Серж Льосур: іміграція ніколи не приносить щастя
27-28 травня в Києві пройде Міжнародний Психоаналітичний Конгрес: "Батьківщина. Що це означає для нас сьогодні?", організований Українською Асоціацією психоаналізу і Міжнародним Інститутом Глибинної Психології. "Обозреватель" виступає інфомаційним спонсором заходу.
Провідні психоаналітики та психологи поділяться своїм баченням ситуації в дискурсі про Батьківщину. З одним із спікерів конгресу, Сержем Льосуром, котрий представлятиме Францію, ми поговорили про його бачення і розуміння терміну "Батьківщина".
- Отже, Серж, як ви думаєте, поняття "Батьківщина" для підлітків, молоді, і поняття "Батьківщини" для дорослих людей - це одне і теж?
- Це складне питання, тому що поняття Батьківщини не є однаковим для всіх дорослих і для всіх підлітків. Батьківщиною може бути країна, місцевість, де ми народились, мова, чи батьківсікий дім… Це залежить від того, який зміст вкладає суб’єкт у слово "батьківщина". Поняття Батьківщини не належить до царини психоанальзу, це скоріше соціальне і політичне явище.
- А чи може на сьогоднішній день людина жити як "громадянин світу", без туги за батьківщиною, традиціями? Цікавитися різними релігіями, культурами, не добираючи для себе чогось одного? Зараз модно бути "космополітом". Що думаєте про це?
- Можна бути громадянином чогось лише при наявності чужих. Неможливо мати людей абсолютно схожих на мене. Це просто мрія. Мрія людства - жити об’єднаним світом. Але якщо б існував такий світ, то нам потрібно мати марсіан, які були б для нас "чужими" і проти яких ми б могли об’єднатись. Фрейд вже говорив про це: завжди можливо об’єднати велику кількисть людей за умови, що хоча б хтось лишиться назовні, щоб стати ворогом. І те саме стосується релігій. Релігії протиставлені одна одній. Не можливо бути громадянами цілого світу, крім як у сфері товарообігу. Я можу продавати товар будь-кому, але ж це не означає бути громадянином. В економічній площині це можливо, але не в площині людської природи. Щоб бути мною, я маю відрізнятись від іншого. Отже, питання космополітизму, провокує серйозні наслідкі, які ми бачимо на Середньому сході і в ісламі, який не приймає цей космополітизм. Але теж саме відбувається і з націоналізмом в Європі, зокрема і в Україні. Якщо я захочу бути громадятином України, то я буду проєвропейським чи проросійським українцем?
Читайте: Родина питает каждого из нас: Киев ждет Международный Психоаналитический Конгресс
- Чим обумовлена здатність людини любити свою батьківщину, якщо в цій країні немає перспектив особистого чи кар'єрного росту?
- Що заставляє людей лишатись нещасливими? Згідно психоаналізу, нещастя - це спосіб насолоджуватись, тобто отримувати задоволення від болю, який одночасно є насолодою. І чи після зміни країни людина стає щасливішою? Психоаналітик відповість "Ні!". Тому що, переїжджаючи до іншої країни береш з собою свої ідентифікації, власну історію… Іміграція ніколи не приносить щастя. Це не звільняє від своєї історії і внутрішніх страждань. Переїзд не зупиняє страждання, їх зупиняє намагання змінити світ, щоб стати щасливим.
- Як Вам здається, чи може людина, яка іммігрувала в іншу країну і прожила в ній багато років, вважати її своєю батьківщиною? Що при цьому змінюється в свідомості людини?
- Стати частиною нової країни - таке завдання існувало з часів зародження людства. Людство розвивалось на загарбанних нових територіях, переселеннях, іміграції. Ми всі в якомусь сенсі родом з центральної Африки. І вже потім ми попрямували до Китаю, Європи і далі. Тож звичайно людина може пристосуватись. У Франції живуть французи родом з Італії, Польщі, а також євреї, які імігрували під час другої світової війни. В Ураїні живуть росіяни, які відчувають себе українцями, справжніми українцями. Тож це не є проблемою. Звичайно, можна бути частиної іншої нації, бо Штати були створені саме на цьому принципі. В Штатах, всі імігранти. Майже не лишилось корінного населення. Те саме і в Південіій Америці. Тож нема проблеми. Вписатись в іншу країну, це означає, що я знайшов місце де я можу бути мною.
- А що означає слово "Батьківщина" для вас, не як для психоаналітика, а просто, як для людини?
- Як психоаналітик, у мене немає визначення Батьківщини. Тому що батьківщина не належить до психоаналізу. Єдиною Батьківщиною, яка може фігурувати у психоаналізі, це те, звідки я родом: моя сім’я, моя історія. Але як людина, громадянин, Батьківщина, це місце, де я відчуваю що можу жити і маю бажання захищати її цінності, певні правила співіснування, певну кількість соціальних інститутів.
Наприклад для мене, моя батьківщина, це дійсно Франція. Тому, що я люблю ідею рівності, солідарності, можливості говорити те, що хочу. І країна, де я завжди матиму право на свободу слова, буде завжди для мене батьківщиною. Але це лише у ролі людини, громадянина, політика. Але як психоаналітик у мене немає батьківщини, тому що у несвідомого не може бути батьківщини.
Серж Льосур – доктор психологічних наук, психоаналітик, директор спеціалізації "Клінічна психологія, психопатологія та психоаналітичні дослідження", директор Магістерської програми з психології, директор дослідницького курсу "Психоаналітичні навчання", директор дослідницького об'єднання "Індивідуальність, пізнання і соціальний зв'язок" (Франція).