Прийміть участь
в розіграші
квадрокоптера з HD камерою Взяти участь
Приз
ГоловнаБлоги

У цьому розділі відвідувачі сайту самі генерують контент. Редакція «Обозревателя» не несе відповідальності за цей контент.

"Друзі" України? Ч. 7

470

Читайте початок статті, Ч. 2, Ч. 3, Ч. 4, Ч. 5, Ч. 6.

Рекомендації Венеціанської комісії

8 грудня 2017 року в Брюсселі за підсумками роботи Ради асоціації Україна-ЄС, згідно повідомлення «ЄП», Віце-прем’єр-мінстр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе підписала спільну із ЄС заяву, в якій погодилась, зокрема, на таке: «Що стосується Закону «Про освіту», Рада асоціації погодилася, що є необхідність забезпечити збереження тих прав, які вже є у осіб, котрі належать до національних меншин». Така заява не є юридичним зобов’язанням, але вона є політичним зобов’язанням, а тому українському високопосадовцю краще вже було спочатку дочекатися Висновку (рекомендацій) ВК, а вже потім, керуючись ним, підписувати відповідну заяву.

Венеціанська комісія того ж 8 грудня 2017 року схвалила документ-рекомендації «Україна – Висновок щодо положень Закону «Про освіту» від 5 вересня 2017 року, що стосуються використання державної мови і меншин та інших мов у галузі освіти, прийняті Комісією на її 113-му пленарному засіданні (Венеція, 8 – 9 грудня 2017 року)» CDL-AD(2017)030-e (український переклад окремих його положень «ЄП» подала у своїй статті «Висновок Венеціанської комісії щодо освітнього закону. Текст документа»), вказавши наступне: «Венеціанська комісія хотіла б підкреслити, так само, як говорила про це у попередніх висновках, що сприяння посиленню державної мови та її обов’язковість для всіх громадян є законною і навіть похвальною метою держави.

Те саме стосується державних заходів для вивчення мови всіма громадянами, які є шляхом до подолання існуючих нерівностей та сприяють ефективнішій інтеграції в суспільстві осіб, що належать до національних меншин.

Хоча проведення всеосяжної реформи української системи освіти, схоже, сприймається загалом позитивно, новий закон про освіту пропонує також нові принципи використання мов для здобуття освіти та мов як предмету навчання. Зокрема, стаття 7 нового закону, зменшивши обсяги освіти мовами меншин, особливо після завершення початкової школи, викликала сильну критику…

Стаття 7 містить важливі двозначності та, як видається, не забезпечує дотримання ключових принципів, необхідних для виконання рамкового закону при застосуванні міжнародних та конституційних зобов'язань країни…

З іншого боку, оскільки стаття 7 встановлює рамкову законодавчу базу, і через те, що вона не зазначає деталі, як саме вона повинна бути реалізована, існує достатньо простору для такого її тлумачення та застосування, яке більше відповідає вимогам захисту національних меншин.

Венеціанська комісія вітає те, що українська влада готова використовувати такі можливості…

Закон про освіту є рамковим законом, а закон про середню освіту, який ще має бути схвалений, міг би передбачати детальніші та збалансованіші рішення.

Якби закон був імплементований таким чином, що мови меншин викладалися лише як предмет, без можливості вивчати інші предмети мовами меншин, це явно було би непропорційним втручанням у існуючі права меншин. Однак пункт 4 статті 7 передбачає правову основу для викладання інших предметів офіційними мовами ЄС.

Намір української влади, по суті, полягає у використанні цього положення, щоб забезпечити викладання інших предметів цими мовами…

Проте цей пункт не передбачає рішення для мов, які не є офіційними мовами ЄС, зокрема для російської, як найбільш широко використовуваної в Україні мови після державної. Менш сприятливе ставлення до цих мов важко виправдати, і тому постає питання про його дискримінаційність. З огляду на ці міркування, коректним рішенням було би внесення поправок до статті 7, які замінили би це положення на більш збалансоване та чіткіше сформульоване…

126 (таким є порядковий № даного пункту в оригіналі Висновку – примітка моя). Поза тим, багато питань можуть також невідкладно вирішуватися через інші законодавчі акти, із виконанням статті 7 у тому вигляді, як вона ухвалена – в тому числі через ухвалення Закону «Про середню освіту». У зв'язку з цим Венеціанська комісія рекомендує, зокрема:

повною мірою використовувати гнучкість, передбачену пунктом 4 статті 7, при ухваленні імплементаційного законодавства для забезпечення значного рівня викладання офіційними мовами ЄС для відповідних меншин;

продовжувати забезпечувати достатню частку освіти мовами меншин у початковій та середній школі, на додаток до вивчення державної мови;

покращити якість викладання державної мови;

внести зміни до перехідних положень Закону «Про освіту», забезпечивши довший перехідний період для поступового здійснення реформи;

звільнити приватні школи від нових мовних вимог відповідно до статті 13 Рамкової конвенції;

розпочати в рамках виконання нового Закону «Про освіту» новий діалог із представниками національних меншин та усіх зацікавлених сторін щодо мовного питання у освіті;

забезпечити, щоби виконання Закону не загрожувало збереженню культурної спадщини меншин та безперервності вивчення мов меншин в традиційних школах».

Ознайомившись із цим Висновком, можна констатувати, що Венеціанська комісія не знайшла суттєвих протиріч Закону України «Про освіту» з міжнародними нормами і загалом підтримала українську сторону в її діях щодо підвишення ролі державної мови, а певна критика України Комісією, зокрема відносно російської мови, є не до кінця обґрунтованою, бо цій мові на українських теренах, як я уже вказував више, не загрожує жодна дискримінація – навіть навпаки: через згубні попередні рішення української влади російська мова дискримінувала й ще продовжує дискримінувати українську державну мову. Мої висновки підтверджуються далі словами представників влади України.

Українські високопосадовці – про український освітній закон,

Висновок ВК і «старшобратство»

9 грудня 2017 року Голова Верховної Ради України Андрій Парубій заявив, що він мав розмову з представниками Венеціанської комісії «і було узгоджено, що сьома стаття Закону «Про освіту» змінюватись не буде. Вона залишиться в ухваленій редакції».

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін у своїй статті, опублікованій «ЄП» 11 грудня 2017 року під назвою «Старші брати лишилися в минулому: Павло Клімкін про вимоги щодо освітнього закону», написав: «Хочу поділитися одним доволі парадоксальним своїм спостереженням: хоча новий закон найсильнішу політичну бурю викликав у Будапешті, найбільш корисним він є саме для угорської національної меншини на Закарпатті. Її чисельність за останні роки скоротилася мало не на третину. А все через те, що угорська молодь, яка практично не вивчала в школі українську, не може знайти себе у власній країні й масово виїжджає в Угорщину та інші країни ЄС.

Тільки знання державної мови дозволить молодим угорцям повноцінно інтегруватися в наше суспільство і зупинить депопуляцію. У цьому питанні Будапешт мав би нам тільки допомагати.

Реакція сусідніх європейських країн висвітлила ще одне серйозне, якщо хочете, загальнополітичне питання. Хоча Закон «Про освіту» аж ніяк не порушував жодних норм Європейського Союзу, наш намір посилити в Україні позиції української мови викликав у них спонтанний протест.

Виходить, що Україні не дозволено те, що дозволено решті країн, виходить, що ми, українці, мали б і далі залишатися комфортними для всіх, без власної волі і власних пріоритетів.

Щось подібне спостерігаємо і в ситуації, коли Польща вимагає, щоб ми разом дивилися на нашу спільну непросту історію виключно крізь польські окуляри…

Якщо у наших європейських друзів прояви такого «старшобратського» ставлення до України є спорадичними і пояснюються, швидше за все, інерцією мислення та внутрішньополітичними чинниками (в даному контексті моя робота «Євроскептицизм чи все - таки «На зєркало нєча пєнять, колі рожа кріва»? є дуже цікавою – Г. М.), то у Росії «старшобратство» є параноїдальним і вкрай агресивним. Росія не може змиритися з втратою своєї головної колонії…

Хочу заспокоїти усіх стривожених: російській мові в Україні нічого не загрожує. Вона, як і за часів СРСР, масово звучить на вулицях великих міст, вона широко присутня на українському телебаченні, вона й досі домінує в друкованих ЗМІ.

Засторога Венеційської комісії щодо можливого дискримінування російської мови в українській освіті у порівнянні з мовами ЄС може здатися формально вмотивованим. Але це тільки ще раз підтверджує, що міжнародній спільноті давно час розібратися в складній мовній ситуації, яка виникла в Україні за століття російського панування…

Останні опитування, які Київський міжнародний інститут соціології провів по всій Україні, за винятком окупованих територій, переконливо показують, наскільки складною, парадоксальною й деформованою є мовна ситуація в нашій країні. Цитую: «У 2017 році етнічними українцями себе назвали 88% опитаних, росіянами – менше 6%. Українську мову назвали рідною 68%, російську – 13%. Водночас спілкуються з родиною завжди чи переважно українською лише 50% опитаних, тоді як 25% – завжди чи переважно

російською, 24% – рівною мірою і українською, і російською».

Тобто тих, хто вважає російську рідною, удвічі більше, ніж етнічних росіян, а тих, хто завжди спілкується російською, вдвічі більше, ніж тих, хто вважає її рідною мовою! Картинка явно шизофренічна, чи не так?

Читайте продовження - Ч. 8.

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги