Фантик для кандидата

Передвиборна програма кандидата в президенти України - найбільш парадоксальний документ у виборчому процесі. З одного боку, без нього кандидата на вищий державний пост елементарно не зареєструють, з іншого - більшість політиків йде на вибори з розумінням неможливості виконання своїх обіцянок.

Програмний зростання

Програми кандидатів на роль президента України за двадцять з невеликим років пережили серйозну трансформацію. Наприклад, в 1991-му Леонід Кравчук, який здобув беззаперечну перемогу, міг собі дозволити зробити ставку на 5 Д (Державність - Демократія - Достаток - Духовність - Довіра), хоча тоді і про 3D ніхто не чув.

Леонід Макарович фактично став одним із символів незалежності, тому переміг легко. Правда реалізувати навіть пунктиром прописану програму не зумів, і вже в 1994-му його на дострокових президентських виборах змінив Леонід Кучма з програмою "червоного директора", в якій вимагав дозволити здійснювати реформи і зближуватися з Росією, надавши російській мові статус офіційної.

На виборах 1999 року Леонід Данилович виявився першим, хто відзвітував про виконану роботу, згадавши збереження громадянського миру, прийняття Конституції, введення гривні. На майбутнє Кучма розмашисто обіцяв двопалатний парламент і конструктивну більшість у чинній Верховній Раді, 1 мільйон робочих місць і професійну армію, п'ятирічний мораторій на зміни до податкового законодавства. Другий президент має право нарікати на Миколу Мельниченка, чиї плівки з записами розмов у президентському кабінеті розвалили "новий курс" Кучми і запустили політичну кризу, відгомони якого чути й досі.

Цікаво, що Віктор Ющенко, який прийшов до влади завдяки "помаранчевій революції", за часів прем'єрства називав себе "політичним сином Кучми". Ця теза знайшов цікаве відображення у передвиборній програмі Віктора Андрійовича. Подібно до свого попередника той обіцяв професійну армію і вже 5 мільйонів нових робочих місць, збільшення в десять разів іноземних інвестицій і повернення до школи-десятирічки з 5-бальною системою оцінювання знань.

Ющенко у своїй програмі ратував за "справжню конституційну реформу", але в результаті не зміг розпорядитися президентськими повноваженнями до їх урізання з 1 січня 2006 року, а далі бал у внутрішній політиці все частіше правила Юлія Тимошенко. До речі, не зайвим буде нагадати, що Віктор Андрійович в своїй програмі ніякої євроінтеграції не обіцяв.

Віктор Янукович обирався на пост президента, у якого були урізані повноваження, благополучно повернені Конституційним Судом восени 2010-го. Нині чинний глава держави вважає можливим для України за 10 років увійти до двадцятки лідируючих країн світу, повернути до 2020 року чисельність населення країни до 50-мільйонний показником і надати російській мові статус державної. Поки Віктор Федорович вміло впорався з пунктом програми про очищення влади від популістів і забезпеченням позаблокового статусу України. Експерти з нетерпінням чекають його програми на вибори 2015 року, оскільки чинного президента правила політичної пристойності зобов'язують звітувати про виконану за каденцію роботі.

Впевненість у кожному знаку

Але повернемося до наших програм. Закон "Про вибори Президента України" вимагає від кандидата на вищий державний пост серед інших документів передвиборчу програму, написану державною мовою і об'ємом не перевищує 12 тисяч знаків. Буде не зайвим нагадати, що тексти програм разом з портретами кандидатів розміщуються на дільницях для голосування, щоб виборці могли з ними ознайомитися безпосередньо перед волевиявленням. Їх наявність в день голосування обов'язково і не вважається передвиборною агітацією.

До 12 тисяч знаків - це три сторінки тексту, який прийнято розбивати на основні пункти передвиборної програми. Серед обов'язкових пунктів - соціальна політика, проблеми молоді, питання зовнішньої політики. Над візуальним оформленням програми кандидата в президенти і розміщенням в ній окремих пунктів працюють професійні психологи і дизайнери, адже без кількох "цвяхів" передвиборчі обіцянки політика будуть малоефективними для виборців. Важлива складова передвиборчої програми - її здатність трансформуватися в набір гасел, стати основною для агітаційних матеріалів. Тому вже готовий текст обкатують на фокус-групах, перевіряючи його адекватність потребам ядерного електорату кандидата на пост президента.

Що вписати в актив?

Очевидно, що на коліні подібні документи не пишуться, передвиборна програма повинна продемонструвати наявність інтелектуального потенціалу хоча б представникам національної еліти. Для Віктора Януковича набір його передвиборних обіцянок буде формувати Національний інститут стратегічних досліджень і інститути Академії наук, вже після цього над програмою попрацюють президентські спічрайтери і творці передвиборних смислів.

Представникам опозиції в якомусь сенсі легше. У них немає необхідності відповідати за те, що відбувалося в країні за час їх опонування главі держави. Крім того, є можливість залучати незалежних експертів та представників громадянського суспільства, робити ставку на гучні ініціативи, здатні привернути увагу не визначилися зі своїм вибором співгромадян.

Наприклад, Анатолій Гриценко, який брав в 2004 році участь у написанні передвиборчої програми Віктора Ющенка, у наступній президентській кампанії взяв безпосередню участь. Те ж можна сказати і про Володимира Литвина, який працював у 1994 і 1999 роках на Леоніда Кучму, а в 2010-му став кандидатом в президенти. Правда, обидва політики в новій якості лаврів не здобули.

Офіційне залучення іноземних консультантів для написання президентських програм не афішується, але їх рекрутують як кандидати від влади, так і опозиціонери. При цьому слід враховувати, що автоматичне перенесення іноземного досвіду на український грунт неефективний. У команді Віктора Януковича прописався Пол Манафорт, Арсенію Яценюку в 2009-2010 роках допомагали російські фахівці, а Сергію Тігіпко - французи.

При підготовці передвиборних програм важлива здатність кандидата вийти в зону розширення, мати фундамент для діалогу з тими, хто коливається у своєму виборі. Вважаю, що і в президентській кампанії 2015 роки не обійдеться без "противсіхів", яких належить переконати віддати свій голос за того чи іншого кандидата.

Тому ще один елемент передвиборчої кампанії, в ході якої програма претенденту на пост президента необхідна - дебати. Хоча в їх ході учасники зазвичай обмінюються випадами, особливе мистецтво полягає в тому, щоб позиції претендента кореспондуватися з його передвиборними обіцянками. Ще один важливий аспект: учасник дебатів може набрати додаткові рейтингові очки, якщо викриє опонента в незнанні власної програми.

За підсумками двох десятиліть незалежного розвитку України можна зробити висновок, що президентські програми є скоріше технологічним інструментом, ніж реальними зобов'язаннями перед виборцями. Поки наша країна не виростила політика, здатного формувати порядок денний її розвитку з прицілом і на майбутнє, враховуючи найбільш адекватні пропозиції опонентів.

Від того програми кандидата в президенти нагадують красиві фантики для цукерки, яким судилося привертати увагу, але після вживання цукерки опинитися на смітнику. У ролі колекціонерів фантиків виступають політологи та представники громадянського суспільства, які вимагають виконання передвиборчих обіцянок.