Виключення Туреччини з НАТО - не опція для Берліна

272

Результати референдуму в Туреччині, які розширюють президентську владу, а також можливість відновлення у країні смертної кари не є для німецького уряду приводами для зовнішньополітичної ізоляції Анкари.У Німеччині продовжують обговорювати наслідки референдуму в Туреччині, який відбувся 16 квітня. Багато хто вважає, що його результати відкрили для президента Реджепа Таїпа Ердогана шлях до встановлення у країні авторитарного режиму, якщо не диктатури.

Засоби впливу на Анкару пропонують різні. Опозиційна Ліва партія, наприклад, вимагає виключити Туреччину з НАТО. "Ненадійним партнером Північноатлантичного альянсу" назвав цю країну і співголова іншої опозиційної партії "Союз-90/Зелені" Джем Ездемір (Cem Ozdemir). Він сумнівається в тому, що Анкара ще здатна виконувати свої союзницькі зобов'язання. Тож політик домагається відкликання з Туреччини 260 військовослужбовців Бундесверу, розквартированих на базі "Інджирлік", і перенесення самої бази на Кіпр або в Йорданію.

Що думають з цього приводу в уряді ФРН?

Смертна кара - не критерій

Якщо Туреччина, відповідно до планів Ердогана, відновить смертну кару, це остаточно перекриє Анкарі шлях до Євросоюзу. Такою є позиція офіційного Берліна. Для НАТО, однак, смертна кара не є червоною лінією, перетин якої міг би призвести до виключення з Альянсу.

"Наявність смертної кари в законодавстві однієї з країн НАТО не є підставою для її виключення. Це видно хоча б на прикладі того, що членом Альянсу - з моменту його утворення - є Сполучені Штати, - заявив DW речник МЗС ФРН Мартін Шефер (Martin Schafer). - У США смертна кара є, ми дотримуємося однозначно протилежної думки про те, наскільки моральною або політично виправданою є така міра покарання, але це не заважає нам плідно і довірливо співпрацювати з нашими партнерами з того боку Атлантики, наприклад, у питаннях гарантування безпеки в Європі".

НАТО - союз цінностей?

Можливо, існують якісь інші критерії або обставини, які можуть спонукати Берлін хоча б задуматися про виключення Туреччини з НАТО?

Ні, відповідають в уряді ФРН, для Берліна це взагалі не питання для обговорення. І нагадують про те, що Туреччина стала членом НАТО ще у 1952 році - на три роки раніше, ніж сама Німеччина, а турецька армія в Альянсі - друга за величиною після американської.

У німецькому МЗС, щоправда, не лише Європейський Союз, але й блок НАТО розглядають як союз цінностей. "Але не можна ж із водою і дитину виплеснути", - зауважує у відповідь Мартін Шефер, згадуючи про те, що в 1970-1980-тих роках, за часів "холодної війни", політична ситуація в Туреччині теж була аж ніяк не простою, у країні панувала військова диктатура, про демократію не могло бути й мови.

"Але й тоді Туреччина залишилася членом НАТО, - нагадує Шефер, - оскільки всі партнери по блоку, включаючи саму Туреччину, були переконані в тому, що треба залишатися в союзі безпеки і спільно забезпечувати захист від зовнішньої загрози".

Те ж саме можна, до речі, сказати і про Грецію. Півстоліття тому в Афінах був здійснений військовий переворот, але країна залишилася в НАТО. І навіть у 1974 році, коли Туреччина окупувала північну частину Кіпру і між двома країнами НАТО - Туреччиною і Грецією - ледь не вибухнув воєнний конфлікт, їхнє членство в Північноатлантичному альянсі під сумнів всерйоз не ставилося.

Сирія, НАТО та Астана

Спільною для НАТО зовнішньою загрозою, про яку згадав Мартін Шефер, у той час був Радянський Союз. Раніше про це прямо сказав і міністр закордонних справ ФРН Зіґмар Ґабріель (Sigmar Gabriel). "Навіть за часів військової диктатури в Туреччині нікому не спадало на думку виключити її з НАТО, - заявив він, - тому що ніхто не хотів, щоб Туреччина рушила в напрямку Радянського Союзу".

Аналогічними інтересами Берлін керується й зараз. Ґабріель виступає проти зовнішньополітичної ізоляції Туреччини, не кажучи вже про те, щоб розмовами про виключення з НАТО підштовхувати Анкару в обійми Москви.

На відміну від часів "холодної війни", яка постійно загрожувала перерости у третю світову, сьогодні світ перестав бути біполярним, стверджує Мартін Шефер. "Але ми все одно перебуваємо в ситуації гострих асиметричних мультиполярних ризиків для Європи і блоку НАТО", - пояснює він позицію Берліна щодо Анкари.

До переліку таких ризиків він, зокрема, відносить конфлікт у Сирії, вирішувати який сепаратно взялися три партнери - Росія, Туреччина та Іран. Ініціювавши переговорний процес в Астані, вони виключили з нього США та інші країни Заходу. "Те, що це відбувається без узгодження з Європою, НАТО і США, є для нас приводом для занепокоєння, - визнає Шефер, - оскільки ми вважаємо, що розумне рішення цього жахливого конфлікту в Сирії можливе лише тоді, коли в його врегулюванні братимуть участь всі, а не тільки Туреччина, Росія та Іран".

Читайте всі новини по темі "Deutsche Welle" на сайті "Обозреватель".

Приєднуйтесь до групи "УкрОбоз" на Facebook, читайте свіжі новини!

Наші блоги