, view = metaData.view != null ? string.Join("|", metaData.view) : null})

Віктор Єрофеєв: Євангеліє від політрука Прилєпіна

353

Російський письменник Захар Прилєпін заявив про те, що став заступником командира батальйону так званої "ДНР", який "виконує бойові завдання". Ось як оцінив це Віктор Єрофеєв.Таємничий перехід на той світ цілої купки прославлених російськими телеканалами польових командирів Донбасу не міг не породити сакрального тексту. Адже це зникнення з життя молодих садистів-утопістів, за своєю суттю, має містичний присмак. Ну як можна повірити в те, що українська команда кілерів змогла пробратися до житлових вівтарів польових командирів, включно з простором ліфта, або залізти під капот цілком захищених позашляховиків? Адже кращої реклами військових здібностей українських силовиків і не вигадаєш! А якщо це не вони, то хто? Щось незбагненне коїться у донецькій соціальній утопії, якщо не сказати: щось казкове.

А казкова атмосфера провокує на одкровення. Російські ліберальні коментарі побачили в учинку Захара Прилєпіна, який подався в заступники командира батальйону з роботи з особистим складом, тобто в донецькі політруки, лише підле бажання пропіаритися - й більше нічого. Це гнітить, оскільки тепер будь-яке потрапляння в публічний простір пояснюється в Росії піаром та карається за нахабство. Захара цілком оголили як саморекламщика, з нього навіть здерли його письменницький псевдонім і пустили гуляти голим безумцем. Між тим, в учинку Прилєпіна можна виявити кілька важливих смислів.

Насамперед, це партизанщина. Вона ніким не санкціонована, і відповідальність за неї лежить виключно на її авторі. По суті, це бунт проти стану справ в Росії, яка загрузла в корупції, живе під олігархічною владою вузького кола кремлівських багатіїв. Захар за своєю природою - соціально чутлива людина, він проти багатіїв, які смокчуть кров народну, в нього свої, пугачовські, ідеали справедливості, які час від часу він викладає.

Не менш важливою причиною бунту Захара є криза ліберальної думки як у масштабах Росії, так і у світовому просторі. Не віриться письменнику Захару, що десь там, у сусідів, в годину цієї кризи може народитися чиста ідея втечі до Європи, мрія про правову державу. Замість цього, як часто буває у місцевих доморощених філософів, народжується конспірологічна думка про каверзи ворога, який хоче розтягти російську імперію по шматках і проковтнути один шматок за одним. Те, що Україна стала головним болем багатьох західних політиків і фінансистів, які не знають, що робити з цим шматком колишнього СРСР, російських почвенників ніяк не хвилює, бо конспірологія для них вища за будь-який сенс.

Звісно, можна міркувати про особисті причини переходу письменника в політруки та партизани на зло Кремлю й Україні, але тут вже піде мова про кризу літератури в ХХІ столітті, яка торкнулася й Прилєпіна. А це розмова окрема. В будь-якому разі, Захар став помітним письменником, попри літературну кризу особистого та культурного простору, тож принижувати його як письменника в поріділому просторі літературної творчості не варто.

Найцікавіше полягає не в тому, що Захар взяв автомат та готовий убивати живих людей, а в його поясненнях цього вчинку. Вони виглядають радше не як інтерв'ю популярній газетці з мільйонним накладом, яку читає вся країна, а воїстину євангелієм від Захара. Створивши цю добру звістку, Захар висловив не лише свою, але й загальну філософію російських ура-патріотичних імперіалістів. Докоряти Захару за те, що він пішов на війну, безглуздо, бо для нього ця війна - священна. Він намагається послатися на досвід інших письменників, але тут досить згадати Лимонова. Якщо Лимонову можна, то чому мені ні?

Одначе чому війна проти України - священна? Тут цілий виводок причин.

Головне для тих, хто це проголошує: Росія та "русский мир" - те, що найкраще в світі. Тож стати на бік "русского мира" - означає віднайти сенс існування. Таким чином, оголюється жалюгідне єство думки ура-патріотів. Адже достатньо просто протерти очі, щоб побачити, що органічних злигоднів у Росії так багато, що назвати її найкращим світовим продуктом людської цивілізації можна хіба що курям на сміх. Проблеми країни та держави не лише не вирішуються, але навіть не зачіпаються - навмисне, через невміння чи просто через дурість. Ура-патріотам хочеться вірити в Росію, оскільки націоналістична метафізика міцна культом сили, але ця віра не замінює знання, тож має комічний вигляд.

У своєму інтерв'ю-євангелії Захар Прилєпін пропонує любити Росію цілком - і як країну, і як державу. Але як можна любити таку державу, яка постійно змінює свої правила гри і сама не знає, чим вона є. Яка держава? Держава, що пройшла через баню громадянської війни, досі лишається неоднорідною, і в будь-якому разі взаємної любові від неї Захару не дочекатися. Хто кого любитиме: червоні білих? Ленін Миколу Другого? Сталін Троцького? Горбачов Андропова? Російська держава не вийшла з історичного туману.

В євангелії від Захара можна прочитати, що українці - заблукані істоти, які не знають, де їхнє щастя. Так вважають стосовно народів усі утопісти, від Чегевари до Мотороли. Захар згадує українського бійця, який, опинившись у полоні, зрозумів, що істина належить Донбасу. Нескладно уявити собі, що це був розумний хлопчина, який швидко зметикував, що інакше побиття та катування доведуть його до смерті.

Можна й далі вивчати вбогий текст цього євангелія від Прилєпіна, але навіщо? Письменник-партизан, який проґавив нездійснену перемогу "Новоросії", який прагне дійти до Києва та завоювати всю Україну всупереч мінським примарним домовленостям, не знайде розуміння ні в Москві, ані, звісно, в Києві. Партизана сильно виправлять не ліберали, а ті, хто керує улюбленими державними органами Захара. Як сьогодні кажуть, добряче перепаде.

Віктор Єрофеєв, письменник, літературознавець, телеведучий, автор книг "Російська красуня", "Хороший Сталін", "Акімуди" та багатьох інших, кавалер французького Ордена Почесного легіону.

Читайте всі новини по темі "Deutsche Welle" на сайті "Обозреватель".

Приєднуйтесь до групи "УкрОбоз" на Facebook, читайте свіжі новини!

Наші блоги