Прийміть участь
в розіграші
планшету Взяти участь
Приз
ГоловнаБлоги

/політика

У цьому розділі відвідувачі сайту самі генерують контент. Редакція «Обозревателя» не несе відповідальності за цей контент.

Відносини України з Китаєм та Японією: повний штиль

851

У жовтні 2016 р. у статті в "Новом времени" я писала про таку тенденцію: коли Україна розвивала жваво відносини з Японією, то відносини з Китаєм пасли задніх, і навпаки. Пройшло більше року, і реалії помінялися так, що Україна не розвиває відносини ані з Японією, ані з Китаєм.

Почнемо з Японії. Офіційно 2017 був ріком Японії в Україні. Президент Порошенко підписав про це відповідний указ, де мета заходу – це активізація двостороннього співробітництва, зміцнення зв'язків між Україною та Японією, а також на виконання домовленостей, досягнутих за результатами офіційного візиту Президента України до Японії у квітні 2016 р. Активізація та зміцнення зв’язків із іншими країнами – це завдання не на один рік, а звичайна зовнішньополітична діяльність. Формулювання щодо виконання домовленостей теж збиває з пантелику, бо насправді візит Порошенка до Японії був візитом не домовленостей, а «ханамі» (спостерігання за цвітінням сакури). Тому в мене виникла необхідність з’ясувати, що саме очікували обидві сторони від цього року. 16 грудня 2016 р. Інститут світової політики провів публічну дискусію щодо відносин Україна-Японія. Посол Японії в Україні Шігекі Сумі відзначив, що саме головне – це щоб якомога більше людей дізналися про Японію. Колишній Посол України в Японії Юрій Костенко зазначив, що заходи Року Японії в Україні будуть прописані у президентському указі, але буде непогано видати збірку японських поезій українською мовою. У жодному разі не зменшуючи значення поширення інформації про Японію, про обмін культурами та видання збірок поезій, моє питання так і залишається без відповіді. 2017 рік вже закінчився, а тому нижче коротко проаналізую, що було зроблено.

Протягом цього року прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе відвідав США, Трамп відвідав Японію, Абе було переобрано прем’єр-міністром Японії, і, ймовірно, він залишиться найдовше з усіх прем’єр-міністрів на посаді орієнтовно до 2021 р. Це дає Абе змогу проводити політику реформування у тривалій перспективі, а не як у нас на швидкоруч, аби встигнути до виборів. А де ж Україна та Рік Японії в Україні? У двосторонніх відносинах України та Японії не відбулося ані візитів на найвищому рівні, ані підписання двосторонніх документів. Відсутність значущих подій означає, що мету Року Японії в Україні з активізації двостороннього співробітництва так і не досягнуто.

При цьому потрібно відзначити роботу Посольства Японії в Україні із дипломатичним корпусом, науковцями та дослідниками України. У травні, жовтні та листопаді 2017 р. у стінах Дипломатичної академії три різні провідні дослідники Японії робили доповіді щодо зовнішньої політики та безпеки Японії. Тобто, користуючись нагодою, Японія розповіла Україні про своє бачення світу, про свої інтереси та проблеми. Чи було це прийнято до відома особами, які приймають рішення в Україні? Важко відповісти напевно. Головна теза, яка простежується в усіх трьох доповідях: нам неможливо розглядати двосторонні відносини між Японією та Україною окремо від наших відносин з КНР. Наші відносини із обома країнами є взаємопов’язаними, і нам треба це враховувати, але в жодному випадку не стикати обидві країни. Це буде самий хибний варіант з можливих, оскільки Україна через низку причин, у тому числі економічних, не знаходиться у вищій лізі країн, що творять порядок денний міжнародної політики.

Відносини з Китаєм… ще ніколи вони не знаходилися на такому рівні, як зараз. З 2014 року не відбулося жодного візиту на найвищому рівні між нашими країнами. Було кілька зустрічей Порошенка із Президентом КНР Сі Дзіньпіном у кулуарах міжнародних майданчиків (02 квітня 2016 р. в рамках Саміту з ядерної безпеки у Вашингтоні та 17 січня 2017 р. у Давосі на Всесвітньому економічному форумі). Ініціатива Сі «Один Пояс Один Шлях» (ОПОШ) вже давно переросла у проект, в якому з самого початку, ще у 2013 р. Китай бачив Україну. Про це заявляв неодноразово і посол КНР в Україні Ду Вей. У 2015 р. Україна офіційно написала ноту про бажання участі в ОПОШ, але жодних рухів з цього приводу в Україні не спостерігається, окрім очікувань китайських інвестицій в інфраструктуру України. Але ж Україна не є членом створеного Китаєм у 2015 р. Азійського банку інфраструктурних інвестицій (АБІІ), який створено саме для фінансування проектів ОПОШ. До банку входять 84 країни, у тому числі країни ЄС, Канада і навіть Білорусь. Виключення – це США та Японія, які приглядаються до банку, але не мають наразі намірів ставати членами банку. Якщо Україна не вступає до членів банку, щоб бути у компанії із США та Японією, то чому тоді говорить про наміри брати активну участь в реалізації проектів ОПОШ? Або ж це проста відсутність рішення на високому рівні з українського боку щодо вступу до банку? На мій погляд, саме вкрай низький рівень відносин між Україною та КНР, бо вони не в пріоритеті, і є відповіддю на це питання. 07 листопада 2016 р. дружина Президента М. Порошенко відкрила Перший український форум Шовкового шляху (до речі, організатор - приватна установа), де були присутні усі колишні президенти України, перший віце-спікер Верховної Ради І. Геращенко. 17 листопада 2017 р. на другому українському форумі Шовкового шляху не було нікого з високопосадовців, окрім Міністра інфраструктури В. Омеляна. Це вже ознака стагнації відносин. Покращенню ситуації не сприяють скандали навколо продажу акцій «Мотор Січі» та «Мрії» китайським інвесторам. У грудні 2017 р. врешті-решт було проведено Третє засідання українсько-китайської міжурядової Комісії зі співробітництва. Зважаючи на перерву у 4 майже роки з моменту проведення Другого засідання, вже сама зустріч подається як велика перемога, хоча не містить конкретних планів та проектів.

Якщо ми дійсно вважаємо, що Україна розташована у стратегічному місці і без неї не обійтися, то ми помиляємося. Як у будь-яких людських відносинах, щирість та взаємний інтерес, взаємопорозуміння – це основа створення проектів, компаній і т.д., і так само і з країнами – якщо немає діалогу, то шукають інших. Україна має усі шанси залишитися сама на сам у стратегічному місці із вічно нереалізованим великим потенціалом.

При цьому, Україна не має обирати або КНР, або Японію. Навпаки, вона має спілкуватися із обома країнами, розуміти їх, активно пропонувати свої проекти, розповідати про свої цілі та звичайно балансувати, як це роблять інші країни. Україна, її пріоритети, задекларована політика та справжні дії у зовнішній та внутрішній сферах незрозумілі для інших країн. Куди ми крокуємо? До чергових виборів чи до розвитку держави у правовому полі без корупції та з реформами? Заради чого держава має боротися, програвати у короткотривалій і вигравати довготривалій перспективі? Ми, як країна, незрозумілі іншим, у тому числі Японії та Китаю, бо бізнес-інтереси осіб при владі визначають політику цілої держави, чого не має бути в принципі.

У підсумку, за останній рік Україна відійшла від активної політики і щодо КНР, і щодо Японії. Спостерігається повний штиль у відносинах із цими двома впливовими країнами. Тим самим вона все більше втрачає можливостей, випадає з міжнародного широкого контексту і дедалі искредитує свій імідж зрозумілого партнера.

Місце
0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги