1918. Як Україна ледь не стала німецько-австрійським протекторатом - новини України | Обозреватель 9 лютого
Прийміть участь
в розіграші
Xiaomi Redmi 5 PlusВзяти участь
БлогиСвіт

1918. Як Україна ледь не стала німецько-австрійським протекторатом

374

Війська кайзерівської Німеччини та Австро-Угорщини прийшли в Україну за умовами Берестейського миру. Та якими були справжні інтереси Берліна та Відня? DW попросила експертів дати оцінку подіям 1918 року."Німецькі війська, які ми побачили на Київському вокзалі, були дуже мало схожі на тих хвацьких манекенів, які в мирний час займалися маршуванням на вулицях Берліна. Вигляд вони мали обвітрений, стомлений і виснажений". Саме так описував у книзі київських спогадів вступ 1 березня 1918 року німецької армії до Києва юрист, а згодом відомий діяч еміграції, Олександр Гольдневейзер.

Навесні 1918-го, багато хто пов'язував з приходом німців надії на встановлення миру та порятунку від свавілля більшовиків. Рада народних міністрів УНР, яка перебувала у Житомирі, прийняла рішення просити військової допомоги у Німеччини. Тож, німецькій делегації у Брест-Литовську було передано заклик до німецького народу із проханням про допомогу. Домовленість про прихід німецької та австро-угорської армій було досягнуто на переговорах, які завершилися 9 лютого 1918 року підписанням так званого "хлібного миру" (Кінохроніка підписання Берестейського миру). Для обох сторін це була, як модно сьогодні говорити, "win-win ситуація", адже у договорі молода Українська Народна Республіка (УНР) визнавалась суб'єктом міжнародного права і отримувала військову допомогу для зміцнення державності.

Для кайзерівської Німеччини та Австро-Угорщини договір насамперед відкривав можливість постачання з України продовольства та різної сировини. "Уявіть собі, що у цей час навіть у Відні вже третю зиму поспіль панував голод, значна частина Австрії відчувала дефіцит забезпечення продовольством і лише в Угорщині ситуація була дещо ліпшою", - пояснив DW австрійський історик, співавтор книги "Україна між самовизначенням та окупацією 1917-22" Вольфрам Дорнік (Wolfram Dornik).

Не кращою була і ситуація із продовольством у Німеччині. Тож у Берліні і Відні без вагань відрядили військовий контингент в Україну. За даними українських джерел, загальна кількість (включно із українськими частинами січовиків) становила 450 тисяч солдатів. В офіційній документації усі сторони намагалися за можливості уникнути терміну "окупація", хоча саме так, однозначно, цей період трактують сьогодні західні історики.

"Матка, яйко, курка, млеко"

Київський історик Михайло Ковальчук зазначає, що завданням прибулого контингенту мала бути гарантія виконання урядом УНР взятих на себе продовольчих зобов'язань. Уже до кінця квітня 1918 року вся територія України опинилась під їхнім контролем. Австро-угорці відповідали за Волинську, Подільську, Херсонську, Катеринославську губернії, Миколаїв, Маріуполь та Одесу. Німці ж розташувалися на решті території, в Криму та Києві.

Учасник тих буремних подій, генерал армії УНР Олександр Удовиченко в книзі "Україна у війні за державність", виданій у Вінніпезі в 1954 році, згадує, що німецькі війська та командування трималися попервах підкреслено галантно і коректно. Вони не втручались у внутрішнє життя населення і "запевняли його, що німецька армія прийшла в Україну як приятель, з метою звільнення її від більшовиків, допомогти українському народові налагодити своє мирне життя".

Німці із задоволенням частувались українськими смаколиками, і як згадує Олександр Гольденвейзер, влаштовували "доволі імпозантні" паради, зокрема, на Софійській площі, цілком у дусі прусських армійських традицій. Для киян найпомітнішими були часті приватні посилки, які солдати надсилали додому.

Населення Києва, в тому числі і єврейське, прибуття німців після трьох тижнів більшовицького свавілля, погромів, муравйовщини і хаосу сприйняло із наснагою. З приходом німців у Києві миттєво встановилися порядок і поменшало вуличного криміналу. "Німців захоплювали величезні простори України, степи і непогане, навіть на стан війни, харчове забезпечення. З іншого боку, їх вражала неорганізованість українського суспільства", - сказав у розмові з DW доцент кафедри історії України та етнокомунікацій Національного університету "Львівська політехніка" Іван Хома. "Український громадський діяч Євген Чикаленко у своїх спогадах писав, що було би добре, якби німці тут залишились на кілька років і навчили нас будівництву державної влади", - каже історик.

Однак ситуація почала змінюватись наприкінці квітня 1918 року, коли німецьке командування висувало вже дедалі більше вимог до українського уряду: головнокомандувач німецькими військами генерал-фельдмаршал Германн фон Айхгорн (Hermann von Eichhorn), відверто говорячи про слабкість української влади, на свій розсуд видав наказ про засів полів, а також про створення військово-польових судів.

На тлі адміністративного хаосу в цей же період було укладено господарчий договір, де Україна зобов'язувалась поставити мільйони пудів збіжжя, яєць, живності та іншого продовольства. Українські хлібороби бунтували і обурювались. Реакція на саботаж була брутальною: за законами воєнного часу бунтівників карали публічними стратами і погрожували спаленням цілого села.

Відомо, зокрема, про випадок публічної страти трьох українських селян в Умані через повішання. Для посилення ефекту залякування ешафот тримали на міській площі ще кілька днів. Вивозити провіант, відбираючи його у селянства, ставало дедалі важче, а слабка українська влада опинилася між молотом і ковадлом.

Ставка на Скоропадського

На цей час між німецьким та австро-угорським командуванням та владою УНР уже назріли серйозні конфлікти. Вже 29 квітня за безпосередньої участі німців стався державний заколот, який вивів на верхівку влади гетьмана Павла Скоропадського. Центральну Раду розігнали, а замість неї було проголошено про створення Української Держави, приязної до Німеччини.

Історики й досі сперечаються про те, чи ці події були частиною далекосяжної стратегії, чи то Берлін та Відень діяли ситуативно. "Значна частина України мала б бути, або у складі Німеччини, або працювати на німецьку економіку. Так само й Австро-Угорщина розраховувала на Волинь і Поділля - її солідний трофей у разі перемоги над Російською імперією", - розмірковує Іван Хома.

Водночас німецькі та австрійські історики оцінюють цей епізод дещо стриманіше: хоча ще на початку Першої світової рейхсканцлер Німеччини Теобальд фон Бетманн Гольвеґ (Theobald von Bethmann Hollweg) проголосив однією з цілей війни "відсунення Росії подалі від німецьких кордонів та переривання її панування над неросійськими націями-васалами", чіткіших планів він не озвучив. Ясності щодо України не принесла і промова його наступника, рейхсканцлера Георга фон Гертлінга (Georg von Hertling), який у листопаді 1917 року пообіцяв визнати державність Польщі, Литви та Курляндії, але не згадав Україну. За відсутності чітких вказівок з Берліна, "східну політику" Німеччини визначали у військовому штабі в Києві. Відомо, зокрема, що фон Айхгорн вважав українську державність вигідною Берліну. "Це наш міст на Кавказ, в Азію і, зрештою, до Індії", - казав він.

"Гадаю, що німецька сторона не мала конче конкретних політичних планів [щодо України – Ред.]. Існували лише тактичні військові плани", - каже професор історії Ґідо Гаусманн (Guido Hausmann) з університету баварського Регенсбурга.

Водночас він не виключає, що якраз у Відні, з огляду на багаторічне панування в Галичині та на Буковині, можливо, й виношували плани створення в Україні якогось протекторату. Зрештою, розбудовою схожої форми адміністрації займалися у ті ж роки французи в Марокко і британці в Єгипті та в Британській Палестині. "До 1918 року жодних далекоглядних планів союзники (Німеччина та Австро-Угорщина - Ред.) щодо України не мали і діяли дуже ситуативно", - погоджується австрійський історик Вольфрам Дорнік. "Лишень улітку 1918-го вище командування австро-угорськими військами справді радилося щодо створення в Україні де-факто протекторату, хоча й усвідомлювало, що для реалізації такого плану їм бракує економічних та військових можливостей". Однак і ці туманні політичні інтереси Відня, каже він, вельми швидко відступили перед економічними і обмежилися імпортом сировини та товарів.

Кінець українського епізоду

Попри селянські повстання, страйки залізничників, часті зіткнення австрійців із більшовицькими загонами та навіть убивство російським лівим есером генерала Германна фон Айхгорна в Києві, в цілому німецькій армії вдалося до кінця літа утримувати відносний спокій на українських теренах. "В Україні зараз так мирно й спокійно, що можна було б насолоджуватися життям, якби не невизначеність в інших театрах воєнних дій та в Берліні, яка і сюди кине тінь", - писав у листі дружині в жовтні 1918-го року начальник штабу групи армій "Київ" генерал Вільгельм Ґренер (Wilhelm Groener).

І хоча раніше Ґренер виступав за тривалу окупацію України, військові інстинкти не обманули прусського генерала - із поразкою кайзерівської Німеччини в Першій світовій війні невдовзі завершився й український її епізод. Вже наприкінці жовтня 1918 року Ґренер, після прощань зі Скоропадським, взяв на себе керівництво відступом німецької армії, яка остаточно вийшла з України в листопаді, разом з австро-угорцями. Боротьба ж за владу у Києві отримала новий виток із приходом до влади Отамана Симона Петлюри, який очолив Директорію відродженої УНР. Скоропадський у грудні зрікся гетьманства та емігрував до Берліна. Він помер незадовго до кінця Другої світової війни і похований у баварському Оберстодрфі.

Із поразкою Німеччини у війні Україна втратила військову підтримку, а невдовзі і незалежність. Історик Іван Хома наголошує, що хоча ідеться про досить короткий часовий відрізок, сповнений нестабільності (влада в Києві в період з 1917 по 1920 рік змінювалась 14 разів), "сьогодні цей період державотворення дедалі сильніше стає міцним фундаментом для сучасної української держави". З цього періоду сьогоднішня Україна черпає досвід і вчиться на прорахунках, "щоб не перейти сьогодні межі, яку перейшли політики в період національної революції", каже Хома.

Читайте всі новини по темі "Deutsche Welle" на сайті "OBOZREVATEL".

Джерело
0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги