Берлін - місто-кіногерой. Фільми "Берлінале", в яких німецька столиця грає важливу роль

60

Від трилеру до порно, від минулого до майбутнього - цього року Берлін можна побачити на Берлінському міжнародному кінофестивалі у найрізноманітніших образах.Пам'ятаєте легендарний фільм Віма Вендерса "Небо над Берліном" (1987), чорно-білу стрічку, в якій два ангели блукають по ще розділеному Берлінским муром місту? Існує небагато фільмів в історії кіно, які б настільки ж поетично передали атмосферу німецької столиці.

Втім, з моменту створення "Неба над Берліном" минуло багато часу. А місто, яке весь час змінюється, неоднаразово ставало майданчиком для режисерів, які в свою чергу експерементували з його темпом, духом та настроєм. На цьогорічному Берлінале - Берлін, місто-кіногерой, що постає кожного разу у новому образі.

У незвичній ролі він з'являється у фільмі "Берлінський синдром" (Berlin Syndrome) австралійської режисерки Кейт Шортланд (Cate Shortland). Клер, туристка з Австралії, приїжджає до Берліна з великим рюкзаком та фотокамерою. На початку фільму вона насолоджується новими місцями, випиває з випадковими знайомими на даху дешевого хостелу біля станції метро Коттбуссер Тор, і, залишившись на ранок одна, спостерігає за неперевершеним сходом сонця. Але вже дуже скоро її тотальна свобода перетворюється на тотальну несвободу.

Після того як Клер знайомиться з німцем Анді та проводить з ним ніч, вона помічає, що він зачинив її у себе вдома. Його квартира розташована в старому будинку, в якому більше ніхто не живе. Ізольована від світу Клер бореться за своє визволення в умовах жорстокого психологічного терору. Для неї Берлін звужується до декількох кімнат у квартирі, стає місцем полону, в той час як Анді, закриваючи її на декілька замків, вільно пересувається по місту та ходить на роботу в школу, де працює вчителем.

"Берлінський синдром" - це, в першу чергу, захоплюючий трилер. Але він має ще й другий, метафоричний пласт. Анді родом зі Східного Берліна, його мати втекла на Захід, коли він був маленьким. Крізь проблемні діалоги Анді з його батьком режисерка малює портрет людини, яка не опрацювала досвід диктатури, і тому сама стала садистом. Роль Анді дуже переконливо зіграв відомий німецький актор Макс Рімельт.

Небезпечні дівчата

У фільмі "Дівчина-тигр" (Tiger Girl) - ще одна нетипова історія. Зухвалі, агресивні, ті, хто тільки й хочуть комусь надерти пику. Зазвичай це про хлопців. Але у фільмі "Дівчина-тигр" цю роль переймають двоє дівчат. Тигр та Ванилька, так називають одна одну героїні, їм років 18-20, блукають Берліном, знущаються з перехожих, весь час втручаються в суперечки та отримують від цього велике задоволення.

"Дівчина-тигр" - це емансипативний фільм. Адже ще на самому початку Ванилька, яку в "нормальному" житті звати Маргарете, була жертвою, об'єктом знущань. Над нею жартували знайомі, в метро до неї клеїлася компанія нахабних хлопців. Саме там вона й познайомилася з новою подругою. Та не тільки захистила її, але й навчила її захищатися.

"Ввічливість - це теж форма насильства, але це насильство, направлене проти тебе самої. Просто кажи, що ти хочеш, і ти це отримаєш", - повчає у фільмі Тигр Ванильку. Німецький режисер Якоб Ласс (Jakob Lass) змальовує жанр цього фільму як "Martial Arthouse" - бойовий артхауз. У центрі зображення стоїть не психологізація героїнь, а естетика боротьби. Берлін бере в ній активну участь. Це місто наче створене для жінок-бунтарок, що ламають стереотипи.

Між переслідуванням та свободою

Фільм "Мій чудовий Західний Берлін" ("Mein wunderbares West-Berlin") зазирає в історію ЛГБТ-руху. Німецький документаліст Йохен Гік (Jochen Hick) бере інтерв'ю у ЛГБТ-активістів 1970-1980-тих та компонує їх із архівними матеріалами. Західний Берлін тих років опиняється між двома протиріччями: з одного до боку, у ФРН ще діє параграф 175, що криміналізує гомосексуальність, з іншого - саме Західний Берлін стає містом-мрією для геїв із усієї Європи.

Тут відкриваються найкрутіші клуби та відбуваються найшаленіші вечірки. Під час націонал-соціалізму за параграфом 175 секс між чоловіками карався позбавленням свободи до п'яти років. Багато геїв потрапили до концтаборів, а після Другої світової війни продовжували відбувати строк у в'язниці. У 1973 році параграф 175 було пом'якшено, а скасували його лише в 1994 році. Активісти досі борються за реабілітацію жертв.

Порнонаукова фантастика

Якщо Гік ностальгує за гей-культурою до епідемії СНІДу у 1980-х, то тайванська режисерка Шу Леа Ченг (Shu Lea Cheang) фантазує про майбутнє. Дія її фільму "Fluido" відбувається у 2060 році. Людство побороло СНІД. А носії ВІЛ-інфекції стали найжаданішими людьми планети. Їхній вірус перетворився на речовину, з якої можна робити наркотик.

Цей радикальний малобюджетний фільм - утопія, яка перетікає у дистопію. Насолода стає автоматизацією, коли з неї починають виробляти продукт. У цьому фільмі багато сексу та візуальних експериментів - не для слабких нервів. Про це попередила публіку перед показом фільму під час прем'єри сама Шу Леа Ченг. "Я знаю, що цей фільм важко дивитися", - сказала вона.

Що не дивує, режисерка фільму вибрала місцем своєї порнонаукової фантастики саме Берлін. Мабуть, тому, що якщо десь існує сексуальна свобода, то саме тут. У цьому й у відвідувачів "Берлінале" точно не залишиться сумнівів.

Читайте всі новини по темі "Deutsche Welle" на сайті "Обозреватель".

Приєднуйтесь до групи "УкрОбоз" на Facebook, читайте свіжі новини!

Наші блоги

Останні новини