Інквізиція може відпочивати!
Гірше, ніж на "зоні" Одного разу осіннім ранком 2002 Ольга Іванівна прийшла провідати сина, який перебував на лікуванні в обласній психіатричній лікарні з причини загострення епілепсії. - Ми зі старшим сином змогли дізнатися Діму тільки по одягу, - ледве стримуючи сльози, показала фотографії Ольга Іванівна. На них молодий хлопець в лікарняній одязі, немов побував на допиті у фашистському гестапо. - Особа, тіло, руки, навіть ноги були покриті саднами і синцями. Губа розбита, очей заплив, розбитий скроню, вухо чорне. За словами Діми, вночі його прив'язав і жорстоко побив санітар. Лише вранці медсестра, побачивши мого сина прив'язаним, звільнила його і надала першу допомогу.
Мати відразу ж відправилася в Суворовське РВВС і написала офіційну заяву. Виїжджати на місце події міліціонери навідріз відмовилися, сказавши, що вони вже "задовбали" туди кожен день "мотатися". Направлення на судмедекспертизу таки виписали.
Однак напрям виявився "недійсним" для судмедексперта, яка вимагала прокурорського напрямки. Без нього вона відмовилася проводити огляд.
- Я принесла з прокуратури направлення на судмедекспертизу, - згадує Ольга Іванівна. - Коли ми з експертом прибули в "Степанівку", мій син погано небудь розумів, проявлялася сонливість, загальмованість мислення. Хоча вранці був активний, тверезо мислив. Було схоже, що він перебував під впливом наркотичних препаратів. Але подібний факт не зацікавив експерта. Офіційна версія персоналу лікарні: 04.09.02 пацієнт поводився нервово, а близько 19 години почав проявляти ознаки агресії, став накидатися на хворих. Йому було зроблено укол, під час якого він випадково вдарився об кут ліжка, внаслідок чого під лівим оком утворився синець.
- Офіційна версія - абсолютна липа, - вважає мати потерпілого, - 4 вересня у нас було сімейне торжество. Я, мій старший син Максим і Дімка знаходилися разом в їдальні лікарні годин до 9 вечора. У Діми було хороше самопочуття, ніяких ознак нервозності або агресії. Зате медсанітар, який чергував в той день, за моїм спостереженням, був "під градусом", і притому хорошим. І як лікар-експерт з 9-річним стажем "не помітив" явне зміщення лінії носа в результаті перелому кісток, що його? А через кілька днів після його експертизи це виявили рентгенівські знімки і підтвердили два лор-лікаря. Також експерт не відобразив в Акті судмедосвідетельствованія на правій стороні тіла Діми (щоб "не псувати" версію про випадковому падінні?), Ні розбитої губи, ні забиття голови. Загалом, нічого, що могло б явно викрити його колег-медиків.
У підсумку прокуратура Суворовського району Херсона відмовляє в порушенні кримінальної справи.
- Я наполягла, щоб мого сина перевели з 16 в 11 відділення, - розповідає Ольга Іванівна. - Але тут, за словами Діми, його вночі душив санітар, змушуючи випити незнайоме ліки. На ранок у сина знову спостерігалася загальмованість мислення, сонливість, як ніби він перебував під впливом якихось наркотичних препаратів. Водночас лікуючий лікар мені повідомляв, що Діма практично нічого не пам'ятає з того, що відбувалося в 16-му відділенні.
За цим фактом було проведено службове розслідування, але керівництво психлікарні дійшло висновку, що ніякого інциденту не було - привиділося спросоння хворому .
Вирішивши, що залишати сина в ХОПБ небезпечно, мати в терміновому порядку його виписала. Однак у грудні 2002 р. у хлопця почалися сутінкові розлади свідомості. Довелося знову лягти в лікарню. І тут одного разу медсанітар за допомогою удару по переніссі спробував вирівняти хлопцю ніс. І відразу ж після цього за 18 днів Дмитру зробили 4 (!) Рентгена носа, плюс кілька консультацій лор-лікаря. З чого б це?
І знову проводилася судмедіцінская експертиза, знову тим же експертом. І знову поважний судовий медик помітив тільки розсічення і зовсім "не помітив" видиме неозброєним поглядом викривлення носової перегородки (пам'ять про зламаний носі). Може, тому, що за удари і садна КК передбачає всього лише штраф або позбавлення волі на строк до одного року? А ось за зламаний ніс з викривленням носової перегородки - нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень і незабутнє спотворення особи - можна "виклопотати" від п'яти до восьми років (ст. 121 КК)? Не кажучи про відповідальність керівників медустанови, які допустили подібний акт садизму? Сліпа й глуха прокуратура - У 2002 р. я написала в Дніпровську прокуратуру скаргу на умисну ??фальсифікацію даних експертизи мого сина експертом. У той час побої ще не загоїлися, і можна було зафіксувати і зламаний ніс, і розбите вухо, розпухлу губу. Але районна прокуратура, яка здійснює нагляд за дотриманням законності Херсонським бюро судово-медичної експертизи, на мою скаргу ніяк не прореагував (до речі, відповідь з цього наглядового відомства, опісля вже майже три роки, я так і не отримала). Тому я пішла на прийом до тоді ще заступнику обласного прокурора пану Кузьменко (нині прокурор області - авт.), Залишила йому скаргу на дії судмедексперта і приклала фотографії побитого сина. Минуло небагато часу, і знімки зі справи зникли ..., - розповідає Ольга Іванівна. - І раптом обласна прокуратура скасовує постанову Суворовської районної прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи і дає вказівку провести додаткові слідчі дії відносно керівництва і медперсоналу ХОПБ (хоча у скарзі я просила абсолютно про інше - про притягнення до відповідальності експерта). Через кілька місяців знову слід відмову - немає складу злочину. У 2003 р. Дмитра у зв'язку з сутінкового стану знову поклали в Херсонську обласну психіатричну лікарню. І знову, за словами Діми, санітар завів його у ванну кімнату, туди ж він "запустив" іншого хворого чоловіка, який тут же почав бити беззахисного хлопця. Бив головою об кахельну підлогу. Знову мати написала скаргу, тепер в Суворовський ОМ ХМВ УМВС України. Знову проводиться судово-медична експертиза - експертом, яка вперше відмовилася проводити огляд Діми по міліцейському напрямку, а цього разу визнала його достатнім. І знову правоохоронні органи відмовляють у порушенні справи "за відсутністю складу злочину".
За наполегливими вимогами, численними скаргами та листами матері 15 травня 2004 з Міністерства охорони здоров'я прибула спеціальна комісія.
- Представники комісії мали проводити медичний огляд мого сина. Я хотіла викласти їм свої скарги, але не вийшло, так як високі гості, схоже, абсолютно нічого слухати не хотіли і відверто хамили. Мовляв, всі ми колись помремо, і чого ви, матуся, так нервуєте.
Після відбуття представників МОЗ, за словами Діми, його знову побили. Кругова порука З невідомих для родичів причин хлопця тричі перевозили в палату інтенсивної терапії неврологічного відділення лікарні ім. Тропіних. - Одного разу я прийшла в "Стежку" провідати сина. Він вступив туди з незвичайними симптомами: судоми і безперервне тремтіння кінцівок, дуже висока температура тіла (близько 40 градусів), стан повного оглушення (відсутність слуху, зору, нерухомість). Після того, як я повідомила медикам лікарні Тропіних, що мій син був побитий у психіатричній лікарні, вони буквально через два дні созваниваются з ХОПБ і просять їх вислати "швидку". Отримавши негативну відповідь, самі знаходять медичний транспорт і Діму у важкому стані - під крапельницею - відправляють до психіатричної лікарні. Трохи пізніше Діма таки розповість матері, що в психіатричному відділенні його знову кілька разів били, але на цей раз вже без слідів.
Ольга Іванівна спробувала було з'ясувати у медиків, що з її сином, який у нього діагноз, яке лікування йому призначалося і чому неодноразово йому навіть була потрібна реанімаційна допомога. Але не тут-то було. Завідувач дванадцятій відділенням Херсонської обласної психіатричної лікарні Л.І. Гавриленко дає відписку, в якій в хронологічному порядку перераховує, які обстеження були призначені Дімі і коли проведені, але - ні словом не обмовився про їх результати. На скаргу в обласне управління охорони здоров'я приходить відповідь: мовляв, Ваш син перебуває на лікуванні там-то і там-то, вступив такого-то числа, його лікування проводиться за бюджетний рахунок. Ніби мати не знала, де він знаходиться! І - ніяких відомостей про стан здоров'я.
Зневірившись, в березні 2003 р. Ольга Іванівна забирає сина додому. Однак вдома, за словами матері, відразу ж у день виписки у нього проявляються дивні симптоми: нудота, блювота, головний біль, відмовили ноги. З попереднім діагнозом "струс головного мозку" швидка допомога доставила Діму до лікарні ім. А. і О. Тропіних. Але черговий лікар-невролог не підтвердив струс і відмовив у госпіталізації. Медик був настільки непохитний, що його не збентежило ні напівпаралізованого стан хворого, ні вмовляння лікаря швидкої, яка не сумнівалася у своєму діагнозі. Матері довелося забрати Діму додому, найняти в приватному порядку для його обстеження та лікування на дому лікаря, який 21 день лікував струс головного мозку ...
У травні 2003 р. швидка знову доставила Діму до лікарні ім. А. і О. Тропіних. І знову черговий невролог не знаходить причин для госпіталізації.
- Я намагалася покласти мого сина в яку-небудь іншу Херсонську лікарню. У лікарні водників завідуюча неврологічним відділенням погодилася, але потім раптом категорично відмовилася. Я двічі зверталася до обласного управління охорони здоров'я, один раз з проханням покласти сина на лікування в обласну лікарню, другий раз з проханням госпіталізувати його в будь-яку іншу лікарню, але обидва рази мені відмовили. Я намагалася добитися направлення на лікування та обстеження в медичний науково-дослідний інститут, але мене переадресували до Паламарчуку - головлікаря ХОПБ і головному психіатра управління ...
У 2005-му році Дімі стало зовсім зле, чи не кожен день доводилося викликати швидку допомогу.
Ольга Іванівна ще раз спробувала дізнатися результати аналізів і обстежень, проведених її синові в ХОПБ, але - безрезультатно. Вона знову пише скаргу до Херсонського облздоров і у відповідь отримує чергову відписку за підписом тодішнього заст. начальника управління пана М.С. БРАГАР (нині - начальник обласного відділу охорони). Що стосується невидачі епікризів, то пан Брагар визнав це правильним і послався на ст. 26 Закону України "Про психіатричну допомогу". Хоча саме в цій статті ясно сказано: "Хворий при наданні їй психіатричної допомоги або її законний представник мають право на ознайомлення з історією хвороби та іншими документами, а також на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень про надання їй психіатричної допомоги". А ст. 6 вищезгаданого закону говорить: "Право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров'я пацієнта та наданні їй психіатричної допомоги має сам пацієнт або його законний представник". А відписки - ой, як схожі на перевищення службових повноважень. А в кримінальному кодексі за це у випадку тяжких наслідків (піди, знай, що там приховують від матері Діми, і чому він стільки часу температурить, і що з ним може трапитися, і чи немає в цьому вини ХОПБ?) Передбачається солідний "термін" позбавлення волі - років так п'ять-сім. Що приховує головлікар "Стежки"? Стан Діми погіршувався, і 14 березня 2005 швидка допомога знову доставила його в лікарню ім. Тропіних. І знову його не хотіли приймати. - Судоми закінчилися тільки в машині, - розповідає лікар швидкої допомоги Марія Іванівна Шрамкова. - Хворому було введено протисудомний препарат сибазон, проте його доза була не відрегульоване. У хлопця в будь-який момент знову могли початися судоми. Тому після моїх настійних прохань і прохань матері завідуюча неврологічним відділенням таки погодилася госпіталізувати хлопця.
За словами Ольги Іванівни, Діму госпіталізували тільки після того, як вона пообіцяла привести пресу.
- Ми нікому не відмовляли в госпіталізації, - коментує ситуацію завідуюча приймальним відділенням лікарні ім. Тропіних Т.М. Савельєва, - справа в тому, що хлопчик - інвалід 1-ї групи, постійно знаходиться на лікуванні у психіатричній лікарні, захворювання у нього неврологічне, тому викликається лікар невропатолог, який повинен вирішувати, ким і де повинна надаватися допомога. У разі незгоди з рішенням лікаря-спеціаліста, запрошується завідувач відділенням, який і вирішує, є необхідність у госпіталізації, чи ні.
Чотири дні Діма провів у палаті інтенсивної терапії неврологічного відділення, з кожним днем ??його стан ставало все гірше і гірше. На 5-й день він опинився в реанімації. До моменту надходження в лікарню хлопець міг самостійно пересуватися, в процесі ж стаціонарного лікування у нього на другий день відняло руки і ноги, і він впав у кому. 18 березня відмовили легені, Діму підключили до апарату штучного дихання. Як не дивно, всі дні з 14 по 18 березня матері повідомляють, що практично всі аналізи сина - хороші.
Ми спробували отримати коментар лікуючого лікаря-невропатолога Жанни Петрівни Кроткевіч, але вона спілкуватися з пресою категорично відмовилася: послалася на те, що не має права давати якісь коментарі без дозволу головного лікаря "Стежки". Сам же керівник медустанови, депутат міськради Л.Т.Ремига сказав, що нічого подібного, це лікар всього лише "скромним", і ніхто не забороняв їй самостійно "проливати світло" на ті чи інші питання.
- Дмитро вступив до нас 14 березня. Спочатку йому була запропонована госпіталізація в ХОПБ, але його мати категорично відмовилася. Тоді ми поклали його в неврологічне відділення нашої лікарні. Діагноз: часті епілептичні припадки, - коментує ситуацію Л.Т. Ремига, - статок був оцінений як середнього ступеня тяжкості. При надходженні в приймальному покої температура хворого була нормальною, у відділенні теж (періодами коливалася від 36,9 до 37,1 градуса), спостерігалися часті епіпріступи. Хворому призначалося відповідне протисудомну лікування. 17 березня відбулося підвищення температури до 38 градусів, лікарі-реаніматологи констатували набряк мозку, і хлопець був переведений в реанімацію. Пацієнту був також зроблений рентген, в результаті якого було виявлено не те двостороння пневмонія, не те туберкульоз, поки ми точно сказати не можемо. Крім того, у хворого спостерігався знижений рівень цукру, через що він був оглянутий лікарем-ендокринологом (а як же повідомлення матері про хороших аналізах?! - Авт.).
Тільки прокуратурі, хоча і з труднощами, але вдалося змусити головлікаря і депутата Л. Т. Ремига виконати вимоги ст.39 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров'я", Закону України "Про інформацію" та цілого ряду інших нормативно-правових документів, зобов'язуючих медиків надавати родичам для ознайомлення історію хвороби і будь-які інші документи, що стосуються надання хворому медичної допомоги. До цього головлікар, як і його колеги в "Степанівці", посилаючись на лікарську таємницю, відмовляв матері в ознайомленні з історією хвороби сина.
І вже з історії хвороби мама дізналася, що у Діми з першого дня підвищена температура - колебавшаяся в різні дні від 37,5 до 37,9 градусів. Це взагалі виявилася дуже дивна історія хвороби - в один і той же день 16 березня лікар-ендокринолог після огляду пацієнта написав: "Хворий не контактний, команди не виконує", а завідувач неврологічним відділенням зазначив: "хворий контактний, радіє ...". Ольга Іванівна стверджує, що саме в цей день в цей час була з сином, але ніхто з невропатологів його не оглядав.
Залишається незрозумілим: навіщо вони це роблять? Навіщо знадобилося головному лікарю "Стежки", депутату Херсонської міської ради Л.Т. Ремига засекречувати від родичів історію хвороби Діми? Чи розуміють вони все, що йдеться про безцінний дар - людського життя?
PS Коли матеріал готувався до друку, нам стало відомо, що після четвертого (!) рентгена лікарі дійшли висновку: з легкими у хлопця все гаразд, але відсутній ліва нирка, а єдина права запалена! Мати не може в таке повірити: адже її син протягом 20 років багато разів лікувався в різних лікарнях - і в дитячій обласній, і в ХОПБ, і в тій же "Стежкою". Кілька разів обстежувався в Київських медичних установах. І за весь цей час ніхто ні разу не говорив про те, що у Діми відсутня нирка. Цікаво, куди ж вона тепер поділася?
Фото Максима Соловйова
На фото: Дивлячись на похмурі корпусу обласної психіатричної лікарні, мимоволі згадуєш страхітливі свідоцтва "інакомислячих" радянської епохи, які нудилися в подібних установах.