Денний Майдан. Фоторепортаж

Перший, хто впадає в очі біля пункту обігріву охорони барикади під ЦУМом, - це герой нападу на водія , за яке перед постраждалим потім довелося вибачатися депутатам від опозиції. Той самий мужик в армійській касці і хакі, на відео він з розквашеним носом скаржився на поведінку колишнього ймовірного "тітушкі", а зараз, наживо - був уже цілком здоровий. Втім, він швидко зникає, а от його товариші продовжують грітися.

Поруч - намет-кухня, з якої виринає прокопчений до чорноти чоловік. Він роздратовано взирківает в нашу сторону, вимагаючи, щоб йому надали побільше місця для пересування. Потім, помітивши, що ми не йдемо, все так же роздратовано питає:

- Що ще?!

Здивовані грубістю, цікавимося, чи не створюємо ми йому ненароком проблем.

- Ви журналісти!? Корочку покажіть!

Пред'являю посвідчення "Обозревателя". Копчений людина косо дивиться на нього і з все тим же недружелюбність запитує, чого ми від нього хочемо. Хочемо ми знати, хто він такий.

- Я - охорона! - Коротко відповідає Копчений.

- А кому ваш підрозділ підпорядковується? - Цікавлюся, пам'ятаючи заяву Авакова про те, що варті Майдану барикада у ЦУМу не підконтрольна. На Копченого питання виробляє найнеприємніше враження:

- А ви хто такі? Від Інтера, "1 +1" чи ще від якоїсь брехні!?

От тобі й маєш! Шановний, якщо ви не вмієте читати, то навіщо посвідчення дивилися?

На це Копчений нічого відповісти не може, а тому відвертається. Бог з ним, ми ж не для того сюди прийшли, щоб неписьменному людині нерви тріпати.

На ганку мерії працює телевізор, по якому крутяться ролики, викривають донецьку мафію, і пісеньки про "хлопців з Бандерштадту". Це дивляться три-чотири десятки людей.

Поруч - прозорий короб для збору коштів на допомогу Майдану і політв'язням, куди люди охоче кидають купюри - хто по гривні, а хто й по п'ятдесят. На коробі перераховані прізвища політв'язнів і написана адреса сайту, на якому регулярно вивішується звіт про витрачання коштів. Короб охороняють двоє охоронців. За їх словами, тільки з ранку за три години набралося 6 тисяч гривень.

На вході в мерію строгі часові вимагають документи. Журналістське посвідчення їх цілком влаштовує, і ось ми вже всередині. Пункт прийому продуктів прямо навпроти входу. Тут сидять афганці. За їх словами, головне, чого не вистачає - це молочні продукти. Багато сала і меду, несуть люди крупи, овочі. Тут приймають індивідуальну допомогу, великі партії продуктів відвантажують на задньому дворі. Тут же приймають і речі, прямо при нас чоловік поклав на стіл теплий светр, попередивши: "Тут тільки трохи підшити треба, але я не можу - рука не працює. Так що забирайте".

Поруч - їдальня, туди запускають по одній-дві людини, натомість вже пообідали. Охоронець настійно вимагає не фотографувати в їдальні. Тому доведеться повірити нам на слово. Годують гарячої пшеничною кашею з маслом і кружечком ковбаси і салатом зі свіжої капусти. Варто таз бутербродів з салом, мішечок волоських горіхів, гаряче питво, ще щось. Все, зрозуміло, безкоштовно. "Стоячі" столи зайняті беседующими в процесі обіду учасниками Майдану. Вони запрошують до столу, звільняючи місце для новеньких.

- Сьогодні ще нічого, а от вчора, під час віче, було стільки народу, що їжа просто закінчилася, - розповідає Подавальниця, славна чорнява дівчина з Тернопільщини. - Гаряче йде на раз, тільки встигай готувати. Ні, проблем і конфліктів немає - люди дуже хороші, з усіх областей України. Ось дівчинка - корінна киянка (дівчинка - русява диво - розпливається в усмішці). Ось хлопець зі Львова ...

- Я - з Донецька! - Представляється ще одна працівниця кухні.

У колонній залі все не так як у перші дні Майдану. Розчищено місце, прибрані сплячі. Всі при ділі, все чимось зайняті. Ось за столом виписують посвідчення НО "Майдан". Нам не змогли назвати навіть приблизну цифру новоприйнятих членів, але запевнили, що їх - тисячі. Охоче ??віримо.

Медпункт. Молодий чоловік охоче розповідає про нелегку ситуації з медикаментами:

- Раніше надходило значно більше медикаментів. Зараз їх набагато менше, тоді як кількість пацієнтів не зменшується. Зараз серйозна проблема з гострими вірусними захворюваннями. Люди приходять з підвищеною температурою, і нам уже не вистачає таких елементарних речей, як терафлю, Фармацитрон, колдрекс - протизастудних, а також противірусних - амізон і арбідол, які ми даємо, щоб застуда не переходить у грип. Бракує також предметів гігієни - гігієнічних серветок, одноразових станків. Була якось проблема з препаратами для горла - такими як септефрил. У нас адже немає складу, все що є - тут лежить, у всіх на очах. Ми зараз готуємо великий банер, будемо вішати над входом в мерію, із закликом допомогти. Адже щодня ми обслуговуємо до 6 тис. чоловік, і запаси закінчуються. Величезною є роль кияни та гостей міста, які допомагають хто чим може. Були навіть посилки із Західної України, підписані "Перша тернопільська міська аптека". Але це спочатку, а зараз таких посилок майже немає.

І знову Хрещатик. Ряд наметів навпроти мерії, дрова, генератори. Анатолій Гриценко стверджує, що вони стоять порожні. Але з наметів стирчать труби "буржуйок", з труб йде дим або струмує розпечене повітря - значить, там є як мінімум грубники. Дрова витрачаються швидко, і навряд їх стануть витрачати на обігрів порожніх наметів. Однак якщо вони заселені, то чому ні звичайного в таких випадках руху людей на вхід і вихід?

Втім, подекуди - є. Намет з гордим ім'ям "Борщів" - це не кухня, де варять борщ, а назва містечка на Тернопільщині. Двоє мужиків неспішно розмовляють, з намету виходить третій.

Один з них розповідає нам:

- У нас в райцентрі організовано штаб опору. У нього входять три опозиційні партії, а також громадські організації в межах району. Громадськість скидається грошима "на Майдан", люди записуються на поїздку, ми наймаємо автобус на 30 осіб, і в п'ятницю виїжджаємо. А в понеділок частина їде і забирає, тих хто тут, частина залишається.

- Як ви вирішуєте проблеми з роботою? Вам же сім'ї годувати треба.

- А це кожен вирішує як може. Хто може - бере відпустку, Я працюю в компанії, яка підтримує Майдан, тому самі собі встановили чергування. 14 січня мене змінять. Ми підгадується заїзди на вихідні, щоб у людей було менше проблем з роботою.

- А сім'ї як на це дивляться?

- По-різному. Багато підтримують, розуміють, що шляху назад немає.

- А є докори? Мовляв, ти там у Києві, а нам тут їсти нічого?

- Не можу сказати, що так не говорять. Скільки сімей - стільки й варіантів. Хтось, можливо, і через скандал чоловіка відпускає.

Напрошуємося подивитися побут борщівських активістів, і нас запрошують в намет. Жінки охоче, хоч і трохи зніяковіло показують: не надто прибрано, не для преси - але вже як є. А є все необхідне - два настилу для ночівлі, електрика (генератор спільний на два намети), зарядки під телефони, чайник, запаси провізії з косичкою часнику і натоплена буржуйка як центр немудрою композиції.

... На територію Майдану пропускають без фейс-контролю і без вимоги документів. Тут все як завжди - біля входу у Головпоштамту підвищена концентрація ряджених козаків, сцена голосить на всю округу. Двоє чоловіків акуратно ведуть до виходу жінку - у тій заплямована куртка, вона нетвердо стоїть на ногах. Схоже, що ми спостерігаємо виконання правила: "випив - покинь Майдан ".

На вул. Городецького - черга за супом. Поруч жінка пропонує чай, але суп куди популярнішими. Ми теж від чаю відмовляємося, а замість цього розмовляємо зі Світланою, яка тут за старшу. За її словами, на Майдані всього чотири кухні, причому її кухня - єдина працює цілодобово, решта за розкладом. Тому її охоплення дещо більше, ніж покладена чверть Майдану. Назвати приблизну кількість порцій супу в день Світлана ввічливо відмовляється.

Під амфітеатром "Глобуса" стоїть намет харків'ян. Дама в червоному спортивному костюмі каже, що вона - директор юридичної фірми, а тут - волонтерство:

- Проводимо агітацію серед людей, приїжджаємо сюди на три-чотири дні, привозимо теплі речі, харчування. У двох наметах тут живуть 22 людини. Я поза політикою, але нам просто прикро за Харків. Ми тут будемо стояти до перемоги - навіть якщо політики прийдуть до якоїсь угоди, нас винесуть звідси тільки ногами. Тут такий настрій ... Розповідають, що тут бомжі. Знаєте, в сім'ї не без виродка. Але в основному люди тут стоять за ідею. Ми дуже здивовані киянами - не очікували від них такої підтримки.

Засніжений і нікому не потрібний стоїть собі подарунок Майдану від французького скульптора.

У цей день повинен був відбутися віртуальний шаховий турнір між Київським та Одеським Майданами. А в реалі на Майдані в шахи грають "по-крупному" в буквальному сенсі.

Посеред Майдану стоїть кіоск з теплими речами. У ньому - виснажена немолода жінка в оточенні жіночих плащиків і пальтечок. Розповідає, що потреба в теплих речах дуже велика, і в першу чергу розходяться рукавички з рукавицями, чоловічі шапки і шарфи. Багато крадіжок теплих речей-так, у чоловіка повели шапку, коли він, залишивши її на підвіконні, відійшов у туалет, і йому в купі речей відшукали капюшон, щоб не замерз. Чоловічі куртки теж миттєво розходяться. Попереду похолодання, а в запасі тільки "ось цей мотлох" - жінка показує на плащики і пальтечка, які і справді ніяк не знадобляться МАЙДАНІВСЬКИЙ мужикам. Там, у Будинку профспілок, є централізовані поставки одягу, але там можуть її отримати лише ті, у кого є спеціальний пропуск. А цей кіоск існує тільки на пожертвування киян.

Немов на підтвердження слів "гардеробниці", в Будинку профспілок нас зустрічає табличка з побажанням стежити за своїми речами. Тут повно охорони, на кухні перерву, зате працює, як в "мирні часи", буфет. Коменданти на нараді, і коли звільняться - неясно.

По Майдану бродить бригада медпрацівників, їх зупиняють, просять полікувати, описують симптоми - ГРЗ. Ті відкривають кейс і видають таблетки. За їх словами, простудні захворювання - основна частина всіх медичних випадків на Майдані. Бувають мікротравми - в основному, коли хлопці займаються госпроботи, наприклад, рубають дрова. Зрідка трапляються й курйозні випадки - так, від навісу главпочтамта відвалився шматочок каменя і впав прямо людині на голову. Він був у шапці, так що відбувся невеликим ушкодженням - шви накладати не довелося.

Загальне враження від Майдану таке: він, якщо можна так висловитися, інституціоналізованої, виробив свій ритм, зажив своїм життям, налагодив побут, встановив свої порядки - у чомусь анархічні, в чомусь вельми авторитарні. Він дійсно не збирається розходитися, і хоча людей там стало менше, залишилися вперто мають намір стояти далі. "До кінця", - кажуть вони. Де той кінець?

Фото: Юрій Нагорний