Консенсус. Нова фаза "Плану Путіна" і його посібники в Україні

"Хто неправильно застебнув перший гудзик, уже не застібнеться як слід".

Йоганн Вольфганг Гете

Імперці на чолі з Путіним переконані, що проблеми з українською гудзиком почалися двадцять три роки тому. Ми ж наполягаємо, що зі своїм гардеробом впораємося без допомоги вертухаїв.

Початково Путін переконував світ, що Україна - це несостоявшаяся державність. Тому, мовляв, США так хвацько організовують в Києві майдани назло самодержцю російському.

Те, що американці від нашої революційності самі впадають в ступор, Путін вважає за краще не помічати - по його концепту українці на Вчинки не здатні.

Після анексії Криму він пропонував накинути на Україну зашморг федералізації, коли рішення начебто вступу в ЄС і НАТО блокувалися б Донбасом, телекерованим з Кремля. Відповідно, Росія затискала ніс від смороду, але утримувала бандитські ЛНР-ДНР від розгрому.

Безглуздість українського командування - в невмінні читати карту. За визначенням мого товариша, який в темі, наші дивляться на карту України. А треба - Європи. Наші марили, що Росія залишиться на своїй території. Росіяни ж розглядали і терористів, і свої війська вздовж кордонів, як єдину армію.

І якщо по нашій карті українські військові оточували Донецьк і Луганськ, то по російській - добровільно заходили в оточення.

Перший раз, в районі Саур-Могили, непередбаченість втручання росіян почасти служить виправданням для штабу АТО. Але другий, під Іловайськ - тупість, що граничить з саботажем. Але були і перемоги.

Після перших трупів бравих десантників, що бралися нас Беретка закидати, і яких не ховають, як героїв, а утилізують, як бродячих тварин, Володимир Володимирович просто озвірів. Вирвалася в серцях фраза щодо "Києва за два тижні" тому свідчення.

З Кремля утекло, що розсердився більше, ніж за фанатську речівку. Адже ми його непереможну непогрішність закопали!

І тепер федерально-маріонеткового Донбасу і коридорчика до Криму замало буде. Путін вирішив вже не декларувати, а демонструвати неспроможність України та її влади.

Тобто, захопити Маріуполь і зупинитися, як зараз. Пообіцяти перемир'я, а потім заявити, що Росія, виявляється, не сторона конфлікту. Потім рушити в Херсонську область за водою і електрикою для Криму.

Тут, звичайно ж, послідує заява, що це зовсім не російські військовослужбовці, а натуральні відпускники, мирно заблукали в степах на полюбилися за час служби танках і БТРах.

А що, брехати не червоніючи - істинна чекістська доблесть.

Росія обов'язково спробує спровокувати масштабні заварухи в Харкові, Херсоні, Миколаєві та Одесі, причому, з масовим залученням кримінальних елементів.

Потім Путін хоче відрізати частину Херсонської та Миколаївської областей і нависнути над Одесою. Знову пригальмувати і глумливо поумнічать насчет власного ні при чому.

Все це супроводжуватиметься пропагандистської істерією з приводу поразок України, мільйонів жертв і дезертирів, відсутність газу, світла, води і туалетного паперу та ін. В рамках плану передбачені навіть авіанальоти залякування на Київ і Дніпропетровськ.

Як натуральному садистові, російському самодержцю треба максимально принизити непокірну Україну і її владу. Він має намір домогтися, що під вантажем військових і економічних негараздів українці зметуть нову владу, як сміли попередню. А потім прокляли Майдан як джерело всіх бід.

Передінфарктному Європа, яка не бажає проблем і біженців, ще й припрошувати буде Путіна, щоб усе розрулив. Він упевнений, зрештою всі погодяться на мир, який забезпечить "правильна влада" в особі Царьова, Добкіна, Єфремова та іже з ними.

Ось така от концепція в дусі Висоцького "Вже якщо я чого вирішив, то вип'ю обов'язково".

Чи здатна наша армія зупинити військову експансію Росії?

У нинішньому стані, з урахуванням рівня командування, технічної оснащеності і моральним духом - дуже навряд чи.

Чи здатна наша влада забезпечити суверенітет, територіальну цілісність і економічну незалежність України?

Зобов'язана! Але ...

Мене регулярно запитують, а що мається на увазі під "перевести країну на військові рейки". Мовляв, ні сенсу, ні стрілок для перекладу не спостерігається.

Нам необхідно фактичне єдиноначальність в питаннях оборони і очищення влади. Обидва напрямки - рівному ВАЖЛИВОСТІ і нероздільне. Чи не перезавантажити країна завалиться під пресом війни та корупції.

Ми не вистоїмо без спрощеного до межі, швидкого і надійного механізму прийняття рішень з життєво важливих питань. Чиновний Молох Кабміну, не кажучи вже про ВР, неприйнятний навіть у мирний час, що вже казати про війну.

Нам не обійтися без підвищеної та негайної відповідальності за помилки, зволікання і користолюбство представників влади та привладних бізнесу. Національне бюро розслідувань давно має працювати.

Ми зобов'язані підпорядкувати суспільне життя справі незалежності та модернізації держави. Ставимо на паузу гламурні шоу, всякі развлекухи і російські серіали - це розхолоджує. Внутрішня мобілізація нації - найважливіший ресурс для протистояння агресору.

Можна називати такий єдиноначальної центр Ставкою Верховного головнокомандувача. Можна Радою Національної оборони. Як завгодно. Але саме він має стати центром вироблення рішень і органом контролю за виконанням з механізмом впливу, а також системою відбору та обкатки керівників різних рівнів.

Монстр, скажуть мені. Неконституційний. Хунта, коротше.

Скажуть саме ті, кого вихлюпнуло у владу шибко конституційним Майданом після моторошно легітимного скасування Януковича. Якщо немає місцевих Портнова, здатних юридично шлифануть будь задирки, то у колишнього рейдера Коломойського їх цілий департамент - голодними очима зиркає.

Та плювати, на що скидається! Аби працювало!

А інакше "Ла-ла-ла" співатимуть вже українському президентові разом з урядом і Верховною Радою. А так з'являється шанс модернізуватися, зміцнитися, озброїтися і повернути втрачене.

Детальніше про структуру і функціонування такої Ставки поміркуємо, дай Бог, в одній з майбутніх статей.

Схема єдиноначальності дозволить уникнути гетьманства - головної української біди, неминуче що губить все державні починання. Адже вже почалося.

Яценюк з Турчиновим потихеньку дружать проти Порошенка - їм потрібні свої призначенці в областях для "організації виборів". І президента уряд чує через раз - вони ж в електоральному полі конкурують!

Зате Тимошенко зійшлася з заклятим другом Коломойським проти Яценюка - у кожного свої образи і претензії до прем'єра. У Тимошенко заодно зуб і на Турчинова, і на Порошенко, зате Путін регулярно її чи то хвалить, чи то троллит.

Порошенко з Турчиновим поки не конфліктують, але парламентом президент ну дуже незадоволений.

Ахметов з Коломойським просто на ножах. А є ще офігенна тандем Льовочкін-Фірташ. Їм приписують аж чотири виборчих проекту: Ляшко, Кличко, чергова ПР (Партія розвитку) і навіть Гриценко туди визначили, але він гнівно віднікується.

Це в якій нормальній країні глава адміністрації поваленого диктатора залишається чи ні найвпливовішим закулісним політиком ?! Та ще й рулить національним телеканалом?

І що, цей тераріум однодумців здатний як влада вистояти проти царя, який узурпував в Росії навіть думки підданих?

Всі, хто зараз пакується або тупить на посади, плете інтриги, панікує, закликає до пікетування, обіцяє батальйони в Києві та інше - це прямі виконавці путінського плану з доведення України до самогубства. Гнати сортирного мітлою. В кращому випадку.

І вибори депутатів - теж на паузу, як і інші паскудні шоу. Нинішніх розпустити, слушних залучити до справи, інших - теж залучити.

І в якості диджестива.

Зараз президент шукає порозуміння з Путіним. Даремно. Тому що Путін нізащо не визнає Порошенко рівним партнером, як ми не визнаємо ЛНР-ДНР. Будь-яке припинення вогню буде одностороннім.

Україні потрібен не той Порошенко, який главою МЗС домовлявся з усіма про все. А той, який виліз на грейдер, ризикнув і переміг.

Ось і зараз треба ризикнути, прийняти відповідальність і перемогти.