Канада - рай для іммігрантів

1.6т

Певно єдиним великим винятком із цієї тенденції є Канада. Нинішній ліберальний прем’єр Джастін Трюдо виграв вибори на гребні європейської кризи біженців, зокрема пообіцявши виборцям збільшити імміграцію до країни. Його опонент, консерватор Стівен Харпер натомість поширював у передвиборній кампанії антимусульманські гасла. Як глава уряду Трюдо навіть вітав прибулих до країни сирійських біженців рукостисканням в аеропорту.

Імміграція - не тема

Але ліберальна міграційна політика в цілому перед виборами взагалі не обговорювалася. У Канаді вона має цілу традицію. Щоправда, країна переважно сама підшуковує собі підходящих іммігрантів - як економічних, так і біженців із охоплених війною регіонів світу. Щороку до країни приїздить близько 300 тисяч людей - за загального населення 36 мільйонів.

Це менше, ніж кількість людей, які приїхали до Німеччини у 2015-2016 роках - як в абсолютних, так і у відносних цифрах. Але Канада приймає таку кількість людей з року в рік - і це роками. Та передусім у Канаді йдеться про свідому й регульовану владою політику. Не кожен канадець погоджується з нею, тут так само часом відбуваються напади на мечеті або синагоги. Але в опитуваннях 80 відсотків громадян заявляють, що імміграція збагачує країну. Як громадськість, так і найбільші політичні партії вважають, що Канада має зберегти квоти на новоприбульців на нинішньому рівні чи навіть збільшити їх. Мультикультурність - це урядова політика і ввижається тут лише незначній меншості лайливим словом, на відміну від багатьох європейських країн.

Розмаїття замість однорідно змішаної маси

Культурне розмаїття в Канаді видне навіть на прикладі того, що, згідно з даними перепису 2001 року, в країні проживали 33 етнічні групи чисельністю щонайменше 100 тисяч кожна. 10 із них - чисельністю понад один мільйон осіб. Добрі 16 відсотків населення вже тоді належали до так званих "видимих меншин". Так канадське відомство статистики називає людей, які не є ані корінними жителями, ані вихідцями з Європи. Через десять років - тобто в 2011-му - їхня частка становила вже 19 відсотків. За прогнозами вона зросте до 33 відсотків населення вже у 2031 році, що вже важко буде назвати словом "меншина".

Чарльз Форан, канадський письменник та очільник інституту канадського громадянства, пояснює відкритість своїх земляків до іноземців зокрема й практичними міркуваннями: з 1990 року низький рівень народжуваності почав суттєво гальмувати природний приріст канадського населення. Сьогодні популярною думкою, за його словами, є те, що "розмаїття сприяє добробуту, воно не руйнує його".

На відміну від США, де від кожного іммігранта очікують розчинення в спільній американській культурі, в Канаді розмаїття підтримують, не тиснучи на людей з вимогою пристосовуватися. Ані розчинення, ані прагнення однорідної культури, як у Європі, не є метою канадської інтеграційної та міграційної політики.

"Перша постнаціональна країна"

Це має наслідки для національної ідентичності. Прем'єр Трюдо в жовтні 2015 року заявив виданню The New York Times Magazine, що Канада, можливо, стане "першою постнаціональною державою" планети. У країні, за його словами, немає "основної ідентичності". Примітно, що цей вислів не викликав у Канаді жодних обурень. У Німеччині, де дискутують про термін "основної культури", через такі висловлювання політик може втрати популярність.

Канадський філософ Маршалл Маклуен, який зокрема ввів в обіг поняття "глобального села", ще 1963 року сказав: "Канада - єдина держава планети, яка розуміє, як жити без ідентичності". Чарльз Форан з Інституту канадського громадянства вважає, що слабка сторона канадської ідентичності якраз і полягає в тому, що прагне світ у 21 столітті, адже вона дозволяє "здорову гнучкість" та "сприйняття перемін".

Чи є Канада в питанні імміграції справді великим винятком і, якщо так, то чи буде так завжди? Нещодавнє опитування інституту Ангуса Рейда, проведене в жовтні 2016 року, продемонструвало суперечливу картину: 68 відсотків заявили, що вони задоволені тим, як відбувається інтеграція іммігрантів. Але так само багато людей заявили, що очікують від меншин більше пристосування. Крім того, 79 відсотків сказали, що міграційна політика має слугувати передусім економічним та ринковим цілям Канади, а не бажанню людей знайти прихисток, тікаючи з кризових регіонів світу.

Чи вистачить Канаді імунітету проти популізму?

Консервативна канадська політик Келлі Лейтч уже вірить навіть у перелам у суспільстві та намагається мавпувати новообраного президента США Дональда Трампа. "Еліти роблять вигляд, нібито імміграція взагалі не є актуальною темою", - каже вона. Лейтч вимагає проводити ретельну перевірку органами безпеки всіх іммігрантів, але передусім - мусульман. У травні цього року Консервативна партія обиратиме свого нового лідера. В опитуваннях Лейтч попереду її партійних колег. Якщо вона очолить цю політсилу, то поставить собі за мету перемогти лібералів на чолі з Трюдо на наступних виборах.

"У Канаді можуть загалом ще статися популістські несподіванки, - вважає Френк Грейвс з дослідницького інституту EKOS. - Сили, які спричинили Brexit та Трампа, існують також і в Канаді - хоча вони і є дещо приглушеними".

Читайте всі новини по темі "Deutsche Welle" на сайті "Обозреватель".

Джерело

Наші блоги