Коментар: Ніч на Близькому Сході

Тож безпосереднє насильство у Сирії знову може почати активно поширюватися знову. Але не варто тішитися ілюзіями: і режим тиші, який би колись перетворився на мирову угоду, не зупинив би насильство зовсім - воно би продовжувало потроху кипіти. Нерегулярну банду терору "Ісламська держава" здолати важко.

Звісно, це не привід для поразницьких настроїв. Насправді Росія та Іран проводили досить ефективну боротьбу проти ІД у Сирії. Щоправда, незважаючи при цьому на втрати серед цивільного населення. І, крім цього, робили вони це за допомогою підтримки головнокомандувача - Асада, який взагалі-то спершу сам дозволив цим терористам стати тими, ким вони є.

Смертельний конфесіоналізм

Та проблема не "лише" в ІД. Вона ховається також і серед лав її ворогів. Шиїтські бойовики, які воюють проти сунітських терористів, так само далекі від ідеї рівності конфесій, як і їхні вороги. Для багатьох з них війна, яка ведеться вздовж лінії релігійного фронту, - антагоністична гра, в якій можна або здобути абсолютну перемогу, або ж зазнати такої ж абсолютної поразки. Говорячи прямо: в тому числі, й страти мирних жителів-сунітів бійцями з лав тих, хто зайняв Алеппо, так само чітко демонструють це, як і жорстокі злочини, вчинені тими, хто повертає контроль над Мосулом, що на півночі Іраку, після того, як там панувала ІД.

І все ж, можливо, ці ексцеси - лише прелюдія до сум'ятиці наступних років. Адже рішучість, з якою Іран після досягнення атомної угоди з Заходом з новими силами взявся посилювати свій вплив на ситуацію в Сирії та Іраку, недвозначно дає припустити повернення гегемоніальних цілей Тегерана. Це зрозуміло і зі звичайного погляду на карту: вплив на ці дві країни, а також на Ліван, велику частину якого вже сьогодні контролює (підтримувана з Тегерана, - Ред.) "Хезболла", гарантує Ірану гегемонію, відповідник якій ще треба пошукати. У цьому разі Саудівська Аравія, яка вже сьогодні веде непряме протистояння з Іраном у Ємені, опиниться у суцільній ізоляції. Це так - лише примітка, через яку з огляду на щонайменше незрозуміле ставлення саудитів до джихадизму засмучуватися особливо не варто.

Наслідки для близькосхідного конфлікту

Між тим вплив Ірану таким чином наближається вже до тієї країни, на адресу якої з вуст колишнього президента Махмуда Ахмадінеджада лунали найстрашніші погрози. І попри те, що риторика Тегерана на даний момент є значно м'якшою, Ізраїль опиняється віч-на-віч із державою, яка вже не раз спускала з повідця свої ліванські бойові угруповання "Хезболла". Війна 2006 року демонструє, наскільки високим може бути рівень насильства в разі бойових дій.

Поки що Ізраїль поводиться на диво спокійно. Не виключено, що за кулісами вже проводяться перемовини з метою довести обидві держави до обопільної угоди. Якщо це не так, варто очікувати зростання напруги. Це означатиме, крім того, й те, що з "моделі двох держав" - Ізраїлю й Палестини - найближчим часом так нічого й не вийде. Поки Ізраїль визначатиме державу палестинців як загрозу, він навряд чи зможе дозволити собі появу другого фронту поряд із "Хезболлою", яка між тим активна вже і в Сирії. Тоді регіон продовжуватиме залишатися "гарячою точкою".

Наслідки для Німеччини

Для Німеччини це означатиме, що вона по-новому повинна буде, ні - муситиме організовувати свою політику щодо біженців. До країни почнуть приходити люди, які після років життя у війні безмежно огрубішали. Частково вони - жертви обставин, звісно. Але ці жертви можуть ставати також і злочинцями - це вже продемонстрували теракти, але й "звичні" злочини. Держава, яка зобов'язана дбати про безпеку своїх громадян, мусить з цим рахуватися.