Коментар: Вуличний протест у Росії - важливий політичний суб'єкт

428

Рекордна кількість затриманих на несанкціонованій акції в Москві - за день Росія повернулася в часи Болотної. Що це - політична дестабілізація чи відлига? Коментар Олега Кашина.Майже одночасно, з різницею в один день, акції протесту в російських і білоруських містах змушують згадати улюблену приказку деяких російських опозиціонерів щодо відставання Росії від Білорусі на п'ять-сім років: Олександр Лукашенко прийшов до влади раніше за Володимира Путіна, і свою вертикаль теж почав вибудовувати раніше, і білоруська хроніка новин минулих років виглядає тепер приблизно так само, як сучасні російські новини.

І ось тепер - невже Москва наздогнала Мінськ? Сюжети з обох столиць можна давати всуміш, ніхто не помітить різниці - однаково жорсткий ОМОН (підрозділ Росгвардії, загони спеціального призначення - Ред.), однаково молоді особи протестувальників. І закадрова реальність також однакова - опозиція вже не намагається створювати коаліції та спільні структури, протестні гасла сфокусовані на певній тематиці (у білорусів - боротьба з дармоїдством, у росіян - корупція). І в обох країнах несподіване пожвавлення вуличного протесту виглядає натхненно, але лише коли не згадувати, чим і як закінчувалися минулі протестні сезони, яких за роки авторитаризму накопичилося вже так багато, що учасники перших мітингів давно на пенсії.

Справа не у Медведєві

Російські протести фактично відкривають президентську кампанію 2018 року - контекст тут сильніший за формальний привід, якому були присвячені акції в Москві та інших містах. Та наскільки вражаючим не був би образ Дмитра Медведєва в тосканських виноградниках і чорноморських шале, головний об'єкт обурення протестувальників - все одно Володимир Путін. Причому не Путін як узурпатор, корупціонер або ініціатор брудних воєн, а Путін сам по собі.

Багато хто вказав на кількісну перевагу молодих та дуже молодих осіб серед учасників протестних акцій. Це легко витлумачити так, що перед нами ті люди, які або народилися за Путіна, або, принаймні, прожили за його правління все своє свідоме життя. І навіть якщо б не було конкретних підстав для критики, Путін все одно б обурював їх, як обурював Брежнєв підлітків сімдесятих. Люди живуть, дорослішають, переходять зі школи до інституту, закохуються, тоді як перша особа весь час незмінна.

Дмитру Медведєву не пощастило стати героєм розслідування Олексія Навального саме тоді, коли в дуже багатьох людей, насамперед молодих, визріла потреба в протесті (все ж таки п'ять років після Болотної - це чимало), і вулиця просто чекала на привід, щоб нагадати про себе. Це не мітинги за відставку глави уряду, це просто мітинги - у російській політичній реальності саме вуличний протест давно заповнює той вакуум, який виник після вибудовування вертикалі, перетворення парламенту на декорацію і остаточного приборкання системних партій.

Можна навіть сказати, що й самі мітинги в Москві давно стали елементом політичної стабільності. Вони виправдовують постійну модернізацію поліції (а тепер і Росгвардії), вони забезпечують роботою політтехнологічні підрозділи Кремля, очолювані нині Сергієм Кирієнком, а до нього - В'ячеславом Володіним і Владиславом Сурковим, вони дають поштовх для розвитку пропагандистських структур - як традиційних (телебачення), так і нових (робота в соцмережах, тролі тощо).

Вуличний протест, лідером якого в ці дні остаточно став Олексій Навальний, фактично сам по собі став політичним суб'єктом, який компенсує брак тих частин політичної системи, які свого часу успішно ампутував чи звів до безглуздя Володимир Путін.

В очікуванні джек-поту

Вулиця - це і парламент, і партія, і моментальне соціологічне опитування, і водночас той ворог, з яким можна довго і тяжко боротися. Цю боротьбу облаштовують як комфортне та добре оплачуване існування - влада економитиме на чому завгодно, але не на протистоянні з опозицією. Модна політологічна тема останніх місяців - очікування відлиги, пов'язаної саме з призначенням Сергія Кирієнка, - після цих мітингів нікуди не зникне попри побоювання скептиків.

Просто з неясної причини відлигою у Росії прийнято максималістськи вважати якісь радикальні політичні реформи, хоча в принципі відлига може бути і такою, коли протестувальники виходять на вулиці і влада демонстративно хапається за голову, даючи зрозуміти - тепер їй доведеться рахуватися з тими, хто мітингує. Найбільш надійним індикатором реального політичного клімату в Росії будуть поліцейські наслідки мітингів - якщо силовики почнуть розкручувати "тверську" (за аналогією з "болотною") справу, то відлиги немає. А якщо не будуть - то ось і вона, просто така незвичайна.

Чим довше будується авторитарна система, тим скромнішими стають радості її критиків. Утім, це можна оптимістично порівняти з лотереєю, у якій чим довше не випадає виграш, тим більший шанс на джек-пот. Азартніше за всіх наразі грає Навальний, і якою б хитрою не була влада, гарантувати, що він ніколи не зірве цей джек-пот, вона не зможе.

Автор: Олег Кашин, незалежний російський журналіст та письменник, засновник та головний редактор інформаційного ресурсу kashin.guru. Колумніст DW. Олег Кашин у Facebook: Oleg Kashin.

Читайте всі новини по темі "Deutsche Welle" на сайті "Обозреватель".

Джерело

Наші блоги