Коментар: чого (не) досягнув Кремль за три роки після анексії Криму

1.3т

Після анексії Криму Москва ставила перед собою завдання, прямо чи побічно пов'язані з Заходом. Російський політолог Іван Преображенський констатує, що більшості з них достягти не вдалося.Три роки тому, наприкінці лютого 2014-го року, Кремль взяв курс на анексію Криму. Однак організувати все так, щоб перехід півострова під російське управління визнала світова спільнота, не вдалося. Всупереч заявам російських "геополітиків", які розглядали Крим виключно як стратегічно важливу військову базу, це не призвело до поліпшення обороноздатності РФ.

Визнання

Першою метою Кремля після анексії Криму, як видається, було міжнародне визнання нового статусу півострова та міста Севастополь. При цьому російська влада не приховувала, що "грає в довгу". І дійсно: після референдуму в Криму, на якому - в присутності російських військ - більшість кримчан висловились за приєднання до Росії, пройшло вже понад три роки. При цьому результати цього народного голосування так і не були кимось визнані, включаючи навіть найближчих російських союзників.

Другим поставленим завданням було досягти визнання з боку якомога ширшого кола політиків та лідерів суспільної думки. Однак провал і тут. Хоча коло симпатиків Москви широке, вони не поспішають з гучними заявами. Той же чеський президент Мілош Земан у своїх помірно позитивних оцінках референдуму так жодного разу і не дійшов до визнання його результатів. Президент США Дональд Трамп, на якого в Кремлі покладали багато сподівань, закликав повернути Крим Україні. Москві залишилося тішитись лише тим, що на її стороні залишилась ультраправа кандидатка в президенти Франції Марін ле Пен.

Єдине, у чому, мабуть, вдалось переконати значну частину західного істеблішменту, це те, що повернути півострів Україні тепер буде складно, навіть якщо Росія на це й пішла б. Адже в Києві є свої "штатні радикали", які заявляють про бажання очистити Крим від "ватників". Заходу ж не потрібна нова гуманітарна катастрофа.

Подолання наслідків

Фактична відсутність успіхів у справі визнання російського статусу Криму більш ніж ймовірно пов'язана з тим, що півострів не вдалося перетворити у привабливу "вітрину" Росії. Навіть відповідно до офіційних даних російської статистики не можна стверджувати, що Крим живе зараз значно краще, ніж до 2014 року. Міст до Криму недобудований, доріг там як не було, так і немає, а арешти за звинуваченнями в корупції на півострові - звична справа.

Кожна нормальна людина вважає жахливою й спробу відвернути увагу світового і українського суспільства від Криму через дестабілізацію ситуації на сході України. Тисячі вбитих, більш ніж півтора мільйона внутрішніх біженців, більшість з яких - ті ж російськомовні, яких Росія нібито спробувала захистити - чи не надто висока ціна для відволікаючого маневру кремлівських циніків? На додачу з'явилися дві маріонеткові нежиттєздатні квазі-держави, долі яких, судячи з усього, доведеться вирішувати десятиліттями.

Паралельно з цим Росія повинна долати наслідки санкцій з боку Заходу як проти самої країни, так і проти окремих компаній та фізичних осіб. Зрозуміло, що у Москві радісно повідомляють, що контрсанкції наносять тому ж Євросоюзу ще більшої шкоди. Проте в реальності проблеми технологічного відставання і труднощі з кредитуванням економіки зберігаються. І незважаючи на власну браваду, Кремль кожні півроку, використовуючи неформальні канали, намагається досягнути якщо хоча б не скасування, то хоча б часткового перегляду санкцій. Але це, треба визнати, теж немає результатів.

Геополітичний тріумф?

У Москві прийнято говорити, що прибираючи до рук Крим, Росія тільки захищалася від США та НАТО. Її метою було послабити вплив американців на європейські справи, а заодно й сам Північноатлантичний альянс. Це ще один з пунктів, де можна сказати, що Кремлю пощастило: курс Дональда Трампа на ізоляціонізм призвів до послаблення зв'язків США та ЄС.

А що стосується НАТО, то його російські конспірологи не просто посилили, а фактично врятували. Альянс переживав скрутні часи у зв'язку з тим, що був неготовий до боротьби з міжнародним тероризмом. Інших серйозних загроз просто не було. І тут так щастить - агресія з боку Росії. Як наслідок: фінансування військового союзу зростає, його батальйони перекинуті до кордонів РФ. Навіть маленька Чорногорія і та поривається у НАТО, незважаючи на досить жорсткий російський тиск, аж до ймовірної спроби організації перевороту.

Підсумки

Таким чином, за три роки не вирішено практично жодного завдання, які перед собою ставив Кремль після анексії Криму. Звичайно, це не повна поразка російської політики, оскільки ті заходи, які застосовує Захід для того, щоб змусити Москву поступитися, теж виявилися малоефективними. Але й говорити про те, що "Путін всіх переграв", теж не доводиться.

Автор: Іван Преображенський - кандидат політичних наук, експерт з питань Центральної та Східної Європи, автор щотижневої колонки на Deutsche Welle.

Читайте всі новини по темі "Deutsche Welle" на сайті "Обозреватель".

Приєднуйтесь до групи "УкрОбоз" на Facebook, читайте свіжі новини!

Наші блоги

Останні новини