Прийміть участь
в розіграші
Android смартфона Взяти участь
Приз
ГоловнаБлоги

У цьому розділі відвідувачі сайту самі генерують контент. Редакція «Обозревателя» не несе відповідальності за цей контент.

"Друзі" України? Ч. 6

374

Читайте початок статті, Ч. 2, Ч. 3, Ч. 4, Ч. 5.

Україна ж не повинна мовчки ковтати безпідставні образи, бо, як кажуть у народі, апетит приходить під час їди. Або є і ще різкіша народна мудрість: «Пусти свиню під стіл, то вона залізе й на стіл». І це стосується не тільки Польщі в історичному контексті, а й усіх європейських держав, які проявили себе справжніми українськими «друзями» після появи Закону України «Про освіту», упереджено його критикуючи та безпідставно звинувачуючи Україну в порушенні прав найменшин, який нарешті починає дбати про мовні потреби українців на українській землі і захищати такі ж потреби національних меншин України відповідно дл міжнародно-правових норм, але вже без шкоди українським національним інтересам.

Цікавим у контексті внутрішньоукраїнської державної мовної політики є приклад Казахстану, а саме Указ Президента Республики Казахстан «О переводе алфавита казахского языка с кириллицы на латинскую графику» № 569 от 26 октября 2017 года, в якому сказано: «В целях обеспечения перевода алфавита казахского языка с кириллицы на латинскую графику ПОСТАНОВЛЯЮ: …

2. Правительству Республики Казахстан: …

обеспечить поэтапный перевод алфавита казахского языка на латинскую графику до 2025 года…».

Коротко і ясно, незважаючи на невдоволення Москви та її прихильників усередині Казахстану і керуючись тільки казахстанськими національними інтересами з метою поступового позбавлення впливу Росії на культурно-мовну політику Казахстану.

Україні варто взяти на озброєння такий впевнений казахстанський підхід, враховуючи, що «старшобратівські» мовні указанія поступають Києву не лише від Московщини та підтримуються її «п’ятою колоною» на українській землі, а й від окремих російських союзників у Європі. Дивіться самі…

Чим відповість Угорщина після Польші?

Премєр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який помпезно приймає на угорській землі правітєля всія Россіі Путіна Владіміра Владіміровіча, кумиром котрого є кровавий кат угорців Андропов, і називає «дурістю демонізацію Путіна» (та моя робота «Подякуймо Путіну…» підтверджує таки його демонічність), довго мовчав і врешті-решт під час зустрічі в Будапешті із представниками закордонних угорців 9 листопада 2017 року (матеріал «ЄП» від 13 листопада 2017 року «Прем'єр Угорщини: мені байдуже, чи відповідає стандартам український закон, питання в іншому») заявив наступне: «Дуже важко співпрацювати з країною, яка явно дискримінує наших співвітчизників, що проживають на її території…

В даному контексті ми не будемо починати марну й філософськи неоднозначну дискусію про міжнародні стандарти захисту прав меншин…

Натомість Європейський Союз твердо стоїть на заявах про те, що рівень прав меншин, який вже досягнутий та наданий, не може бути зменшений з жодної причини…

І незаперечним фактом є те, що новий Закон України «Про освіту» являє собою зменшення такого рівня у порівнянні з попередньою ситуацією.

Це є фактом навіть попри заяви України, що вона дотримується міжнародних стандарті у певній формі. Я не знаю, чи є коректними ці заяви України, і мене це не обходить…».

А ось що Віктор Орбан сказав 14 листопада 2017 року (текст заяви розміщений на інтернет-сторінці уряду Угорщини): «Я хотів би запевнити закарпатських угорців, що незалежно від того, куди повіє вітер, угорський уряд не відступиться від своєї позиції. Ми будемо рішуче її відстоювати не тільки тут чи в Києві, а й у ЄС. І якщо ви слідкуєте за останніми подіями – в тому числі в НАТО та ЄС – ви можете побачити ознаки принципових дій угорських дипломатів…

Ми не приймаємо жодних дебатів, відповідає чи ні новий український закон існуючим чи гіпотетичним європейським нормам. Нас ці дебати не обходять…».

Не відстає від Віктора Орбана і Віце-прем’єр-міністр Угорщини Сем’єн Жолт, який на телеканалі М1 заявив таке (текст виступу розміщено 15 листорада 2017 року на інтернет-сторінці партії Fidesz (Fiatal Demokraták Szövetsége) – МРS (Magyar Polgári Szövetség), тобто Асоціація молодих демократів – Угорський громадянський союз): «Угорське громадянство для закарпатців – це не тільки емоційне питання, а й екзистенційне, оскільки дозволяє вільно пересуватися по світу. Уряд прагне до цього, аби… люди відчули переваги бути громадянином Угорщини…

Сьогодні, доки мовне законодавство не буде відкликано, угорський уряд

перешкоджатиме всім важливим для України ініціативам». При цьому він наголосив, що закордонні етнічні угорці мають право на автономію, а загалом прийняли присягу громадян Угорщини за кордоном майже мільйон угорців – жителів інших країн, зокрема в державах Карпатського регіону 870 тисяч людей отримали угорське громадянство за спрощеною процедурою.

Цікаво, скільки ж насправді громадян України отримали громадянство Угорщини всупереч Конституції України? І чи не загрожує така повзуча іноземна паспортизація українських громадян національній безпеці України?! Адже угорський високопосадовець Сем’єн Жолт уже відкрито говорить про автономію для етнічних українських угорців. Як правило, все починається з культурної автономії, потім переходить до територіальної, а потім… Україна отримує окуповані Росією Крим та частину Донбасу під маркою «ДНР»/«ЛНР» (читайте мій матеріал «Як російський офіцер у своїх батьків-українців стріляв…»). Ну а подібна мовно-культурно-територіальна автономія у Закарпатті (в моїй статті «Донбас = Закарпаття?» читачі знайдуть цікаві паралелі) вже за сценарієм Будапешту може згодом перетворитися у такий собі майже анклав під назвою «ЗНР», тобто…

«Закарпатська народна республіка»

Про це 17 листопад 2017 року говорив народний депутат України Ігор Лапін під час години запитань до КМУ у Верховній Раді України, коли апелював до Прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана: «Хочу звернути увагу на Закарпатську область. У нас там є пан Геннадій Москаль, який… спокійно дивиться на те, як у нас висять прапори інших держав на держустановах України (хтось може собі уявити, щоб український державний прапор розміщувався на держустановах Угорщини чи Румунії в місцях, де мешкають українці?! – примітка моя)... Ми дограємось до «Закарпатської народної республіки» (моя публікація «Як українська революція з’їла свого героя!» застерігає від повторення трагічних помилок минулого). У відповідь Володимир Гройсман сказав: «Ми – демократична унітарна країна. І ніхто не має собі дозволяти виходити за рамки законодавства. Як би не називалася посада тієї чи іншої людини. Я ваше звернення адресую віце-прем'єр-міністру з питань регіональної політики, щоб він з'ясував інформацію щодо цього. Якщо буде потрібно звернутися до Президента для врегулювання цього питання, коли будуть виявлені факти сепаратизму, я звернуся… Щодо заяв урядів інших країн, то можу сказати, що ми толерантна демократична країна і повністю забезпечуємо права нацменшин. Але треба пам'ятати, що ми – Україна і наша мова українська і її треба поважати. Не можна з нами розмовляти в тоні шантажу».

Та якраз Угорщина й Росія найбільше виявляють неповагу до української мови своїм ставленням до Закону України «Про освіту», а отже – до українців і України, та трохи менше за них – Румунія, хоча попри це Київ усе одно демонструє готовність до конструктивної співпраці з Бухарестом, підтвердженням чому є повідомлення «ЄП» про зустріч у Брюсселі Президента України Петра Порошенка і Президента Румунії Клауса Йоганніса 24 листопада 2017 року, після якої останній сказав: «Я попросив і Президент Порошенко прийняв це, що будь-які подальші зміни чи покращення, які стосуються цього законодавства, оскільки воно стосується румунської меншини, будуть внесені лише після двосторонніх консультацій з румунською владою та з представниками румунської меншини в Україні». На жаль, такої конструктивної співпраці між офіційними Києвом і Будапештом немає через деструктивну позицію останнього, що засвідчує наступне сообщєніє для прєсси від 8 грудня 2017 року МІД РФ: «7 декабря «на полях» 24-го заседания СМИД ОБСЕ в Вене состоялась беседа Министра иностранных дел Российской Федерации С.В.Лаврова с Министром внешнеэкономических связей и иностранных дел Венгрии П.Сиярто…

В контексте урегулирования кризиса на Украине выражена серьезная озабоченность проводимой Киевом политикой «украинизации» образования, ее пагубным воздействием на положение национальных меньшинств».

Це – чергова брехня, бо в Україні немає кризи, а є російська збройна агресія – війна проти України (проаналізуйте мою замітку «Маразм продовжується…»: попри всі гострі кути стосунків із окремими українськими західними сусідами західна ділянка кордону України є безпечною, адже ті сусіди входять до НАТО та ЄС, котрі не дозволяють своїм членам висувати територіальні претензії до сусідніх держав, а НАТО ще і боронить своїх членів від зовнішніх зазіхань), яка почалася у тому числі й через те, що українська влада (моя праця «Владна багатоголовість доведе нас до цуґундера!» аргументує, як вона має формуватися) після 1991 року на південно-східній території України дозволяла Росії безперешкодно вирощувати московську «п’яту колону», проводити свою русифікаторську політику та насаджувати «русскій мір», котрі закінчилися тим, про що я сказав вище відносно паралелей «Крим – «ДНР»/«ЛНР» – «ЗНР». Так само, як і немає пагубной для «національних мєньшінств» «украінізаціі» образованія», а є законний

захист із допомогою Закону України «Про освіту» українського мовно-освітнього простору зі збереженням прав національних меншин відповідно до норм Конституції України та міжнародного права.

Але принаймні в цій ситуації усі (Росія, як агресор і окупант, до уваги не береться) упереджені, оскільки посилаються на неправдиві аргументи, закордонні критики Закону України «Про освіту» сходяться на тому, що остаточну крапку у баталіях навколо нього має покласти ВК (для цього вони навіть пролобіювали прийняття ПАРЄ наведеної вгорі відповідної Резолюції 2189 (2017): тільки б потім не з’явилося різночитання рішення Комісії, при якому на біле казатимуть чорне й навпаки), хоча вся їхня безпідставна зовнішня критика базується на вигаданому порушенні прав національних меншин, яку аргументовано спростовує член Венеціанської комісії Сергій Головатий (дивіться вище).

Отже…

Читайте продовження - Ч. 7.

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги