Літературний конкурс. Віталій
Віталій мужичок справжній, з матерком. Ходить, такий - борідка, волоссячко сивенький, вічка уважні і ніби як добрі, значить. Психіатр він колишній.
І книжечку нам цікаву підкинув "Алхімія екстазу". А в книжечці той - все про любовну енергетику, та так докладно. І про лінгами різні і про йоні. І все це - на основі наукових індійських і китайських трактатів. З прикладами і картинками.
Ну, ми вечерком в кімнаті замкнулися і книжечку-то цю вивчати сталі.
Шанували. Подивилися. На себе приміряли. Мало що підходить. Посміялися над тим, як індійці перекручуються і яку це треба фізпідготовку пройти, щоб все це витворяти - ніякої йоні не захочеш.
Потім книжечку ще погортали, відклали, світло вимкнули і взялися, ну, це ... загалом, як уміємо.
І тільки вона торкнулася мого лінгама, а її йоні початку виділяти хтивий сік, як в сусідській "Нахаловка" почалася пожежа.
Шум. Крики. Біганина.
Натягнув я на себе що попалося під руку - світлі парадні шорти і білу футболку. Я завжди так на пожежі - весь у білому і при краватці.
Вискочив.
Дивлюсь - добре так зайнялося, знатно. Палахкотять сусідні чотири нахаловкі і майстерня столярна.
А машин пожежників не видно, і не скоро передбачаються.
Ну, що робити? Віталій гасити побіг, а ми почали потихеньку речі з його Холупко витягувати. Речей-то, ніби як і не дуже багато, а як все відразу витягнути потрібно, так і упарітся недовго.
Хвилин за сорок поперетягалі все, що змогли понести. Холодильник тільки витягувати не стали - вирішили подивитися, як там пожежа розвивається.
Підійшли ближче, дивимось - машини пожежні приїхали, покрутилися і кудись знову поїхали. Воду шукати, напевно. А палахкотить, так добре. Добре так палахкотить. Дерева як свічки спалахують. Варто спочатку дерево, ніби як і зовсім горіти не збирається. Варто так, кріпиться, кріпиться, а потім, раптом, все відразу, як свічка, спалахує. І іскри, кругом розкидає. Добре - вітер не в нашу сторону. А то горіти б нам разом з усіма.
Пожежники, тим часом, гідрант вже знайшли і поливають. Браво так.
Дим. Жара. Вода. Вогонь. Пар. Крики. Шум води. І величезні червоні примари з брандспойтами напереваги.
Віталій весь мокрий, десь у самому центрі пожежі метається, і тільки голос чутно:
- Сюди лей! Сюди! Тут горить!
Мужики у червоному на його голос струменя направляють. Віталій стіни трощить, дошки розтаскує - за житло бореться. Де струмінь не дістає, він з відра заливає. Ми йому воду підносимо, а він заливає.
Години через дві, всі мокрі, спітнілі, брудні і щасливі - загасили таки.
Пожежні до ранку чергову машину залишили. На всякий випадок.
А ми пішли речі назад в будинок затягувати. І ось тут з'ясувалося, що вони, речі, рази в два важче сталі. Тобто, коли ми їх в паніці у двір витягали, то якось непомітно було. А тепер, важкі все якісь сталі і незручні.
Ну, да ладно. Години за півтора впоралися, і спати вляглися. Добре, Віталій все білизна постільна у підпілля скинув. Так, хоч шукати не довелося.
Вранці, вірніше днем, прокинулися всі розбиті, поламані так, що білий світ не милий. Пішли помилуватися пожарищем.
Страшно: перекриття, стін залишки, дошки обгорілі, цвяхи стирчать в усі сторони, залізяки якісь.
- А я вчора вночі по них лазив. І нічого. Ні подряпини. - Тихенько сказав Віталій.
- Це, що! Я ось весь в білому тут стрибав, і хоч би одне плямочка, хоч би смужка. Водою тільки спину полили і все.
- Так, пощастило дурням.
- Пощастило