Повзучий жовтень попереду

Можна тільки позаздрити тим, хто щиро не розуміє, куди веде Україну так звана "народна люстрація". Це ж так весело - дивитися, як малоприємних політичних діячів кидають в сміттєвих баки. Або б'ють, як Нестора Шуфрича. Або просто збираються на центральній площі, скидають пам'ятник Леніну, а потім б'ють тих ідейних або випадково підвернулися, які навіщось вирішили перешкодити демонтажу Ілліча з постаменту.

Але тільки кожен такий випадок все більше і більше віддаляє нас від тих ідей, заради яких зібрався Майдан. Кожен такий випадок поглиблює розкол між громадянами і так вже відносно єдиної України. Так, і ще кожен такий випадок ретельно документується і з успіхом використовується Росією в міжнародних переговорах з українського питання.

І адже очевидно, що народний гнів вміло, направляється в потрібне маніпуляторам русло. Спеціально доводиться до межі, коли хаос буде відтворювати сам себе. В Одесі, коли били Шуфрича і Скорика, в той же день і ті ж люди кинули в сміттєвий бак Костянтина Іванова - керівника місцевого "Правого сектора". Його витягли прямо з прес-конференції. Тобто, конфлікт розпалюється прямолінійно і цілеспрямовано.

Гаразд, якщо б мова йшла тільки про політиків, керівниках, чиновниках - тих, хто так чи інакше до чогось причетний, в чомусь замішаний або замазаний. Але ось в Миколаєві люди, які представляються "патріотами України" б'ють і викрадають агітатора, що стояв в наметі Сергія Тігіпка. Простого хлопця, який роздавав газети "Сильної України". На сусідній палатці, що агітує за Тігіпка, ті ж "патріоти" нападають вже на двох жінок. Продовжимо вважати, що так їм і треба?

Однак є вже і статистика. За даними Генпрокуратури, за неповний 2014 в Україні скоєно 3348 умисних вбивств проти 1456 за дванадцять місяців 2013-го. І це без даних по Луганської та Донецької областей, в яких твориться казна-що і дуже приблизними підрахунками жертв займаються там хіба що міжнародні правозахисні організації. Тобто, по факту ми маємо кількаразове зростання злочинності в країні. І чималу роль в цьому зростанні відіграє той факт, що міліція просто стоїть осторонь. Не займається ні розслідуванням, ні запобіганням злочинів.

А чому міліція осторонь? Тому що їй дали таку відмашку на урядовому рівні. Не бачити, не чути, не заважати - щоб ні в якому разі не спровокувати напруженість між політичними угрупованнями, з'ясування відносин яких плавно виходить на вулиці. Адже є приклади, як затримують - будемо називати речі своїми іменами - банду з автоматичною зброєю і гранатами. За ними приїжджає дуже високопоставлений чиновник. І банду відпускають. Ймовірно, тому що вони - з автоматами, в центрі столиці європейської держави - виконують важливу і секретну державну задачу.

Після нашої Лютневої революції, яка повалила царя-Януковича, настає повзуча Жовтнева. Неважливо, що вона проходить зовсім не під червоними прапорами і не з комуністами на чолі. Методи - суть ті ж. Насильство, хаос, нескінченний пошук ворогів народу. І повалення пам'ятників - теж з цієї серії. Більшовики свого часу чимало потрудилися, щоб зачистити територію країни від усієї спадщини колишньої влади. Разом з пам'ятниками, правда, постраждали і палаци, і заводи, і бібліотеки. А найголовніше - мільйони ні в чому не винних людей.

Від повторення цієї історії зовсім точно в Україні не виграє ніхто. У Кремлі - так, є інтерес, щоб українська революція дискредитувала сама себе. В першу чергу, щоб продемонструвати російським громадянам, що протести проти легітимної і незмінної влади В.В. Путіна краще і не починати. Мовляв, подивіться, що сталося з Україною після Майдану. Вийдете на Червону площу - буде те ж саме.

У той час, коли наша влада ще може взяти ситуацію під контроль, президент і прем'єр-міністр у своїй гнучкості дивним чином копіюють вождів Тимчасового уряду. Напевно, Петру Порошенко і Арсенію Яценюку потрібно нагадати, що Керенському в жовтні 1917 року довелося тікати з бунтівного Петрограда, переодягнувшись у сукні чи то медсестри, чи то граничний. Але ж можна і не встигнути. У сенсі, не встигнути вчасно переодягнутися.