Візьміть участь
у розіграші
LTE планшету Взяти участь
Приз
ГоловнаБлоги

/політика

У цьому розділі відвідувачі сайту самі генерують контент. Редакція «Обозревателя» не несе відповідальності за цей контент.

"Друзі" України? Ч. 4

543Читати матеріал російською

Читайте початок статті, Ч. 2, Ч. 3.

…Венеційська комісія тиснула на всі можливі важелі, на мене, на міністра закордонних справ. Але згодом зрозуміли, що тиск на Литву нічого не дасть. На початку жовтня голова Конституційного суду РФ Валерій Зорькін у своїй статті в «Російській газеті» цю всю історію чудово описав… Він розповів, що голова Венеційської комісії неодноразово висловлював підтримку російській делегації. І навіть після конгресу він (Букіккіо) прислав лист-вибачення Зорькіну, що, на жаль, йому не вдалося вплинути на владу Литви. Отже, це питання риторичне. Чи дійсно Венеційська комісія в особі її голови є другом України?..

Я вважаю, що Венеційська комісія сама зраджує своїм принципам, коли вона підтримує такі Конституційні суди, як у Росії…

Це ж питання підіймалося паном Букіккіо неодноразово. Мовляв, якщо ми почнемо виключати такі суди, як Конституційний суд Російської Федерації, то організація просто розвалиться. Чи дійсно це так? Але наскільки буде дієвою організація, у якій перебувають міжнародні злочинці?..

Я не розумію, чому Україна із кожного питання звертається до Венеційської

комісії? Таке враження, що в Україні немає юристів. В даній ситуації ми відстоюємо європейські цінності. Ми хочемо сказати, що не можемо спілкуватися на рівних з людьми, які скоїли такі міжнародні злочини. І тут, навіть заклики пана Букіккіо вести діалог, а не займатися конфронтацією, наражаються на запитання: діалог з ким і про що? Діалог про те, як анексувати чужі держави, чужі території? Росіяни ж не визнають, що вони зробили. Наочний приклад – стаття Зорькіна. Він Литву і Україну називає неонацистськими державами, по духу близькими до нацизму. Тому, перепрошую, діалог про що? Неможливо вести діалог з судом, який заперечує твоє право на існування. Я маю на увазі анексію Криму».

Як бачимо, влада маленької Литви та Конституційний суд Литовської Республіки твердо і послідовно відстоюють свою точку зору. Українській владі та КСУ є з кого брати приклад.

Далі йде важливий матеріал, котрий дає вичерпні відповіді на аналізовані в даному моєму дослідженні проблеми…

Позиція члена Венеціанської комісії

24 жовтня 2017 року у «Главкомі» було оприлюднено інтерв’ю «Член Венеційської комісії Сергій Головатий: Навчання виключно мовою нацменшин? Такого не допускає жодна країна Європи!», назва якого є однозначною, але я все-таки наведу витримки з нього: «Де проходить межа між правом дитини здобувати освіту рідною мовою і правом держави вимагати знання державної мови?

У міжнародному праві цю межу визначає Рамкова конвенцією про захист нацменшин. Зокрема, дві статті: 13-та й 14-та. Згідно з 13-ою статтею, держави-сторони конвенції, включно з Україною, визнали в рамках своїх освітніх систем за особами, які належать до нацменшин, право створювати свої власні приватні освітні та навчальні заклади й керувати ними. Проте, слід усвідомлювати, що здійснення такого права не накладає жодних фінансових зобов’язань на нашу державу…

У статті 14-й ідеться про те, що сторони зобов’язались визнати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право вивчати свою материнську мову… Тут слід звернути увагу на два істотні аспекти: по-перше, в Конвенції йдеться не про імперативний обов’язок держави – «забезпечити», а про те, що вона «намагатиметься» це робити; по-друге, держава буде так чинити, якщо на те в неї є можливість (формула конвенції: «за можливості»)… Проте найважливішим у цьому аспекті в Конвенції є те, що все це має здійснюватись, не завдаючи шкоди для вивчення усіма державної мови або для викладання державною мовою…

За міжнародною практикою і європейськими стандартами держава, не порушуючи їх, є доволі вільною у визначенні своєї мовної політики. У цьому питанні слід керуватись двома головними засадами: з одного боку, державною мовою повинні володіти і отримувати нею освіту всі, а з другого – особам, що належать до національних меншин, повинне бути забезпечене право на вивчення своєї рідної мови й здобуття освіти в певному обсязі своєю рідною мовою. Ось це і є та межа. Чи виходить за ці межі 7-ма стаття нашого закону? На мій погляд, жодним чином…

Президент України, виступаючи у ПАРЄ заявив, що Україна погодиться зі змінами Закону «Про освіту», якщо їх запропонує внести Венеційська комісія. Тобто Україна готова визнати, що закон не досконалий?

Якщо у Венеційської комісії будуть істотні зауваження юридичного змісту, то Україні доведеться їх врахувати. Але, на мій погляд, у нашому законі немає істотних порушень європейських юридичних стандартів, установлених Європейською конвенцією про захист національних меншин. Погляньте, як автори проекту резолюції в ПАРЄ (а це головним чином угорські та румунські депутати) назвали цю «проблему»: за їхнім авторством назва доповіді та Резолюції така: «Новий український закон про освіту: головна перешкода для навчання національних меншин рідною мовою». Це ж просто відверта брехня! Бо стаття 7 нашого Закону легко й переконливо доводить, що це не так. І в ній – цілковито навпаки.

У системі європейського правопорядку головним і найвагомішим експертним органом з юридичних питань є Венеційська комісія… Її висновки (як, між іншим, і резолюція ПАРЄ) є так званим європейським «м’яким» правом… «Жорстке» право – це те, що містить зобов’язальні норми… Натомість «м’яке» право – це рекомендації. Держава, котра бажає виявляти себе надійним партнером Ради Європи, зважаючи на авторитетність Венеційської комісії, завжди намагатиметься враховувати її поради та приводити своє законодавство у відповідність до її рекомендацій…

Навіть президент Венеційської комісії Джанні Букіккіо нещодавно зазначав, що наразі співпраця України з Венеційською комісією є найкращою, відколи Україна приєдналась до цього органу Ради Європи. Україна на відміну від Росії, Угорщини, Польщі чи Туреччини доволі продуктивно реагує на зауваження Венеційської комісії (виходить, що Росія, Угорщина і Польща, будучи членами РЄ, погано виконують рекомендації ВК, але в той же час, особливо дві перших, повчають Україну, яким має бути її освітнє законодавство – примітка моя)…

До речі, хочу підкреслити, що свою Резолюцію Асамблея (ПАРЄ – примітка моя) ухвалила на основі доповіді Комітету з питань культури, науки, освіти та медіа, в якій наведено досить цікаві статистичні дані, зокрема: в Україні діє 581 школа виключно з російською мовою викладання (а це, на хвилиночку, 356 тисяч учнів). Окрім цього, є 78 шкіл виключно з румунською мовою викладання (а це 19 тисяч учнів). Далі: є 71 школа виключно з угорською мовою навчання (близько 16 тисяч учнів). Утім, такого – коли навчання повністю здійснюється виключно мовою національної меншини – жодним чином не повинно бути. Такого не допускає жодна країна Європи!..

Українці за кордоном здобувають освіту державними мовами тих країн, де вони й проживають (чому українська влада, зокрема МЗС, жорстко не добивається для них того, що вже мають вказані національні меншини в Україні? – примітка моя).

…Дійсно, ПАРЄ у своїй резолюції висловила невдоволення тим, що заздалегідь не було проведено консультацій щодо 7-ї статті ухваленого Закону з представниками нацменшин. Проте мене дивує, чому наші делегати до Асамблеї не виступили з цього приводу і не пояснили суть справи, не спробували вилучити цей елемент із проекту резолюції? Така можливість у них була, проте ніхто цього не зробив. Чому промовчали?! Усі 12 поправок до підсумкової резолюції ПАРЄ внесли угорці з румунами. А українська делегація не внесла жодної. Хоча підстави для цього були вагомими.

Адже реально не існувало жодної можливості здійснити таке консультування ні з представниками нацменшин до ухвалення Закону, ні заздалегідь надіслати статтю 7 в ухваленій редакції до Венеційської комісії. Тому що ухвалена редакція статті народилася на світ лише під час дебатів у сесійній залі Верховної Ради як компроміс… Тому й не було чого надсилати до Венеціанки чи обговорювати з представниками нацменшин заздалегідь. Адже та редакція тексту, що її вніс профільний комітет у другому читанні, цілком задовольняла нацменшини. Бо вона лише консервувала той абсурдний стан, що існував у нас десятиліттями та який надалі вже не може існувати – бо є ненормальним навіть з точки зору не тільки здорового глузду, а й самої ПАРЄ, яка висловилась негативно щодо факту навчання винятково мовами нацменшин і на шкоду державній мові. То як можна було заздалегідь узгоджувати вдома чи надсилати за кордон те, чого реально до вечора того дня, коли було Закон ухвалено, просто не існувало? Таких консультацій в природі не могло бути, бо нову редакцію статті 7 було сформульовано тоді, коли відбувалось остаточне голосування за закон у другому читанні.

То чому ці поправки до статті 7 закону так роздратували ту саму Угорщину?

У радянські часи, приміром, угорці на Закарпатті були двомовними, бо навчались російською (як мовою «межнационального общения» в рамках концепції «новая общность – советский народ») та угорською. А в роки української незалежності, ще від часу ухвалення Конституції 1996 року за Кучми, а потім і за часів Ющенка та Януковича виникла ситуація, коли вже російською так навчати не було потреби, а українську як державну не було запроваджено в освітній процес. Як не прикро, але в минулого керівництва нашої держави так і не дійшли руки до забезпечення належного функціонування української як державної в усіх сферах суспільного життя, включно з освітньою. Отже, якби ухвалили закон без того, що було здобуто як компроміс, то він би просто законсервував радянську модель, яка існувала в Україні й у пострадянський період до останнього часу. Це нехлюйство з боку попередніх керівників Української держави спричинило утворення мовних анклавів, які маємо нині. Про це цілком слушно зауважує міністр освіти Лілія Гриневич: «Будь-які створені «мовні гетто» – це завжди політично уразлива територія для територіальних претензій. Погляньте, що було в Криму. В Криму взагалі не було української мови…»…

Читайте продовження - Ч. 5.

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги