Коментар: "Нормандський формат" по-російському

Путін говорив російською на переговорах у "нормандському форматі", щоб показати силу. Насправді ж він демонструє самотність у цій четвірці, вважає політолог Іван Преображенський.Дві години лідери чотирьох країн-учасниць "нормандського формату" телефоном обговорювали ситуацію на Сході України - в оточенні радників і перекладачів. Переклад їм знадобився тому, що російський президент не став говорити англійською. Ця демонстрація "величі" тим кумедніша, що англійська не є рідною ні для кого з чотирьох лідерів. Але троє з них шукали найкращий спосіб комунікації, щоб домовитися, четвертий же просто випендрювався перед партнерами на переговорах, лякаючи їх дивізіями на українському кордоні і заснуванням нової квазідержави - "Малоросії".

Оновлена "нормандська четвірка"

Майже два місяці довелося президенту Франції чекати на свої перші переговори в "нормандському форматі" з колегами з Росії та України, а також федеральною канцлеркою ФРН Анґелою Меркель (Angela Merkel). Ще 29 травня Еммануель Макрон, щойно обійнявши президентську посаду, заявляв, що четвірка повинна зібратися якнайшвидше. Але це завдання виявилося значно складнішим, ніж видавалося спочатку французькому лідеру.

Справа в тому, що новачком на світовій політичній арені виявився не лише Макрон. Росія постійно намагається продемонструвати, що розмовляє на рівних зі США. Так, для відновлення переговорів в "нормандському форматі" потрібна була особиста зустріч Путіна з президентом Дональдом Трампом. У Кремлі явно думали, а раптом вдасться змінити формат або, якщо пощастить, то новий господар Білого дому здасть Україну росіянам. Але американці обдурили кремлівські сподівання. Вони взялися запроваджувати нові санкції та призначили спецпредставником з питань України Курта Волкера.

І тільки після того, як стало зрозуміло, що від американців підтримки точно чекати не варто, Кремль погодився на переговори в "нормандському форматі" і навіть на обговорення так званого "плану Макрона". Він, варто зауважити, нічого нового в порівнянні з Мінських угодами не містить і передбачає, в першу чергу, чергову вимогу про припинення вогню.

Розмова з позиції сили

Напередодні телефонних переговорів Кремль як зазвичай демонстрував, що серйозно до них не ставиться, однак готувався до них більш ніж ґрунтовно. Спершу маріонетковий правитель так званої "Донецької народної республіки" оголосив про створення нової "держави" "Малоросія", що могла би претендувати вже на всю територію України. А потім Росія, недвозначно погрожуючи військовою силою, перекинула до українського кордону три дивізії.

Не диво, що під час переговорів Володимир Путін також виступав саме з позиції сили: він, судячи з усього, вперше в телефонному форматі говорив лише російською, довго і наполегливо роз'яснюючи, як у Кремлі бачать виконання Мінських угод. Головна вимога Москви - провести на непідконтрольних Києву територіях вибори, щоб ці райони поверталися до складу України тільки з владою, яка отримала мандат на правління фактично з рук російських емісарів.

Утім, троє інших учасників і не очікували, що російський президент раптом піде на поступки. Все, чого зараз, судячи з їхніх заяв, хочуть домогтися Меркель і Макрон, - це повноцінне припинення вогню і відведення військ від лінії розмежування. Петро Порошенко, своєю чергою, стверджує, що для цього непогано б ввести в регіон миротворців ООН, щоб вони створили розподільну лінію між українською армією і сепаратистами.

Але реалізовувати його пропозицію ніхто, схоже, не поспішає. Вже зі звіту моніторингової місії ОБСЄ, який заслухала "нормандська четвірка", судячи з усього, зрозуміло, що навіть проводити моніторинг на Донбасі - справа небезпечна. А тим паче розділити сторони, які воюють, без жертв з числа миротворців точно не вдасться.

Безплідні переговори

Виходить, що головний підсумок цих телефонних переговорів - саме повернення до них. Жодних конкретних дій, про які бадьоро звітував Макрон, поки що, вочевидь, не передбачається. Лідери чотирьох країн з помітними зусиллями повернулися до столу переговорів. У серпні вони відправлять своїх представників, щоб домовлятися вже про особисту зустріч.

Інших результатів, утім, і бути не могло. Якщо європейським лідерам вдасться хоча б до кінця року домогтися нового розведення сторін протистояння, і на Сході України не будуть більше гинути люди, то це вже буде великим досягненням. Решта залежить лише від доброї волі Кремля, якої поки що не спостерігається. Росія й надалі явно має намір шантажувати європейських посередників і українців повним розморожуванням конфлікту. Але поки тривають перемовини, це не більше ніж шантаж. Тож головний результат "нормандського формату" у тому, що він взагалі продовжується, що дає хоча би слабку надію на припинення кровопролиття.

Автор: Іван Преображенський - кандидат політичних наук, російський експерт з Центральної та Східної Європи, оглядач низки ЗМІ.

Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.