УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Власник банку відповідає за депозити вкладників

 Власник банку відповідає за депозити вкладників

Напевно, у поста заступника голови НБУ, який у 2005 році зі скандалом залишив Сергій Яременко, виявилася "погана карма". Наступник пана Яременка на цій посаді Олександр Савченко теж у результаті не прийшовся до двору на Інститутській, 9. І зараз, фактично, уособлює так звану внутрішню опозицію керівництву Національного банку.

У чому полягають основні розбіжності з генеральною лінією, а також про власне бачення вирішення проблем, які накопичилися в банківській системі та економіці, розповів Олександр САВЧЕНКО.

- Олександре Володимировичу, за нашими даними, саме ви є тим "порядним заступником", про який свого часу згадувала прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Не вашою Чи інформацією вона користувалася, коли звинувачувала Національний банк у зловживаннях?

- Ніколи і нікому не давав жодної інформації, яка могла б прямо чи опосередковано компрометувати НБУ.

- І з віце-прем'єром Турчиновим ви не зустрічалися, щоб пояснити, що, з вашої точки зору, відбувається неправильно в НБУ?

- Зустрічався і розмовляв кілька разів, але ніякої інформації - ні усної, ні письмової, яку можна було б використовувати для висунення подібних звинувачень, - не давав і не міг дати. Взагалі, вважав і вважаю, що між НБУ та урядом повинні бути постійні контакти і пояснення своїх політик з метою координації дій. І це стосується не тільки згладжування можливих конфліктів між монетарною та фіскальною політикою, а й, наприклад, можливості використання гривні при торгівлі з білоруськими підприємствами, неінфляційного фінансування дефіциту державного бюджету і т.д.

- Тоді поставимо питання по-іншому. У чому ваше власне відчуття непрофесіоналізму дій Національного банку? Проти чого ви виступаєте?

- Я не хочу нікого звинувачувати в непрофесіоналізмі, оскільки і до мене як члену правління НБУ ці претензії можуть адресуватися найбезпосереднішим чином. Просто є стандартні і зрозумілі відповіді на ті виклики і проблеми, з якими зіткнувся Національний банк.

Я не кажу, що це в підручниках написано, але професійному банкіру, який займає високу позицію в НБУ, має бути зрозуміло, які кроки він повинен вживати в умовах кризи.

Перший простий крок, який очевидний навіть без аналізу, - це необхідність обмежити можливість банків для валютних спекуляцій. Адже те, що добре в нормальній ситуації, коли що більше спекулянтів, то більша ліквідність ринку і більш адекватний ринковий курс, стає очевидною проблемою в умовах, коли ринок розбалансований панікою та іншими кризовими явищами.

Цього можна досягти, наприклад, шляхом зниження нормативу відкритої довгої валютної позиції. Тобто обмежити можливості для банків купувати і продавати валюту за рахунок власних коштів.

Звичайно, така можливість банку необхідна, і її існування увазі сама технологія банківського бізнесу. Але коли на ринку виникає тенденція, наприклад, до девальвації, банкіри починають використовувати ліміт відкритої довгої валютної позиції, керуючись вже не щоденними технічними потребами, а саме для спекуляцій. І їх не можна звинувачувати в цьому, вони використовують всі існуючі законні можливості для мінімізації курсових втрат і максимізації прибутку.

Інша справа, коли за рахунок "домальовування" так званих позабалансових статей, таких, наприклад, як "клієнтські" форвардні валютні зобов'язання або гарантії, банки могли додатково маніпулювати своїми валютними позиціями. При цьому масштаб таких операцій може виростати на порядок. Умовно кажучи, якщо у банку власний ліміт відкритої довгої валютної позиції становить мільйон доларів, то за рахунок позабалансових статей обсяги цих операцій можна збільшити до десяти мільйонів.

Тому очевидними були пропозиції не тільки скоротити як мінімум удвічі ліміт відкритої довгої валютної позиції безпосередньо банків, а й очистити їх від позабалансових статей, запровадивши окремий норматив. Я пропонував це зробити відразу після початку явних девальваційних тенденцій.

- Ви говорите, що для фінансистів це були очевидні заходи. Але Національний банк оголосив про намір скоротити ліміт валютної позиції тільки в кінці лютого, тобто майже через п'ять місяців після початку різких курсових коливань. Більш того, оголосити-то оголосив, але відповідної постанови дотепер ніхто не бачив. Поправте нас, якщо ми помиляємося.

- Так, і в будь-якому разі цю норму необхідно було ввести мінімум чотири місяці тому. Це підвищило б пропозицію валюти на ринку мінімум на 3-4 млрд. дол, одночасно обмеживши можливість додатково заробляти на різких коливаннях курсу.

- Добре, тоді чому процес так затягнувся? Хто був противником ухвалення подібного рішення? Якими були мотиви проти?

- Мотивів не було, були суперечки тільки на предмет того, як його краще прийняти, як удосконалити. Тобто опозиції ухваленню не було.

- Але результат-то все одно негативний. Виходить, що рішення було свідомо віддано на відкуп бюрократичній машині, щоб максимально відтягнути його прийняття?

- Можу тільки сказати, що такий процес йшов ...

Другим моїм пропозицією було введення заборони на формування валютних резервів під активи в доларах або в якійсь іншій іноземній валюті. Ви знаєте, що в портфелях наших банків валютні кредити мають дуже велику питому вагу.

Тому в міру погіршення якості цих портфелів у банків виникла необхідність додатково нарощувати свої валютні резерви під ці кредити. Чим був сформований дуже значний додатковий попит на долар. Перехід до формування резервів виключно в гривні необхідно було здійснити вже давно, задовго до кризи.

- Здається, цю пропозицію критикували через можливі претензій з боку аудиторів.

- Чому претензії мають виникнути, якщо в усіх країнах резерви формуються виключно в національній валюті? За своєю природою резерви - це той же капітал, який використовується для списання збитків. І якщо капітал у нас в гривні, то і резерви мають формуватися в гривні. І якщо бухгалтерам доводиться робити одну або іншу додаткову проводку, то це не означає, що позиція або невдоволення бухгалтерів має впливати на економічні процеси. Адже ця норма - це вивільнення ще додатково трьох-чотирьох мільярдів доларів, які так потрібні сьогодні країні. Але замість того, щоб викинути на ринок ці долари, банки їх купували. Тобто формували додатковий попит на валюту.

Також серед моїх пропозицій було моментально ввести 100-відсотковий обов'язковий продаж експортної виручки. Причому без розмов. Розмови тільки провокували додатковий відтік валюти.

- Відмовки з приводу відсутності у Нацбанку достатніх повноважень та необхідності прийняття відповідного законодавчого рішення, м'яко кажучи, сумнівні. Адже ввести мораторій на дострокове вилучення депозитів суперечності із законом не завадили. Тим часом можливість ввести 100-відсотковий обов'язковий продаж експортної виручки, здається, вже давно себе вичерпала ...

- Ні, це рішення має прийняти Верховна Рада, але дійсно, вводити цю норму зараз вже не має особливого сенсу. Частково тому, що вся валюта, яка хотіла втекти, вже здебільшого втекла. Та й курс уже просто не може далі рости - він і так уже вийшов далеко за рамки здорового глузду.

- Ви впевнені, що не може і немає сенсу? Здається, і ви, і багато інших банкіри вже неодноразово робили подібні заяви.

- У нас, звичайно, все може бути, але проте ...

Ще одним моїм пропозицією було скоротити з 180 до 90 днів терміни розрахунків за експортно-імпортними контрактами. Зараз за цією сферою наглядає Мінекономіки, але воно не здатне це належним чином робити, оскільки агенти валютного контролю - це банки. Поки Мінекономіки до банків добереться ... Треба знову повернути цю функцію Нацбанку.

Все це - очевидні і нормальні заходи, яких необхідно було своєчасно вжити. Тоді б ми не мали такої ситуації з курсом.

- А яку лепту в "таку ситуацію з курсом" внесло рефінансування НБУ?

- Рефінансування - абсолютно нормальний і необхідний інструмент монетарної політики. Він діє, підкреслюю, у всіх країнах. У передкризовий період цей канал у нас практично не використовувався, оскільки ми не перейшли до інфляційного таргетування і застосовували, причому з успіхом, політику фактичного ручного регулювання курсу та грошових агрегатів. Але зараз рефінансування - річ абсолютно необхідна, оскільки в умовах відтоку депозитів банки втрачають ліквідність, тобто стикаються з серйозними складнощами зі своєчасним виконанням платіжних зобов'язань. Тому щоб запобігти катастрофічне стиснення ліквідності і масові банкрутства банків, необхідна їх підтримка живими грошима.

Але що у нас відбувалося і раніше відбувається? Ми даємо банкам гривні, а вони знову йдуть з банківської системи. Причому не тільки через зняття депозитів, але й у валюту, яку банки закуповують у тому числі і в позицію, про яку ми вже говорили. І далі цей процес починає йти по колу.

Щоб гроші не витікали нескінченно з банківської системи, необхідно закрити проломи. З відтоком депозитів зрозуміло - тут спочатку необхідно відновлювати довіру в першу чергу до влади в країні. Валютні проломи також можна і потрібно нехай і не повністю, але в значній мірі перекрити.

Зазначу, що валютою банки запаслися, що називається, "під зав'язку", тоді як гривня в банківській системі у величезному дефіциті. Така ситуація можлива тільки тому, що живуть і залишаються досить сильними девальваційні очікування. Поки вони не зникнуть, банківська система не відновить нормальну роботу. Тому їх треба зруйнувати. Зробити це можна за рахунок прозорої і концептуально вивіреної політики Національного банку, яка повинна підтримуватися як урядом, так і Верховною Радою.

Щоб прості люди повірили в цю політику, в неї повинен повірити спочатку сам Нацбанк і його фахівці. Тому організовані президентом України консультації зазначених структур вселяють певні надії.

- Канали не перекриваються, необхідні заходи не приймаються або мають половинчастий характер, інформація ховається, роз'яснювальна робота зводиться до взаємного перекладання інститутами влади відповідальності один на одного ... Що це - банальна некомпетентність чи ланки одного ланцюга, що мають якийсь умисел? Тут і не захочеш, а повіриш звинуваченнями прем'єр-міністра, навіть якщо вони залишаються бездоказовими і носять політичний характер.

- Я не готовий давати які-небудь політичні оцінки і не хотів би бути втягнутим в політичні розбірки. Звичайно, раз питання виникають, ви маєте право їх задавати. Згоден, що потрібна більша прозорість, вона ще нікому і ніколи не шкодила, а навпаки, допомагала. Але я б хотів перевести розмову не в площину взаємних претензій і звинувачень, а в більш конструктивне русло.

Як і МВФ, я вважаю, що Національний банк потребує значно більшої, ніж зараз, незалежності. За неї треба боротися - у нас мало незалежності. Але вона ж передбачає і адекватний контроль. Можна отримати більше незалежності, але при цьому бути готовими до більшого контролю і з боку парламенту, і з боку громадськості. Але повинен сказати, що багато претензій на адресу голови Національного банку дійсно носять в основному політичний характер. І звинувачуючи його в тих чи інших гріхах, не можна забувати, що саме з особою голови ототожнюється довіра до НБУ як інституту влади. Тому руйнувати довіру до Національного банку вважаю небезпечним і неправильним. Руйнуючи таку довіру, ми руйнуємо довіру до гривні.

- "Щоб стояла гривня круто від Дніпра аж до Бейрута" - зараз цей афоризм звучить вже як насмішка ...

- До речі, знаєте, хто автор цих рядків?

- Ні.

- Це Володимир Семенович Стельмах написав у 2002 році. А закінчується там так: "Щоб з Пекіном мала діло и у Штатів долетіла".

Але давайте все ж повернемося до проблеми рефінансування та її впливу на валютний ринок.

- Ми ж якраз і обговорюємо проблему рефінансування та адекватного парламентського і громадського контролю.

Пан Полунєєв, голова депутатської слідчої комісії, спочатку з трибуни Верховної Ради, а потім і в інтерв'ю скаржився, що навіть парламентським слідчим не вдалося отримати в Нацбанку необхідну інформацію. І заявляв, до речі, що навіть протоколи засідань правління НБУ не ведуться. Це правда?

- Я не можу розповідати про внутрішню "кухню". Я ніколи не був інформатором і не буду. І не тому, що є що приховувати, а тому, що є поняття службової етики. Пан Полунєєв має право виходити і говорити. Депутат, голова слідчої комісії - так. Я не маю такого права.

- Так протоколи не ведуться?

- Принаймні, засідання правління повинні стенографуватися, якщо питання цього заслуговує.

- Тобто стенограми десь є?

- Повинні бути.

- А чому тоді вони не можуть бути опубліковані? І чи не мають вони хоча б народним депутатам бути пред'явлені?

- Не думаю. Це не романи, там може бути банківська таємниця.

- Давайте "уріжемо" банківську таємницю шляхом прийняття відповідного закону. Ось центробанк США протоколи нарад за ставками публікує. А у нас чому не можна це робити?

- З цих питань я з вами цілком згоден - повинні публікуватися. Протоколи нарад із питань відсоткових ставок і кредитно-грошової політики справді повинні ставати публічними. Більше того, абсолютно нормально, щоб там було відображено різноманітні думки. Отакі-то члени правління були не згодні з отакими-то рішеннями. Їх позиція аргументувалася отакими-то доказами, вони вносили отакі свої пропозиції. Але рішення приймаються більшістю, і потім всі їх повинні виконувати без дискусій.

Концептуальна інформація має бути максимально прозорою, вона ніколи зайвою не буває. Це й засіб проти корупції, й імунітет від голослівних звинувачень. Тут немає ніякої банківської таємниці. Підвищується відповідальність - якщо тебе всі бачать і будь-хто може проаналізувати твої аргументи. Хоча рішення концептуального характеру приймаються в основному радою НБУ.

- Добре, а ви можете дати оцінку ситуації, коли правління НБУ працює за принципом "все порадилися, а Стельмах вирішив"? Навіщо тоді цей колегіальний орган, може, правильніше його членів перевести в ранг радників?

- Справді, правління НБУ порівняно з головою у нас маловпливовий орган, хоча складається з відмінних фахівців. Але так визначено законом про Національний банк. На щастя чи на жаль, голова має дуже велику владу і має право самостійно приймати рішення і одноосібно виступати від імені Національного банку з переважної більшості питань. Правління - більше концептуальний або, краще сказати, "законодавчий" орган.

Але є цілий ряд пунктів, які вимагають рішення правління, тому вони нерідко голосуються. Часто, якщо у мене або когось ще існує інша точка зору, вона відкрито висловлюється.

- А голосувалося чи рішення щодо скасування п.2 горезвісного 413-ї постанови, якою перекривався один із каналів виведення валюти за кордон - передоплата за фіктивними імпортними контрактами? Воно тихесенько з'явилося 9 січня, у самий розпал газового шоу, коли країна була стурбована зовсім іншими проблемами. Чим це рішення мотивувалося, адже з цього приводу абсолютно ніяких роз'яснень не послідувало. Хтось валізу грошей заніс?

- Який валізу?

- А як інакше, якщо навіть не потрудилися обгрунтовано аргументувати це рішення? Був канал - не єдиний, але важливий. ДПАУ навіть статистику нещодавно опублікувала, скільки через нього було виведено валюти. Його перекрили, красиво підловивши при цьому "потрапили на бабки" спекулянтів. А потім раптом, ні з того ні з сього, скасували це рішення ...

- Рішення має бути регуляторним, практично здійсненним і враховувати інтереси більшості. Чим менше необгрунтованих регулятивних бар'єрів, тим краще. Приміром, було дуже багато скарг, наприклад, від турфірм, які не могли зробити передоплату за броньованого путівки за кордон. Це не смішно (у відповідь на скептичну посмішку). Таких фігурантів, чиї інтереси були ущемлені, були тисячі. Канал - це як дорога, по якій можна їхати порушуючи, а можна - і за правилами. І функція якраз податкової - інформувати, що не скільки всього машин проїхало, а хто порушив правила, зупиняючи і штрафуючи порушників.

- Податкова саме й інформувала, скільки було виявлено порушень ...

- Ну, раз виявила, значить, порушники мають понести відповідальність. Але в регуляторній сфері не можна адже діяти примітивними заборонами. Дорогу можна перекрити, створивши пробку і повністю застопоривши по ній рух, а можна просто зробити порушення невигідними.

І відтік валюти адже не можна перекрити повністю, вона все одно знайде шляхи для витікання по інших каналах. Головне - зробити цей відтік невигідним.

Ось, наприклад, заборонили недавно указом всі інвестиції за кордон. У поспіху документ не встигли нормально опрацювати. Тисячі випадків: треба оплатити членські внески якимось авіаторам і т.п. Величезний потік скарг і листів. А звернень було за ці три місяці, щоб ви розуміли масштаб проблеми, на загальну суму близько 4-5 млн. дол Це що, відтік капіталу? А адже основні гроші, я впевнений, все одно пішли якимось іншим шляхом, але ми вже не знаємо, яким.

Та й найстрашніше - це не відтік валюти, а те, що на цьому існує можливість за рахунок всього суспільства заробляти.

- До речі, про заробітки. Ви робили відповідні пропозиції, які, з вашої точки зору, були очевидні, але чомусь не були прийняті керівництвом Нацбанку. Валюта кудись пішла. Хто на цьому заробив?

- Я скажу, хто втратив. Втратили прості люди, які через девальвацію позбулися кількох мільярдів. Хто заробив? Теоретично, у кого активи в доларах, а зобов'язання в гривнях.

Або ось, найяскравіший приклад заробітку - політика множинності курсів. Якщо курс офіційний - один, інтервенцій - інший, ринковий - третій, і при цьому вони між собою відрізняються на 10-15%, то не треба бути фінансовим генієм, щоб розуміти, що на цьому можна заробляти. Якщо я можу купити долар по 7,8 грн. і відразу ж продати по 9 грн., то зрозуміло, що я обов'язково так і зроблю.

- А хто тоді заробив на непрозорій процедурі рефінансування?

- Рефінансування, як ми вже говорили, в наших умовах дійсно чинило додатковий девальваційний тиск на валютний ринок.

Моя позиція в цьому питанні така: якщо це депозит резидента - його потрібно гасити, але якщо рефінансування в основному йде під погашення великої зовнішньої заборгованості - тут потрібен контроль і аналіз доцільності погашення такої заборгованості взагалі.

Рефінансування - це фактично такі ж народні гроші, як і бюджетні. Якщо вони видаються не адекватне потребам економіки, то надають девальваційний вплив на курс і стимулюють інфляцію, по суті, це обкладення додатковим податком усього населення.

За рахунок цих грошей що треба було робити? Виплачувати депозити українським громадянам і підприємствам - так. Проводити розрахунки - так. Направляти ці гроші на купівлю валюти для погашення позик від закордонних інвесторів, причому спекулятивних, - ні. Іноземний інвестор одержував за рахунок цього дуже високий відсоток, комісійні. Настали важкі часи. Хто повинен постраждати в першу чергу? Той, хто отримував найбільший дохід.

Ми не повинні за рахунок наших державних грошей допомагати іноземним спекулянтам, нехай і в хорошому сенсі цього слова. Звичайно, якщо банк здоровий, йому допомагають власники, з іноземними інвесторами розраховуватися потрібно, а якщо потенційний банкрут - то ні.

- А як бути із загрозою крос-дефолту?

- Крос-дефолти по проблемних українським банкам все одно вже оголошені. І частина західних інвесторів отримали назад свої спекулятивні вкладення, причому найчастіше достроково. А ось кілька мільйонів вкладників - наших громадян - поки не можуть отримати назад свої заощадження, нерідко останні. Це ж стосується і наших юридичних осіб.

- А ви природу тих зовнішніх зобов'язань аналізували? Це були справжні інвестори, нехай і спекулянти, або пов'язані з банком особи?

- Спочатку це все були реальні інвестори. Але коли почалася криза, вони почали масово скидати ці кредити, про що говорять їх котирування по 10-20% від номіналу. І розумні люди не купують навіть за безцінь подібні сміттєві паперу.

- Якщо, звичайно, вони не настільки "розумні", що розташовують інсайдерською інформацією ... Ви можете виключити, що боргові зобов'язання цих банків були скуплені пов'язаними особами за безцінь, а потім пред'явлені до погашення фактично собі ж, але вже за повною вартістю?

- Звичайно, таку можливість не можна виключати. Є ринок, є дисконт, є можливість заробити. Нічого в цьому поганого немає, але завдання центрального банку саме в тому і полягає, щоб не дати можливості нажитися спекулянтам.

Це - один з головних репутаційних ризиків для керівництва будь-якого центробанку. Коли Сорос заробив величезні гроші на фунті, голова Банку Англії був дискредитований на все життя.

- Але ж у нас як раз заробляють, і по повній програмі заробляють! Хто конкретно? Ті, хто отримує найбільше рефінансування, власники цих банків?

- Заробити хочуть усі, і необов'язково це власники або пов'язані з ними особи. Але проблема ще й у тому, що ми іноді не знаємо реальних власників банків.

- Чи так? Олександр Володимирович, навіщо ви лукавите?

- Я не лукавлю, просто справа в тому, що ми володіємо цією інформацією найчастіше тільки формально.

До речі, зараз стає невигідно бути власником банку. Насувається необхідність повернення депозитів мільйонам людей. Поки як би ніхто не винен, на криза все списується. Але власник банку відповідає за депозити як громадян, так і юридичних осіб. До речі, за кризу, починаючи з січня 2009 року, відповідальність несе українська влада. Оскільки зовнішній шок уже не впливає на наші проблеми.

- Хіба відповідальність власників не обмежується внесеними до статутного капіталу засобами?

- Ні, відповідальність значно вище. Як і менеджери банку, так і його власники відповідальні за жалюгідний стан банку, за його ліквідність і за депозити в першу чергу. Тобто банки повинні розраховуватися спочатку з українськими вкладниками, а не з іноземним інвесторами, у яких запас "жиру" якраз дуже хороший. У нас же виходить навпаки. І надто легко і безвідповідально до цієї проблеми ставляться: "Ну, немає грошей для вкладників, держава комусь колись виплатить!"

У деяких банках (їх небагато) власники рятують себе, а не депозити, і саме в таких випадках справа має закінчуватися в суді, в розглядах з кінцевими власниками, кінцевими вигодонабувачами, не тільки менеджерами. Якщо аудит, а потім суд встановить, що неповернені кредити видавалися інсайдерам, підставним особам, явно збитковим підприємствам, покарання має бути адекватно матеріального збитку.

- Ви вважаєте, що цим злодійкуватих суб'єктам не вистачить грошей на хабар прокурору або, в крайньому випадку, на квиток із країни?

- На квиток вистачить, але що потім? Все життя ховатися? Адже тут залишаться ошукані люди. Тому це дуже важливий концептуальний питання. Необхідно, щоб власники і менеджери банків, та й усі чиновники відчули відповідальність за всі кошти, які вони взяли у людей і підприємств (та ж зарплата, пенсії). Це колосальні гроші, і повторюю: вони повинні за них відповідати, причому в суді. А зараз ця відповідальність розмита.

- Парадоксальна виходить ситуація. Окремі непорядні банкіри та їхні покровителі на кризі збагачуються. У той час як система, в якій працює безліч чесних і порядних людей, щодня потроху валиться. Чи не ¬ вже ¬ ли нічого не можна зробити?

- Ні, можна, але треба дейст ¬ вітельно приймати комплекс заходів. Через кілька днів я закінчу розробку бліцпрограмми виходу країни з кризи, яка стосується не тільки банків, але й державних фінансів, а також структурних реформ. Банківський бізнес і управління фінансами країни вимагають сьогодні реструкту ¬ ризації та впровадження нових, багато в чому інноваційних підходів.

Не буду описувати цю бліц-програму, зупинюся лише на одному моменті. Головне завдання зараз - максимально скоротити кількість неплатоспроможних банків. Є критична маса, її показник коливається десь у діапазоні 10-15% банківської системи. Ми до нього наближаємося. Якщо більше - починається незворотна системна криза в суспільстві.

Тому необхідно дуже оперативно відродити міжбанківське кредитування. Треба розуміти, що поки не відновиться ринок міжбанківських кредитів, немає сенсу сподіватися на відновлення кредитування кінцевих позичальників, і значить, будуть і далі накопичуватимуться проблеми в банківській системі (вимиватися депозити) і всій економіці (стагнація і масові банкрутства).

Відновити міжбанківський ринок зараз можна тільки за рахунок гарантій уряду. Оскільки міжбанківський ринок у нас невеликий, щоб його розблокувати, достатньо буде гарантій на 5 млрд. грн.

Ліміти гарантій для кожного банку можна встановити на підставі результатів уже проведеного обов'язкового діагностичного аудиту для найбільших і великих комерційних банків, добровільного - для всіх інших банків.

Безнадійні банки повинні або реструктуризуватися, або ліквідуватися, а інші - купувати страховку уряду під міжбанківські операції в межах встановлених урядом лімітів.

Хотілося б підкреслити важливість цього кроку таким доводом. Якщо ми в найближчі тижні не зробимо дієвих заходів для відновлення кредитної активності банків, то падіння темпів зростання економіки може бути катастрофічним. Наприклад, у 2004 році кредитування зупинилося на три місяці, і в результаті темпи зростання економіки сповільнилися вп'ятеро - з 12,5 до 2,5%. Зараз ми вже не кредитуємо півроку. Так що падіння ВВП в нинішніх умовах може перевищити і 20%. А якщо ми ще півроку не зможемо відновити кредитування економіки, то ситуація нагадуватиме яка склалася після розпаду Радянського Союзу.

- Цю загрозу можна якось запобігти, є реальний рецепт?

- Найбільш дієвий практичний рецепт - створення спеціалізованого банку розвитку, оскільки сподіватися на ресурси іноземних приватних інвесторів у найближчому осяжному майбутньому не доводиться. Поряд з міжбанківським кредитуванням, це єдиний шанс для нових масштабних інвестиційних проектів на найближчі два роки.

- Здається, ми обговорювали з вами цю пропозицію два або три роки тому. Справа так і не зрушила з мертвої точки.

- Так, навіть за підтримки президентом країни В.Ющенко цього проекту. Спочатку справа загрузла в дискусіях, потім були інші пріоритети. Але зараз створення такого банку - це першочергове завдання.

- Який капітал йому знадобиться?

- Мінімум 10 млрд. грн. Ще приблизно стільки ж він зможе залучити від міжнародних фінансових організацій і на міжнародних ринках.

- Скільки часу знадобиться на створення банку розвитку?

- За наявності необхідної політичної волі і консенсусу між НБУ, урядом і главою держави - місяць-півтора. Пріоритети діяльності такого банку добре відомі. Це - інвестування в енергозбереження, автомобілебудування, сільське господарство, підприємства легкої та харчової промисловості та Євро-2012. При цьому треба розуміти, що якщо не створити цей банк вже зараз, то надалі зробити це буде складніше, оскільки ситуація в економіці до кінця року буде тільки погіршуватися, бюджетні проблеми - наростати.

PS У п'ятницю стало відомо, що наказом НБУ № 44 від 17 березня ц.р. замглави Олександр Савченко звільнений від основних функціональних обов'язків, що є черговим свідченням протистояння між ним і керівництвом Нацбанку. Про факт підписання даного рішення О.Савченко дізнався ... від журналістів. Але від коментарів відмовився.

Загальне керівництво і контроль над діяльністю департаменту валютного контролю та ліцензування, управління контролю ризиків і групи управління проектами міжнародних кредитних ліній при Національному банку України тепер буде курирувати інший заступник голови Нацбанку Володимир Кротюк. До нього ж відійде і контроль над діяльністю виконавчого директора з питань готівково-грошового обігу, перш також ставився до обов'язків Алескандр Савченко.

"Дзеркало тижня"

 Власник банку відповідає за депозити вкладників