Україна – із НАТО, Росія – в НАТО
Альянс обрав Росію, ми – на "бек-вокалі". Володимир Горбач, Віктор Чумак про паузу, що тримає НАТО
Завтра в Лісабоні стартує черговий саміт НАТО. Україну на ньому представлятиме не глава держави, а міністр закордонних справ, що є абсолютно логічним, адже вступ до Альянсу більше не є пріоритетом і метою для України.
Тим не менше, передісторія "високих стосунків" України і НАТО досить цікава. Так, на Бухарестському саміті НАТО 2008 року було ухвалене принципове рішення про те, що Україна може стати членами Альянсу за умов виконання певних вимог. Однак влітку поточного року Верховна Рада України ухвалила нову версію Закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики, згідно із яким Україна фактично відмовилася від членства у НАТО. Незважаючи на це, кілька днів тому Генеральний секретар Альянсу підкреслив: усі рішення Бухарестського саміту є актуальними, принаймні, для Альянсу.
Про те, в якому напрямку мають розвиватися ці "високі стосунки", про роль "третього зайвого" (або не зайвого) – Росії в цьому процесі та про оптимальну систему колективної безпеки для позаблокової України у прес-центрі "Обозревателя" говорили: політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Володимир Горбач та директор Українського інституту публічної політики Віктор Чумак.
"Обозреватель": Як виглядатиме співробітництво Україна-НАТО, якщо воно взагалі матиме місце?
Володимир Горбач: Ці стосунки справді "високі", якщо їх взяти в лапки. Мізансцена, що склалася в українсько-натовських стосунках, досить пікантна. Що було на Бухарестському саміті? Присутній на ньому Володимир Путін розказував про те, що Україна – ніяка не держава, що це наполовину Росія, що "без нас ви не компетентні в українських справах" і т.д. Західні лідери дали себе переконати і прийняли таку формулу: Україна і Грузія обов’язково стануть членами Альянсу, коли вони самі цього захочуть і коли будуть до цього готові. Але проблема полягала в тому, що і Ющенко, і Саакашвілі були в Бухаресті вже із цим проханням – вже захотіли і вже звернулися за тим, щоб отримати план дій з набуття цього членства. Але їм сказали: "Так, ви будете, але не зараз", "Двері відчинені, але ми вас не запрошуємо".
Це рішення, зокрема, вилилося у зміну зовнішньополітичних і безпекових орієнтирів – переорієнтування України з НАТО на Росію. На рівні офіційних документів це відобразилося у Законі про засади зовнішньої і внутрішньої політики.
На рівні офіційних документів рішення Бухарестського саміту ніхто не скасовував. Очевидно, в стратегічній концепції Альянсу Україна буде згадана, але не так, як раніше нас згадували – поряд із Грузією, через кому. Думаю, нас з грузинами, принаймні, розведуть у різні речення цього тексту, а може, й абзаци.
Російська сторона на переговорах з Альянсом наполягає на тому, щоб українське питання було вирішено раз і назавжди – щоб Україна не згадувалася взагалі ніде і ніяк - з Бухарестської формули має бути викреслено слово "Україна". Але я думаю, що цього не станеться. І останні коментарі Генерального секретаря НАТО свідчать про те, що буде збережена формула про відкритість дверей для України. Але це не означає, що Україна є для НАТО пріоритетом.
Партнером номер один для Альянсу буде Росія, і це зрозуміло. Європа перестає бути центром тяжіння для НАТО. Як глобальний гравець, він потребує глобальних партнерів. Крім Росії це ще Китай, Японія, Австралія, Індія, Бразилія. Афганістан буде пріоритетом номер один для Альянсу.
Наступним етапом буде програма "Партнерство заради миру". Це ще ширше об’єднання, яке включає в себе більшість країн СНД, в тому числі Україну. Тому Україна буде співробітничати з НАТО на цьому рівні, хоча у нас доктринально зберігається і Хартія про особливе партнерство, і Меморандум. Зараз усі політичні моменти з цих проектів знімаються і залишається оперативна взаємодія на рівні військових і інших безпекових структур.
Але все це в один прекрасний момент може бути відновлене, і дуже швидко. Все залежить тільки від того, як швидко переорієнтується українська влада з одного вектора на інший.
Віктор Чумак: Якими будуть стосунки України і НАТО? Відповідей ми зараз не бачимо і можемо тільки будувати гіпотези. Прийнявши зміни до Закону про засади зовнішньої і внутрішньої політики, ми не сказали те, що мали сказати: які механізми забезпечення нашої позаблоковості? Яким чином вона відрізнятиметься від нейтральності, яка є у світі? Яким чином гарантувати цю позаблоковість, якими інструментами і механізмами?
Вчора на засіданні РНБО повинні були обговорювати питання загроз, які можуть бути в Україні на найближчу перспективу 2012-2013 років, але поки що ми не бачимо жодної розгорнутої відповіді.
В чому полягає цікавість наших відносин з НАТО на сьогоднішній день? Законом передбачено, що ми будуємо позаблокову державу. В деяких чинних нормативних актах залишається наше євроатлантичне прагнення. В цьогорічному Указі екс-президента Ющенка, яким затверджено річну національну програму, головним стратегічним напрямком залишається виконання річних національних програм з метою вступу до НАТО. Мало того – на виконання цього чинного Указу в червні цього року урядом було прийнято розпорядження щодо затвердження плану заходів на виконання річної національної програми.
Тому залишається питання: на сьогоднішній день головним зовнішньополітичним пріоритетом між Росією і НАТО є внесення змін до Бухарестського меморандуму. Але тут я згоден із своїм колегою – навряд чи це вдасться, тому що все одно формулювання буде приблизно таким: "Ми поважаємо вибір української держави і Україна може бути членом НАТО".
Мало того – розгортається достатньо цікава ситуація між Росією і НАТО. В Росії великою групою військових підготовлені дуже серйозні аналітичні документи, в яких обговорюється перспективність і необхідність участі Росії у Альянсі. Безумовно, це певні міфи. Росія ні у короткостроковій, ні у середньостроковій перспективі не може стати членом Альянсу в силу певних розбіжностей у поглядах на належне врядування, але той факт, що це питання обговорюється, свідчить про те, що Росія і Альянс будуть вибудовувати достатньо доброзичливі відносини. А Україна буде тут у ролі: "А не поспешила ли я?" - заявивши про свою позаблоковість, не забезпечивши її абсолютно нічим.
Тому питання щодо відносин України з Альянсом поки що залишається відкритим. Я думаю, відповіді будуть просто нащупуватися – якою буде середньострокова і довгострокова перспектива цих відносин.
"Обозреватель": Отже, Україна може повернутися до питання вступу до НАТО – у середньостроковій чи довгостроковій перспективі. Що може підштовхнути Україну до цього кроку?
Володимир Горбач: Ми обговорюємо "високі" стосунки України і НАТО, а говоримо значною мірою про Росію, каталізатора піднесення цих стосунків і падіння. Я думаю, цією ситуацією Росія може підстібнути Україну до активнішого євроатлантичного курсу, але можуть бути і певні внутрішні причини.
Внутрішньоукраїнське відношення суспільства до НАТО – насторожене, обережне, - прослідковується протягом багатьох років і не змінюється. Воно спричинене, перш за все, тим, що українські громадяни бачать внутрішні загрози і не бачать зовнішніх. Як тільки вони побачать зовнішні загрози, їхнє емоційне відношення до НАТО дуже швидко зміниться. Якщо зміниться відношення виборців, зміниться і відношення влади до Альянсу.
Я думаю, саме на такі зміни українського суспільства і сподівається керівництво Альянсу, коли говорить про те, що у стосунках із Україною НАТО тримає паузу, поважає її вибір, але не зачиняє двері.
Віктор Чумак: Я не думаю, що ми у короткостроковій перспективі можемо повернутися до питання приєднання до Альянсу. Це питання може спекулятивно підніматися час від часу, в тому числі може бути використане у протиставленні України до Росії. Тим більше, що період гарних стосунків з Росією проходить, не залишається стратегічних сфер, які можна обміняти на гарні стосунки. Навряд чи Росія буде на найвищому якісному рівні співпрацювати з НАТО. Я думаю, що сьогоднішній рівень співпраці буде підтримуватися.
У найближчій перспективі загрози військового характеру для України малоймовірні. Загрози, які будуть підпадати під ознаку таких, що можуть загрожувати суверенітету країни, в тому числі із використанням військової сили, малоймовірні. Тому, якщо не міняти масовими кампаніями ставлення громадян до НАТО, воно навряд чи зміниться. Я думаю, це будуть хвилеподібні відносини на політичному рівні з точки зору побудови відносин з Росією. З точки зору оперативного рівня рівень цих відносин не понизився з відмовою від НАТО. Як були програми співробітництва, так і є. Ми беремо участь практично у всіх операціях НАТО.
"Обозреватель": Таким чином, варто говорити не про "дует" - Україна-НАТО, а про "тріо" - Україна-НАТО-Росія. Тим не менше, як відомо, РФ співпрацює із Альянсом досить активно і, як сказав пан Віктор, йдеться навтіь про вступ Росії до НАТО. Тому постає питання: чи дозволить "старший брат" дружити Україні з НАТО?
Володимир Горбач: Дозволить, але виключно у ролі суб’єкта Російської Федерації. Це "тріо" все одно має свого "соліста" і "бек-вокал". У України тут "бек-вокал".
Віктор Чумак: Наш світ дуже динамічний. Україна не встигає за динамікою у світі. Ми не встигаємо за змінами не тільки економічної, але й безпекової ситуації. Практично всі країни в цьому році вийшли з новими національними стратегіями. Ми теж спохватилися.
Чи дозволить "старший брат" співпрацювати? Я думаю, ми будемо співпрацювати – ми приречені співпрацювати з НАТО, тому що реальної альтернативної системи колективної безпеки у світі просто не існує – ні для нас, ні для Росії. Вважати ОДКБ такою альтернативою було б великим компліментом.
"Обозреватель": Чи є оточення України безпечним?
Володимир Горбач: Ні, воно не є безпечним, так само як не є безпечним внутрішнє середовище України. Україна має лише задекларовану позаблоковість і не може бути нейтральною країною. Навіть всередині країни базуються підрозділи іншої держави.
Наявність такого сусіда, як Росія, вже становить певну загрозу просто із співмірності величин – необережний рух росіян може позначитися на нашій національній безпеці. Загроза полягає в тому, що той, кому ми підпорядковані, в будь-який момент може використати наші ресурси нам на шкоду, собі на користь.
Віктор Чумак: Безпека – багатовимірне поняття, тому казати про безпечне оточення не можна. Тим більше, що ми знаходимося в такому геополітичному місці, де є дуже багато гравців. Дуже великі інтереси до України має Турція, у нас ще не вирішені усі проблеми із Румунією. Як на мене, в принципі всі загрози для України знаходяться всередині. В першу чергу, це загроза неефективності держави.
Володимир Горбач: Ще є Придністров’я, загострення конфлікту в якому може позначитися на нашому внутрішньому стані, але це загроза меншого порядку. Я не думаю про турецьку загрозу чи навіть румунську, оскільки вони не співмірні і є більш надумані і вигадані, ніж реальні. Більше того, в Криму Україна могла би бути зацікавлена в турецьких інвестиціях, просто туди не пускають турецьким капітал, тому що свій олігархічний капітал цього не дозволяє.
Віктор Чумак: Але там потенціал загроз переростання дуже високий.
Читайте новини за підсумками прес-конференції:
Украина поставила НАТО в неловкое положение
Украину и Грузию разведут по разным абзацам
Дивіться тематичні відеосюжети:
Разрешит ли "старший брат" сотрудничество Украина-НАТО
Россия собирается в НАТО?
Украина поставила НАТО в неловкое положение
