про Хантера Байдена – сина можливого кандидата в президенти США від Демократичної партії і головного американського уповноваженого з питань України в 2013-2016 роках Джо Байдена.

Хантер Байден у 2014 році увійшов до ради директорів Burisma Group – нафтогазовидобувної компанії, пов'язаної з ексміністром екології та природних ресурсів часів президентства Януковича Миколи Злочевського. Згідно з даними Politico, Хантер Байден, будучи членом ради директорів Групи, отримував близько 50 тисяч доларів США на місяць, що сьогодні розцінюється командою Трампа як можливий доказ залученості сім'ї Байдена в корупційні схеми в Україні. Тим більше, що медіа неодноразово писали про тиск Байдена-старшого на українську владу з метою припинити розслідування стосовно Burisma Group.

У кінці серпня виявилося, що ця карта може бути розіграна на найвищому рівні, з залученням у цей процес як представників команди Трампа, так і команди президента України. The New York Times повідомило про те, що помічник президента Володимира Зеленського Андрій Єрмак недавно зустрічався в Мадриді з адвокатом Дональда Трампа Руді Джуліані, і на цій зустрічі обговорювалася можлива активізація в Україні розслідування у справі Burisma і ролі Байденом діяльності цієї компанії. А також – пошуки відповіді на питання: за які послуги син Джо Байдена отримував від української компанії чималі навіть за мірками США гроші?

Всі ці приклади ілюструють одну просту тезу – Україна зайняла міцне місце як фактор внутрішньої політики США. На собі це відчуває навіть судова система Австрії, на рівні якої сьогодні вирішується питання екстрадиції Дмитра Фірташа. Через місяць-другий у цю ж гру можуть включитися й українські правоохоронні органи. Кейс, обговорюваний у Мадриді Єрмаком і Джуліані – це, як мінімум, третя серйозна історія (після "чорної бухгалтерії" Партії регіонів і справи Фірташа) за останні роки, коли українські події та персони стають важливими дійовими особами американської політики, за допомогою яких протиборчі табори прагнуть послабити один одного.

Чи можна на карті світу знайти ще одну таку країну? Якщо покопатися в історії, то цілком можливо, проте в наші дні – навряд чи.