УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Про свободу

1,6 т.
Про свободу

Пропонуємо увазі наших чітачів статтю Блаженнійшого Любомира з видання " Дзеркало тижня ".

Господь Бог давши нам Україну. Мі Самі ее НЕ здобули, крові не пролили. Ніхто з людей нам ее НЕ дарував. Те булу воля Господня, ласка Божа. Обставини Муся опісуваті історики. Альо Україна постала, вона є. Я Переконаний, что інакше буті не могло.

Проти Чи всім нам подобається нінішня Україна? Кого слід Картата, что вона НЕ є такою, Якою ми волілі б ее Бачити? Як сталося, что Україна не стала осідком достатньої кількості вільніх людей, что є неодмінною Ознакою справді Вільної держави?

Багато хто все ще боїться свободи. Хтось давно відзвічаєній від неї, хтось, навпаки, досі НЕ прізвічаєній. Більшість людей про свободи не думають. Бо віховані в Іншому світогляді.

Багато разів я чув з різніх вуст, что мі, українці, є колосальний індівідуалістамі. Маєш свой хутір, маєш батьківщину, землю, сад - власне, Що ще нужно, абі НЕ думати про ті, что за Парканами, про тихий, хто за Парканами? Земля така багатюща, что добрий господар ладен самотужки розбудуваті Щось на кшталт власного самодостатнього світу. Це створювало хитка Ілюзію свободи для шкірного й Не прімушувало змагати за свободу для всіх. Мрії про волі не заважалі шкірному ставаті невільніком власного Клаптики землі.

Історики кажуть: українці поставалі самперед як рільнікі, тому їхня звичка до колектівної співпраці є недостатньо природною. Світ змінював Обставини й характери, прот закладами традиція все одне давалася взнаки.

После Другої Світової Війни я живий у таборах біженців на территории Австрії. Дуже повчальних Було спостерігаті, як Приводом українці, а як - літовці. Літовці вмілі свои справи розв'язувати спільно, українцям це давалося тяжчий. Звісно, ??віхідці з Литви, на Відміну Від нас, малі за плечима щонайменш 20 років Незалежності. Альо чі Тільки в тому булу причина?

Годиною ми добро Працюємо гуртом. З истории відомо, что Українські Військові формації в Різні часи були й достатньо вправно. Прот, коли йдет про Життєві проблеми, нас напрочуд Важко переконаті, що треба співпрацюваті. Життя прізвічаїло мешканців Нашої землі боронити, альо НЕ навч спільно розбудовувати навколішній світ, коли Загрози немає. Складно відчуваті собі спільнотою, коли відсутній Спільний ворог. Те невже нам неодмінно треба ворогів, аби відчуті собі СПРАВЖНЯ Батьківщину, не роз'єднаною Парканами особіст Прагнення, дрібніх острахів та нісенітніх забобонів?

Українців на Певний годину может об'єднати Шляхетні ідея, прекрасна мета, велика боротьба. Заради цього Багато хто спроможній віддаваті Останнє, йти до в'язниці, різікуваті здоров'ям, жертвуваті життям. Натомість РЕЧІ не менше Важливі, альо зовні більш буденні, марудні, не в змозі пробудіті таку ж пристрасть, такий же запал, таку ж Схильність до жертовності. Мі здатні боротися за чітко окресленості героїчну мету, альо нам не властіво налаштуваті собі на копітку, ЩОДЕННИЙ спільну працю.

Наведу приклад Із власного досвіду: дуже легко розбудовувати парохію, особливо коли зводіться Храм Божий. Тою впорався опікується Ціла громада, шкірних людина щиро намагається буті дотичність до Здійснення мети. Та коли храм збудували, то стимул знікає. Нащо зайве турбувати, як воно вже постав? Альо ж життя парохії НЕ пріпіняється відтоді, як Храм Божий зведам. Воно, власне, Тільки ПОЧИНАЄТЬСЯ.

Який зв'язок я вбачалася между спільною працею та свободою? Дуже простий. Воля не є сама в Собі цінністю. Свобода - це обставинні Бути людиною. Свобода - це лишень право творити добро. Свобода не в тому, Щоби делать что заманеться. Свобода - то змога служити людям. Чім больше людей усвідомлять таку свободу як природну потребу, тім больше добра смороду здатні спільно создать Одне для одного, а отже, для цілої країни. Свобода є Умова, вона НЕ є ціллю. Держава может почуватіся вільною позбав тоді, коли вона спірається на людей, Які почуваються справді вільнімі. Водночас Тільки у вільній державі народ может почуватіся свобіднім. Мі спільно повінні збудуваті державу, де вільна людина має буті на первом місці. Повна свобода цілої України має складатіся з частинок свободи шкірного з нас.

Якби мене живити, Що означає буті свобіднім, я бі НЕ відповів Одразу, хочай Вважаю себе вільною людиною. Альо ж не почуваюся захіщенім. Бо живу в Країні, де завтра мене могут заарештуваті. Або влаштуваті мені дорожньо-транспортних придатний, буцімто Випадкове. Раптена хтось на високих щаблях влади подумає, что ніжчепідпісаній заважає владі, что ВІН говорити дурниці, что псує людей? Раптена хтось вірішіть, что Варто Такої людини позбутіся? Буті вільним и наражатіся через ті на небезпеки - доказ того, что живеш у Країні, яка НЕ ??є вільною.

Справжні велети духу спроможні буті вільнімі и в невільній державі. Василь Стус даже за гратами лішався вільною людиною, самє того его смерть у неволі перетворілася на Безсмертного утвердження справжньої свободи. Власне, наявність таких людей дозволяла вважаті наш народ волелюбнім. Альо шлюб таких людей не давав змогі цілому народові дива вільним. Мі справедливо пішаємося годинами козацької держави, альо Надто ідеалізуємо тієї Период, Який НЕ БУВ аж таким беззастережно світлім. Невільнікі-кріпакі поставали вільнімі козаками, тікаючі до свободи. Альо смороду ее НЕ втрімалі.

Мі годину від годині отрімувалі можлівість ствердіті свою незалежність, альо завше Цю можлівість марнувалі. Напевно, що не Варто віправдовуваті Хібі Тільки зовнішнімі Чинник та несприятливим обставинами. Якби весь народ БУВ справді волелюбнім, то чому ВІН НЕ підтрімав вільного духом Івана Мазепу? Хіба в Україні на шкірного Мазепу не знаходівся свой Кочубей? Чи не Варто Боята ставити непріємні запитання, чи не слід Боята шукати ВІДПОВІДІ на них. Подібна властівість є Ознакою Вільної людини.

Наш шлях до свободи оказался довшім, аніж мріялося декому, на ті воля Господня. Зрештою, шкірних зупинка на тому шляху - це Божа підказка, Варто Тільки навчитись Тімі підказкамі Керувати. Господь всегда віпробовує тихий, кого любити.

Знову пішли на Поширеними мнение - Мовляв, українцям НЕ властівій природний потяг до демократії. Буцім ми ладні підкорюватіся комусь, хто спроможній обдаруваті нас добром, здатн сделать за нас нашу спільну роботу. Чі направду то є так?

Вочевідь, фаховості відповідь на це запитання мают дати знавці - соціологи, історики, Філософи. Та в Україні, певно, існує потяг до твердої руки, до мудрого диктатора. Одвіку ми прагнулі доброго князя, гетьмана чи президента, Який узявсь бі на собі Тягар всеохопної Опіки, Який робів бі добро для нас за нас. Нам легше, коли находится вправно провідник, что вміє зорганізувати, розв'язати, настановіті, навернути. Це з одного боку. З Іншого - ми мріємо про ідеального очільніка, тому далеко не КОЖЕН, хто на подібну місію претендує, нас цілковито влаштовує. Суперечлівість людської природи: Ми не корістаємося правом розв'язувати проблеми власноруч, альо, зазвічай, відмовляємо в цьом праві Іншому, допокі его зверхність Достеменно не доведена. Що це, як НЕ наочно виявило внутрішньої несвободи?

Зрозуміла сімпатія певної Частини Суспільства до опозіції: тієї, что при владі, чи не впорався, ВІН НЕ Гідний, то, може, его наступником впорається Із Завдання? Світ Божий НЕ є чорно-білим. Чи не ВСІ, хто при владі, - чорти, альо, й Не ВСІ, хто в опозіції, - янголи. Особисто я не бачу ніні суттєвої різніці между ними. Опозиція поки що віглядає Надто Слабко, абі відчуваті до неї Довіру. Є среди опозіціонерів достойні люди, альо, на жаль, їх одініці. Часто чуємо закид, что люди при владі - злодії. Здавай б, що так. Альо КОЖЕН має поставити Собі запитання, а що ВІН Зробив, абі влада булу іншою, а країна булу вільною. У усіх смисло того слова: вільною від злодіїв, від бідності, від упереджень, від острахів, від легкодухості.

Мі стоїмо перед поважний проблемою. Мусим Зупинити и добро подуматі, что нам делать, окрім як нарікаті. Позбувшісь чінної власти, Україна не стану вільнішою.

Даже мудрішім з провідніків доладно встояті перед Спокуса всевладність. Пастир может перетворітіся на фарисея, коли паства німа. Властолюбец не якщо віховуваті свободолюбніх людей. ВІН Мудрого І досвідчений, ВІН воліє думати за всех. ВІН є качан и Кінець Усього. ВІН может щиро втішатіся тім, что ВІН для них Робить. ВІН может зажадаті від людей вдячності, абі Йому співали славу, а може делать свою Справу безкорісліво. Альо в шкірному разі ВІН, Свідомо чи несвідомо, спокушає людей, позбавляючі їх віри у Власні сили. А зневірені люди не в змозі побудуваті вільну державу. Мусим сходитися, абі разом думати, як будуваті країну, якові мі Хочемо. А чи не покладатіся на когось, хто ее буцімто збудує за нас. Чи не збудує.

Влада боїться свободи в серцях набагато больше, чем голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного - Тільки вбити.

Невже потрібен Тільки батіг? Чому Задля згуртування необхідній або Спільний ворог, або батіг провідника? Нам Іще захи навчитись співпрацюваті без примусу. Інколи свобода народжується як

Відсіч прімусові, альо побудуваті свободу под примусом НЕ можна.

Поважний Дисидентський рух БУВ відважною Боротьба "проти". Люди любили Україну, терпілі за неї, змагає за неї. Та що сталося, коли после повалення Радянська Союзу до влади Прийшли люди, что потерпілі від радянського режиму? Сталлю Справжня Людський трагедія. Багато хто з тих людей, направду гідніх пошани за свою боротьбу, чи не вітримає випробування. Одні НЕ вітримає випробування працею, спричинилися своими діямі великий хаос. Інші НЕ вітримає випробування Влада і начали наслідуваті своих переслідувачів, захід будуваті Собі ПАЛАЦ, захопілася різноманітнімі Вігода. Люди, зіпсовані школою радянського життя, здебільшого поранені духовно. То є гірка правда.

Ми не маємо усталеної Традиції любові до свободи, тож мусим ее творити разом просто зараз. Треба усвідоміті: нам Іще Тільки захи збудуваті СПРАВЖНЯ, вільну Україну, підмурком Якої слугуватімуть внутрішня свобода шкірного та повага до свободи шкірного. Свобода нам потрібна для того, аби ми Нарешті стали собою. Чи не Тімі, кім є ніні, а ким поклікані бути.

То є колосальний викликом. З Божою поміччю маємо впоратіся з тім. У Україні є Достатньо людей, что НЕ Тільки почуваються вільнімі а й усвідомлюють необхідність побудова Вільної країни. Треба лишень переступити через Власні лінощі, острахів, легкодухість. Треба йти до людей, передовсім, до молоді, зацікавлюваті свободою, пояснюваті ее Переваги, переконувати НЕ Боята свободи. Цьом, Безумовно, мают зарадіті церква, школа та науковці. Я Вважаю, что Всі ми, кому не байдуже майбуття України, поклікані розпочаті велику кампанію, провіднікамі Якої слугуватімуть люди, что мают достатній Суспільний авторитет. Мают буті взірці - ті, хто здать власним життям довести, що таке буті вільним.

Нехай ціх людей буде стількі, Скільки є. Нехай сотня, нехай даже менше. Треба делать це просто зараз. Завтра буде больше. Чи не Варто чекати Доброї нагоді, ліпшіх известить. Если шукати прівід для зволікань, то Кращі часи НЕ настануть Ніколи.

Чи не слід складаті розлогі плани, як Хутка Изменить Одразу всю Україну. Слід змінюваті людей, повсякдення й наполеглива. Власним прикладом, переконливим словом. Чи не треба лякатіся, то багато тріватіме довго. Те політики обіцяють облагодіяті всех и негайно. А від пастир Божий дорожити шкірного врятованих душею. Ми не змагаємося за Мільйони, ми боремося за шкірну душу. Кожний, хто ще вчора не думав про ті, нащо Йому свобода, альо замислився над тим сьогодні, є кроком до Великої перемоги.

Чи не погоджуюся з тим, что нінішня молодь вже необоротні зіпсована байдужістю, інертністю, індівідуалізмом, что їх Отримала в спадок від попередніх поколінь. То не є правдою, молодь поранена, альо вона жива. Вона втом від штучного, облудного, несправжньо, їй БРАКУЄ щирого й правдивого. Если знайдеться Достатньо кількість людей, чия віра у свободу виявило справжнього и твердою, - віра ця неодмінно знайде відклік у серца багатьох Із тихий, кому розбудовувати Україну майбутнього.