Візьміть участь
у розіграші
LTE планшету Взяти участь
Приз
ГоловнаБлоги

/політика

У цьому розділі відвідувачі сайту самі генерують контент. Редакція «Обозревателя» не несе відповідальності за цей контент.

"Друзі" України? Ч. 10

452

Читайте початок статті, Ч. 2, Ч. 3, Ч. 4, Ч. 5, Ч. 6, Ч. 7, Ч. 8, Ч. 9.

Ось що з приводу цієї сумної ситуації написав у Facebook 14 січня 2018 року чернівецький журналіст Юрій Чорней: «Спостерігаючи за тим, як міністр закордонних справ Румунії забивав цвяхи у домовину вітчизняної дипломатії на спільній з українським колегою прес-конференції у Чернівцях, не міг позбутися відчуття алогічності всього дійства. Уряд Румунії хоче, пропонує, вимагає, наполягає... Мова навіть не про те, що друзі, зазвичай, так себе не ведуть. Хоча саме у міцній дружбі України з Румунією переконував присутніх наш міністр Клімкін. Інколи навіть починало здаватися, що це якісь спеціальні ритуальні заклинання, якими посадовець намагався задобрити капризного партнера. Холодний тон румунського міністра, який наполегливо гнув свою лінію, засвідчив: всі намагання заговорити проблему компліментами виявилися марними. Сусідка має свої інтереси, якими не збирається поступатися…

Я наївно думав, що так звана «мовна стаття» Закону України «Про освіту»

ухвалювалася з метою виправлення катастрофічної ситуації з вивченням державної мови у закладах освіти для національних меншин. І власне навколо цього сторони мали би вести переговори: як допомогти дітям етнічних румунів, угорців... легше інтегруватися в українське суспільство, зберігаючи при цьому власну національну ідентичність. Натомість з настійливих намагань румунського міністра забезпечити румуномовним громадянам України якісь додаткові умови для навчання рідною мовою у непосвяченого слухача – якогось німця, американця чи британця – могло скластися враження, що в Україні взагалі не існує навчання мовами нацменшин.

Судячи зі слів румунського міністра, який фактично нав’язав Україні свій предмет для обговорення, мова йде вже не просто про збереження status quo, яке існувало до ухвалення Закону «Про освіту», а про отримання додаткових освітніх преференцій. Так ніби першопричина, яка спонукала до ухвалення «мовної статті» цього закону просто випарувалася. Тиск Румунії був настільки очевидним, що мені навіть довелося уточнити: чи я правильно розумію те, що відбувається просто на наших очах. Дітям етнічних румунів у державних українських школах ще треба вчити державну українську мову? Міністр дружньої країни поблажливо відповів, так. Хочеться сподіватися, що вітчизняна дипломатія почула відповідь румунського посадовця на питання українського журналіста і повернеться на переговорах до власного порядку денного, а не нав’язаного друзями (ці румунські друзі, як їх називає Павло Клімкін, діють заодно з російськими ворогами України в контексті Закону «Про освіту», не маючи при цьому юридичних підстав для звинувачення української сторони у порушенні прав нацменшин, що підтверджує й Висновок Венеціанської комісії CDL-AD(2017)030-e, котрий Україна взяла до виконання, але Теодор Мелешкану, напевно як справжній румунський друг українців, продовжує гнути своє про шкідливість статті 7 освітянського закону для етнічних меншин, що бачимо вище – примітка моя).

І вже точно останнє спостереження, яким поділився глибоцький колега. Присутній на відкритті школи у Йорданештах міністр національного виховання Румунії Лівіу-Маріана Поп принагідно згадав, що свою педагогічну кар’єру розпочинав в українській державній школі в Румунії. Розповів він про цей епізод біографії, звісно, румунською. Хоча міг бодай слово, маючи такий досвід роботи, промовити українською, – сказав колега. Власне так, як на його місці вчинив би перший ліпший український вчитель зі школи для

національних меншин. В Україні вчителі таких національних шкіл, окрім державної української, точно знають і ту мову, яку викладають. Невже викладачу української школи в Румунії, нехай навіть колишньому, не обов’язково знати мову національної меншини? Бо викладання там все одно ведеться державною румунською».

Міркування Юрія Чорнея дуже влучно характеризують реалії румунсько-українських відносин, у яких Бухарест веде себе наче «старший брат» Києва. Так само по-«старшобратськи», тільки значно агресивніше, діє й Будапешт. Менш яскраво в освітньо-паспортних питаннях – Варшава, хоча у історичних – дуже яскраво. Значить Київ їм це дозволяє. Але чи мають вони для цього підстави? Щоб отримати відповідь на дане питання, порівняймо забезпеченість прав національних меншин в освітніх галузях (Польща через наведені вище факти випадає з даного аналізу) України, Угорщини та Румунії…

Як справи у нас в Україні та як у них?

5 вересня 2017 року появилося звернення до Президента України Петра Порошенка, Голови Верховної Ради України Андрія Парубія і Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана, підписане головою Товариства угорської культури Закарпаття Василем Брензовичем (народний депутат України 8 скликання, обраний за списком політичної партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність»), головою Демократичної спілки угорців України Ласло Зубаничем, головою Закарпатського угорського педагогічного товариства

Ілдиком Оросом, єпископом Закарпатської реформатської церкви Шандором Заном Фабіаном, єпископом Закарпатської римо-католицької церкви Анталом Майнеком та священиком Мукачівської греко-католицької єпархії Ференцом Демком, де сказано таке: «Поправки до освітнього законопроекту суперечать Конституції України, зазначеним там правам та свободам. Це все можна розглядати як кроки, які штучно хочуть пришвидшити процес асиміляції нацменшин.

З повагою просимо вас скористатися своїми конституційними повноваженнями та вплинути на те, щоб у Верховній Раді, коли розглядатимуть чергові поправки до освітнього законопроекту, врахували й права національних меншин і відповідно до Конституції України та міжнародних зобов’язань і надалі їх гарантували».

Міжнародна організація «Румунська спільнота України» 7 вересня 2017 року через ЗМІ звернулася з відкритим листом, який підписали її президент Попеску І. В., відповідальний секретар Божеску А. В. та голова сенату Терицану В. Д, до Президента України із проханням накласти вето на прийнятий 5 вересня 2017 року Верховною Радою України Закон України «Про освіту», оскільки він, на їхню думку, суперечить Конституції України і прокладає «шлях до мовної асиміляції національних меншин».

21 вересня 2017 року Закарпатська обласна рада прийняла звернення до Президента України, в якому зазначила: «Висловлюємо своє занепокоєння і просимо Вас, вельмишановний Петре Олексійовичу, застосувати надані Вам законодавством України повноваження – внести правки або накласти вето на проект Закону України «Про освіту».

Чернівецька газета «Час» у своїй інтернет-версії 28 вересня 2017 року розмістила статтю під назвою «Зрадників – на палю. Хто з ким і проти кого на Буковині», що містить таку інформацію: «На території Буковини перший камінь у спину Україні кинули… депутати обласної ради. Зокрема, член фракції ВО «Батьківщина» Степан Мітрік, директор Красноїльської гімназії. Він недавно звернувся до… голови облради Івана Мунтяна, аби той вніс до порядку денного найближчої сесії звернення до Президента та ВРУ з приводу Закону про освіту…

Народний депутат України Григорій Тіміш… першим подав негативний приклад боротьби проти Закону про освіту…

А що ж підписанти? Багато з них – державні службовці, яких Президент призначив на посади, аби вони берегли інтереси України. Натомість вони подалися захищати чужі нам інтереси.

Невже вони досі на посадах? Виходить, що Україна з кишень усіх громадян-платників податків їм платить, а вони відстоюють інтереси Росії, Румунії, Угорщини… У якій ще країні світу є таке?! Ні у якій!!!».

Тепер знову повернемось до закарпатської ситуації. «ЄП» 12 жовтня 2017 року опублікувала матеріал Дмитра Тужанського «Новий рівень угорського конфлікту: хто стоїть за вимогами відокремлення Закарпаття», в котрій автор пише: «Останні два роки Кремль системно маніпулює амбіціями Будапешта у питанні захисту закордонних угорців в Україні та їхнього права на автономію, яку урядова команда настирливо просуває...

Мета банальна: показати, що Україна тріщить по швах і «громадянська війна» можлива не тільки на Донбасі, а під кордоном з ЄС, мовляв, Закарпаття нічим не відрізняється від Донецька чи Луганська, тільки там не росіяни, а угорці. Що Будапешт не просто має серйозні територіальні претензії, а сама ж область хоче автономії.

Відтак, якщо ще до 2015 року для дестабілізації ситуації в Закарпатті Кремль експлуатував переважно тему «русинства» та через російські та проросійські ЗМІ в Україні проголошував «русинські автономії», то останні роки – саме угорські…

Пік був досягнутий у травні, коли одночасно в кількох районах Закарпаття, де мешкають угорці (Берегівський та Виноградівський райони), були встановлені чималі конструкції (стели) з написами угорською мовою: «Вас вітають угорці у Виноградівському районі», «Берегівський район. Земля угорської мови»…

Історія з цими угорськими стелами – кричуща, відкритих питань – купа, в тому числі до наших спецорганів, місцевих посадовців. Але найгірше в ній те, що закарпатські угорці та Будапешт тоді не повірили СБУ, яка звітувала про російський слід. Натомість вбачали у цій провокації слід Києва, який у такий спосіб намагається «дискредитувати» угорську нацменшину та її вимоги…

Через такі системні провокації на Закарпатті готувався грунт в угорській нацменшині, а відтак і в оточенні Орбана, під новий мовний закон. У підсумку вийшло, що під освітній, хоча суперечки точаться навколо мовної статті, а отже, план Росії спрацював.

Саме звідси йдуть апокаліптичні заяви угорської сторони про закриття угорських шкіл та тотальну українізацію. Чи навіть абсурдні розповіді про те, що заборонять молитися в церкві угорською. Сьогодні це дуже популярна «страшилка» серед закарпатських реформатів та римо-католиків…

Читайте продовження - Ч. 11.

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги