Тимошенко: довгий шлях до Берліна

Отже, сталося. Юлія Тимошенко погодилася покинути Україну, щоб продовжити лікування за кордоном. Можна написати, що вона йшла до цього довгих і виснажливих два роки - але це було б неправдою. Тимошенко всіма силами прагнула звільнитися і перемогти тут, в Україні, а на еміграцію, яку все скромно називають "виїздом на лікування", погодилася під тиском Кваснєвського і Кокса, і ширше - під тиском Європи.

А почалося всі 5 серпня 2011 року, коли суд не витримав каверзних питань підсудної Тимошенко до свідка Азарову і заарештував її. "Підсудна заважає встановленню істини і не виконує процесуальні норми. Підсудна Тимошенко не реагує на зауваження судді, зловживає наданим їм їй правом ставити запитання, висловлює образливі слова на адресу учасників процесу", - пояснив суддя Кірєєв рішення про зміну запобіжного заходу.

Тоді проти цього рішення висловилися всі кому не лінь. Лідер Європейської народної партії Вільфред Мартенс зажадав "припинити цей фарс - терпіння Європи досягло межі". Правда, потім виявилося, що європейське терпіння - штука вельми і вельми розтяжна. Свободу Тимошенко вимагали амерканскій сенатор Джон Маккейн, президент Європарламенту Єжи Бузек, багато єврокомісари та інші, інші, інші. Здавалося, весь світ згуртувався навколо долі ув'язненої Лук'янівського СІЗО. Але Україна не почула вимогам світової громадськості.

Наступний акто драми розігрався 11 жовтня 2011р. - Суд засудив Тимошенко до 7 років позбавлення волі. Крім того, вона повинна відшкодувати збитки 189.5 млн доларів США. Опозиція слала прокльони Януковичу, звинувачуючи його в суді, арешт, вироку і помсти за те, що Тимошенко усунула газового посередника - компанію "РосУкрЕнерго". Той же у відповідь заявив, що "це прикрий випадок, який перешкоджає українській євроінтеграції". Як у воду дивився - з того моменту плакат із зображенням Тимошенко за гратами встав незримою стіною між Україною і Європою.

У результаті візит Януковича в Брюссель був скасований - президент замість того полетів на Кубу.

Тим часом, спортивна й енергійна Тимошенко у в'язниці різко здає, і їй все частіше потрібна медична допомога. Це стає ще одним аргументом проти української влади, яку звинувачують вже в тому, що "жива Тимошенко їм не потрібна". Європа ставить питання про звільнення Тимошенко як неодмінної умови підписання угоди про асоціацію з ЄС.

30 грудня 2011р. Тимошенко етапують до Качанівської колонії у Харкові. А через 4 місяці, 9 травня 2012р. її перевозять в Харківську ЦКБ № 5, яку вона з тих пір не покидає. А ще через місяць почала роботу місія Кваснєвського-Кокса, створена за домовленістю між українським прем'єром Миколою Азаровим і президентом Європарламенту Мартіном Шульцем.

Місія Кваснєвського-Кокса не відрізнялася багатослівністю - посланці Європи не поспішали радувати журналістів сенсаційними повідомленнями, на які не скупилася опозиція, живописуя страждання Тимошенко в лікарні. Однак Кокс і Кваснєвський були дуже частими гостями в палаті Тимошенко. Періодично вони відвідували і керівників української держави, крок за кроком виконуючи поставлене перед ними завдання: домогтися звільнення Тимошенко.

Що ж робили в палаті vip-ув'язненої два єврочиновника? Адже не тиск ж вони Тимошенко заміряли, справді, і не передачі носили. Значить, вони шукали шляхи компромісу між владою, з одного боку, і Тимошенко - з іншого. Шукали насилу, наштовхуючись на завидну завзятість ув'язненої, яка цілком резонно вважала, що будь-яка поступка з її боку буде розцінена як капітуляція. Влада, зі свого боку, не менш резонно помічала, що звільнення Тимошенко повинне відбутися в рамках чинного законодавства.

Що змінилося в Україні за ті два роки, які Тимошенко провела в ув'язненні? Опозиція стверджує, що стало тільки гірше. Однак Європа змінила своє ставлення до України. Якщо раніше через проблеми "політв'язнів" в ЄС взагалі не хотіли розмовляти з представниками української влади, то тепер гнів змінений на милість, батіг політичної ізоляції закинутий на полицю, а замість нього - пряник євроінтеграції. У чому ж справа? Чи тільки в заяві Тимошенко про те, що доля цілої країни не повинна знаходитися в залежності від долі однієї ув'язненої? Звичайно ж, ні. Справа не в заяві, а в тому, що доля країни дійсно не повинна залежати від долі Тимошенко. Коли Європа це зрозуміла, вона почала доносити цю думку і до України, до обох полюсів її політикуму - до президента Януковича і до ув'язненої Тимошенко.

Судячи з усього, робота ця виявилася не з легких. Коливання Януковича зрозуміти можна - питання правової оцінки виїзду укладеної за кордон або ж її помилування ніхто не знімав. Та й загроза політичної конкуренції залишається. Але як мінімум не менш важко було вмовити Тимошенко: вона до кінця розраховувала вийти на свободу в Україні і взяти реванш. Перебуваючи в Німеччині, їй це буде зробити складніше. І, схоже, Коксу з КУвасьневскім коштувало великої праці переконати її наслідувати власним тези і не ставити євроінтеграцію в залежність від її власних планів на майбутнє.

Тепер черга Януковича проявити добру волю. Сьогодні на зустрічі з представниками Європейського альянсу демократів і лібералів він заявив: "Є певний оптимізм, що нинішній склад Європарламенту ратифікує Угоду про асоціацію з ЄС". Підстави для цього оптимізму - на кінчику пера, яким Янукович має підписати помилування відповідно з проханням Кваснєвського і Кокса. Будемо сподіватися, що до 15 жовтня чорнило не висохнуть ...