Блог | Україна та російське задзеркалля: рашизм утихомирити не можна, лише – денацифікувати
Казкові ілюзії та абсурдність дійсності
- Не можна повірити в неможливе!
- Просто у тебе мало досвіду, - зауважила Корольова. - У твоєму віці я приділяла цьому півгодини кожен день! В інші дні я встигала повірити в десяток неможливостей до сніданку! ("Аліса в Задзеркаллі", Льюїс Керролл)
Знаєте, психологи стверджують, що в період існування обставин, які вимагають від людини найвищого напруження душевних сил, для розвантаження психіки і, тим самим, збереження її здоров'я, слід періодично абстрагуватися від травмуючої дійсності. Для цього і дітям, і дорослим рекомендується абстрактно фантазувати. Найкраще це можливо з доброю книгою в руках. Бажано - казкою. Тоді й мрії читача стають яскравими й оптимістичними. А потім загальний позитивний настрій інтелекту, по мірі можливості, проникає в складну повсякденність і частково пом'якшує її сприйняття.
Дотримуючись цього принципу, взяв я якось спонтанно днями з полиці загадкову книгу Льюїса Керролла "Аліса в Задзеркаллі" і почав читати своїм малюкам. І раптом, у міру поглиблення у відомий своєю милою ірраціональністю фантастичний сюжет, мені подумалося, що, найімовірніше, недолюдина Путін ніколи не читав казки. В іншому випадку він би просто був іншим, і Україна зараз не стрясалася б від його ненависті і завойовницької спраги насильства. А не знайомий він з казковими історіями не тому, що читати не вміє. Вміє, хоча, швидше за все, погано - інакше всім його придворним пропагандистам зараз не довелося б вигадувати найбезглуздіші способи пояснити ці горезвісні "Z" і "V", які несподівано визріли в хворій свідомості вождя на ґрунті "скріпної" слов'янської писемності.
Справа в іншому. Просто сам Путлер завжди жив у казці – у найстрашнішій із них. Тому, ймовірно, йому так легко даються похмурі історичні вигадки. Його задзеркалля - потворне, темне і настільки абсурдне, що навіть найблякліші промені здорового глузду рідко проникали в його затхлі глибини. Верховний задзеркальний гоблін, визрів у безжальному пітерському криміналітеті, рясно ввібрав у себе соки радянської гебістської збоченості. Перебував у самому епіцентрі російських корупційних розпилів та змов. Перелопатив на пласі свого хворого марнославства сотні тисяч життів безневинних людей. Нарешті – авторитарно очолив божевільну недоімперію, зійшовши на політичну вершину по спинах жадібних і марнославних шакалів. Він - один з найгидкіших і лицемірних лиходіїв, яких тільки здатня сприйняти людська уява. Йому не потрібні чужі казки, він сам - неможливість, що вирвалася з пекла, - абсолютне, потворне і безглузде зло в плоті.
Війна: жахлива реальність нереальних жахів
Я ніколи ні з ким не раджуся, рости мені чи ні, – обурено сказала Аліса ("Аліса в Задзеркаллі", Льюїс Керролл)
На жаль, те горе, яке нині палає на просторах нашої квітучої, співучої, усміхненої і спраглої прогресу країни - це не вимисел, не поганий сон і навіть на найжахливіша казка...
Але все ж щось нереальне у всьому, що відбувається, присутнє. Немов якась чорна воля нанизує на незриму нитку смертельного абсурду події об'єктивної дійсності. В очевидність звірств і руйнувань, творимих в Україні Російською Федерацією, яка всією своєю 144 - мільйонною ордою колективно очуміла від маніакального самомнення, морально-духовної та економічної деградації, складно повірити. Але всі ці жахи, всупереч здоровому глузду, відбуваються. Відгукуються глухим рокотом вибухів у надрах нашої родючої землі, що покривається сльозами і кров'ю українців, презреними трупами загарбників.
Україна плаче... Вона сумує за своїми полеглими дітьми, за сонцем, закритим чорним димом вибухів і пожеж, за зруйнованими світлими містами, взритими воронками золотим полям і обагреним річкам... Але, наповнивши свою душу ненавистю до ворога, зібравши волю в кулак небаченого внутрішнього єднання, країна дає несамовито запеклу відсіч переважаючим силам озброєних до зубів російських нацистів. Шалене нахабство і цинізм в очах агресорів загасають і поступаються місцем розгубленості в міру того, як їх ряди рясно обсипаються тисячами мертвих тіл, а безжальна техніка перетворюється на безформні купи понівеченого металу.
Україна запекло обороняється. Вона бореться воістину героїчно. Бо наша красуня-країна не хоче мати нічого спільного з "русским миром" - абсурдним задзеркаллям, зануреним у чорні глибини рабства, жорстокості, відсталості, збочених цінностей і тотальної брехні. Середньовічний потойбічний світ скріпних ілюзій, зневірившись у можливості втягнути Україну в своє топке болото обіцянками і погрозами, вирішив насильно затягнути її на саме дно смердючої імперської жижі.
Але... Народ України демонструє відчайдушне прагнення до світла, цивілізованого існування в середовищі ліберальних демократичних цінностей, еволюційного розвитку і достатку. І тому великодержавне царство отруйних ілюзій та його потворна "чорна королева", марно намагаючись поневолити "рідну неньку", позбудуться енергії, сил і усохнуть. Вже всихають! І, зрештою, їх рознесе на безліч безформних уламків, оповитих нудотним смородом російської бездарності та кровожерливості. А в анналах глобальної історії залишиться сумна, але яскрава і повчальна сторінка, що оповідає про віроломне породження пекла - Росії, яка рясно заливала цинічною брехнею і вводила в жах весь світ. І прекрасній Україні, яка відважно відкинула наполегливі домагання чудовиська, а в кривавій битві повалила його, звільнивши сучасну цивілізацію від найпотужнішого і лицемірного джерела зла і терору.
Це - казка чи бувальщина? Схоже - на казку, на те, що має бути повчальною фантазією. Але стало - нашою спільною, сумною і водночас - героїчною реальністю, в яку українці вже вросли люттю, фізичним та душевним болем... З тим передбачуваним підсумком поточних трагічних подій, якому просто не може бути альтернативи. Інакше - в цьому світі просто немає справедливості, сенсу і добра. А тому - ми обов'язково переможемо. Тим більше, що свої світлі перспективи Україна рясно підкріплює безприкладною відвагою, рішучістю і згуртованістю своїх громадян. Жертви серед цивільного населення і захисників країни не будуть марними і залишаться в колективній пам'яті українців та всього людства назавжди. Як і ніколи не вичерпається вина Росії за безприкладні звірства в самому центрі освіченої Європи 21 століття. Росіяни, за всієї їхньої історичної інертності, врешті-решт прокинуться від тягаря свого "величного" божевілля і спробують жити як цивілізована нація - в новій країні та заслужено глибокій кризі. Як часто бувало і раніше в їхній клапкуватій історії нескінченних гуманітарних катастроф - прозріння повільно і болісно прийде лише завдяки колосальним лихам, спровокованим дрімучою дурістю ненависних "старших братів". Але чи вийде протверезіти остаточно і безповоротно? Раніше ніколи не виходило...
Міжнародна підтримка України: раціональна неминучість
Весь цей світ - шахи. Це - одна велика-превелика партія. ("Аліса в Задзеркаллі", Льюїс Керролл)
При всій мужності, єдності та організованості українців, очевидно, що нам об'єктивно дуже складно було б гідно протидіяти вторгненню, якби не всебічна підтримка вільного світу.
Тому що поки незалежна Україна болісно виривалася з липкої павутини радянського минулого, терпіла болюче демократичне переродження з корупційними ускладненнями та "синдромом Янковича", Росія незмінно залишалася лігвом лише трохи припудреного хижого тоталітаризму. Маніакальний рашизм незмінно розростався в ментальності росіян, точив вбивчі ікла і не міг стримати слиновиділення при одній тільки згадці України. Неабияка частина нафтогазових доходів Мордора десятиліттями спрямовувалася на утримання величезної "другої армії світу" і придбання небаченої кількості різноманітної зброї. Виявлені нині нижча боєздатність цієї армії, ніж очікувалося і часто непоказна якість військової техніки агресора - лише наслідок звичайних для росіян примітивності, безалаберності і злодійства. Однак загалом рашистська армія дуже сильна, і мало які національні збройні сили в світі здатні були б їй протистояти. Україна - змогла. І може, повинна перемогти! Наша армія явила світу одкровення - вона одна з найсильніших на планеті! Незважаючи на те, що цю армію, по суті, довелося просто екстрено відроджувати з попелу після її руйнування російським агентом - "донбаським проффесором", якого свого часу сумно піднесло на саму вершину українського політичного Олімпу.
Зовнішня допомога дозволила надати силі духу, доблесті та військовим умінням українців потенціал нищівної могутності.
Цивілізовані країни ввели не миттєво діючі, але дійсно руйнівні економічні санкції проти агресора, допомагають Україні грошима і сучасними озброєннями. Дякуємо їм за це! Звичайно, міжнародне співтовариство могло б зробити для України ще більше. Повне ембарго на російське паливо, абсолютне блокування банківської системи Росії, а також заборона на будь-який бізнес з цією країною і можливість міжнародних подорожей її громадян. У військовій сфері - "закрите небо", миротворчий контингент, сучасні системи ППО, літаки, важке озброєння і більше будь-якої іншої ефективної зброї... Багато чого ще розвинені країни можуть зробити для нас. Ні, не так - для себе в нашій особі. Якщо ми не вистоїмо - їм жити з цією виною, з цією катастрофою, з цим шаленим звіриним оскалом на своїх кордонах. Але ще раз - дякуємо за те, що робиться для приборкання ізуверського путінізму. І сподіваємося, що всі розсудливі країни будуть і надалі вносити свій посильний внесок у боротьбу з російським фашизмом аж до його остаточного падіння.
Переговори з Мордором: марна необхідність
Яке убожество! - Ну а у нас буває шість, сім п'ятниць на тижні! ("Аліса в Задзеркаллі", Льюїс Керролл)
Як це не сумно, переговори з Росією практично марні. Так, безперечно, реальні домовленості про перемир'я та мир, потенційно могли б врятувати життя людей. За такі шанси необхідно чіплятися і будь-які переговори навіть з самим жахливим душогубом потрібно вести. Але дивлячись правді в очі, слід визнати, що Путіну ніколи людей не було шкода (власне, це завжди було характерно для імперської Росії). Йому начхати на багатомільйонну армію росіян, що живуть за межею бідності, без участі яких проходить розподіл "народного надбання" - жирних нафтогазових баришів. Тим більше, "скріпному вождеві" байдужі якісь "бандерівці"… Його цікавить лише велич, перемоги, вгамування маніакальної марнославства. В ім'я цієї мети він, як і завжди безоглядно, брехатиме, викручуватиметься, вбиватиме… На жаль, тут нічого й ніколи не зміниться. Абсолютне зло неможливо утихомирити, розбавити тотальну чорноту життєствердно яскравими фарбами. Його можна лише знищити.
А якщо рашистське зло йде на переговори, то явно не для того, щоб сприяти миру, який путіноїди самі ж цинічно попрали і окропили кров'ю десятків тисяч невинних людей. Таке лукаве миролюбство лиходіїв може лише свідчить про їх виснаження, передчуття поразки, бажання перепочити і зібратися з силами. Завойовуючі амбіції і кровожерливість при цьому абсолютно точно нікуди не подінуться. А хоча б косметично прикрити масові злочини і змусити світ де факто прийняти їх як неминучу і незначну непряму шкоду до здобутої "вищої справедливості", нацистська Росія може лише досягнувши перемоги. Демонструючи цим людству свою загрозливу домінанту і агресивну рішучість.
Втім, усі суб'єкти міжнародної політики це чудово усвідомлюють. Але якщо "сильні гравці" готові мобілізуватися та посилити тиск на Москву в ім'я ґрунтовного послаблення та підсумкового повалення сучасного нацизму. То вічно тремтячі від страху "слабаки", різного роду сателіти російської нафтогазової "щедрості", поспішають продемонструвати Кремлю свою лояльність, полегшено вказуючи на нібито відпадання підстав для жорстких санкцій…
Денацифікація Росії: стратегія точки неповернення
Знаєш, втрата голови - це дуже серйозна втрата! ("Аліса в Задзеркаллі", Льюїс Керролл)
Слід, ймовірно, поряд з обґрунтовано лютими прокльонами на адресу Росії, попутно висловити подяку Кремлю... За дуже точну характеристику методу, який оптимально доцільно застосувати для виліковування самого російського народу від кровожерливого шовінізму. Путінські ідеологи в злісницьких спробах якомога витонченіше образити український народ і зганьбити Україну на весь світ, наколупали з повоєнних реалій 40-х років минулого століття термін "денацифікація", що здався їм дуже звучним. Так, саме ця сама денацифікація (поряд з демілітаризацією) виступила для Мордора лукавим мотивом і надуманою метою злочинного вторгнення на територію нашої країни, цинічним виправданням смертей мирних громадян і масових руйнувань населених пунктів. У буденних традиціях задзеркалля, Кремль звично спотворив реальність і, маніпулюючи поняттями, переніс смислові акценти, як кажуть, з "хворої голови на здорову". Важку фашистську недугу, властиву сучасній Росії, імперські політикани спробували відбити від маніакального блиску в очах свого маленького фюрера і відкинути зловісною тінню на Україну.
Жорстка денацифікація - це та сама процедура фільтрації, очищення суспільної свідомості, дій і політичної системи "недоімперії", яку людство має терпляче і наполегливо реалізувати. Більше нічого не здатне примусити до миру психічно ненормального і агресивного колективного брехуна, яким є Російська Федерація.
Як це зробити? Ну, власне, процедура вже реалізується. Україна б'є ворога на полі брани, зводячи до мінімуму його нахабство, гордовитість і завойовницькі амбіції. Наші зарубіжні партнери атакують рашистів на економічному фронті і опосередковано воюють - надаючи Україні озброєння.
Однак кінцева мета антирашистської денацифікації - це не Путін, його злочинна банда прихлібателів і їх усунення від влади в тій чи іншій формі. Подібні підсумки даного процесу були б бажані, але лише другорядні. Прямим об'єктом виховного впливу колективних антифашистських зусиль цивілізованого світу є російський народ. Те саме обдурене пропагандистськими мантрами, дрімуче, пасивне і безмовне суспільство, яке зазнає глибинного занепаду політичної волі до народовладдя і прогресу, здатне на невиправдану жорстокість і тотальну брехню. Це – аж ніяк не тенденційне утрування: згідно з актуальними соціологічними дослідженнями політику Путіна зараз підтримують понад 4/5 росіян. Незважаючи на поточні внутрішні економічні проблеми, міжнародне презирство, масові лиха, що чинять російські військові злочинці на території України, доступність об'єктивної інформації про те, що відбувається в незалежних ЗМІ та на інтернет - ресурсах…
Домогтися реального позитивного ефекту в даній площині досить непросто. Для цього явно недостатньо "тільки лише" перемогти російську армію в Україні або повалити Путіна. Проблема має набагато глибше, багатовікове коріння тоталітарної форми організації багатонаціонального соціуму Росії і його незмінного раболіпства перед різнорідними монархами. До того ж, єдине, що в євразійській федерації завжди функціонувало на вищому рівні - це несамовито брехлива і агресивна пропаганда. Яка багато десятиліть безперервно прасує могі росіян великодержавними скріпами і в політичних ток-шоу, і в розважальних програмах, і в художніх фільмах, і в спортивних трансляціях, і на концертах...
Можливо це здасться банальним, але тільки примітивна первинність матеріального достатку і домінанта холодильника можуть подолати телевізор і знешкодити потік брехні, що несеться з нього. Допомогти олюднити російську ментальність, привнести до неї реальну, а не ілюзорну цивілізованість. Тому лише істотне зубожіння, жорсткі позбавлення, значна зміна звичного способу життя і тотальний міжнародний осуд, неприйняття "русского мира", що ганьбить, здатні струсити свідомість росіян. Змусити їх прийти до тями від дурмана імперських амбіцій, підштовхнути до кардинального очищуючого переосмислення дійсності та об'єктивної самосвідомості.
Інакше - ніяк. По суті, росіяни повинні повторити реабілітуючий шлях розвитку німецького суспільства в постгітлерівський період. Але, росіяни - не німці. До них все буде доходити набагато складніше, а праця і самокритика ніколи не були їх сильними сторонами...
Як це не жорстоко по відношенню до України, що відчайдушно б'ється за свободу, та й частково – до тих же інертних росіян, цей процес – "гра в довгу". Денацифікація рашизму не може бути швидкою, половинчастою. Інакше, на ґрунті тяжіння росіян до сильного лідера та компенсації хворобливого комплексу неповноцінності "великої нації", на остиглий трон Путіна рано чи пізно залізе умовний Пукін із незмінними прихованими амбіціями абсолютного самодержця. Лише перезавантаження російської національної самосвідомості здатне убезпечити світ від майбутніх рецидивів шовіністичного божевілля.
Відомо, що при всій тій значній допомозі, яка зараз надається Україні та готовності провідних країн світу збільшувати її масштаби, ми все ж таки не отримуємо в достатній мірі ту ефективну зброю, яка дозволила б нам відносно швидко зупинити російську армію. Це, як видається, відбувається далеко не тільки через острах колективного Заходу розв'язати третю світову війну. Вона вже йде і боєздатність російської армії не свідчить про те, що вона здатна гідно протистояти НАТО (дійсність ядерної загрози від боягузливого Путлера навряд чи варто розглядати всерйоз). Причина, ймовірно, полягає й у тому, що швидка військова перемога над рашизмом кардинально не змінить соціально-психологічний розклад у ментальному середовищі Росії, ураженої у своїй гордині. Таким чином, основна мета денацифікації не буде досягнута.
Власне кажучи, зараз у форматі російсько-української війни умовний світ західних демократій має реальну можливість реалізувати абсолютно природний і об'єктивно необхідний для нього стратегічний план "стерилізації" Росії як постійного та некерованого джерела глобальних загроз.
А заповзятливий Захід звик рахувати гроші та отримувати максимум користі зі своїх вкладень. Тому процес буде досить тривалим та ґрунтовним.
Але дай Бог, щоб доблесній українській армії і нашому самовідданому народу вдалося повернути мир на свою землю набагато раніше, ніж може бути досягнуто антифашистське переродження одвічно неповороткого, напівсонного і важко міркуючого "російського ведмедя"!
Слава Україні! Героям слава!
