"Знаєш про що я шкодую? У твоїх очах більше нема вогню. І це моя провина. Я знаю..."
- У нього був такий вираз обличчя... Це мене вбиває. В мені нема вогню! Він так спокійно про це говорить. З сумом навіть. Наче я поламана лялька, за якою він шкодує. У мене таке враження, що я останні три роки тільки те і роблю, що б'юся не на життя, а на смерть. Проблеми, втрати, постійна нестача грошей. Я за роботою вже не завжди розумію чи я їла, чи відпочивала. І весь цей час я не відчувала від нього підтримки. Він був наче осторонь від всього цього. Кожен раз, коли я втрачала сили, коли мені було скрутно або лячно, він говорив: "Я не думав про це. Нічим не можу тобі допомогти". А тепер, коли я владнала наше з ним спільне життя, він вирішив, що йому треба пожити окремо, побачити світ... Я прошу його подати на розлучення.
Пошукаємо чоловіка з красівим сперматозоїдом
У нього якісь проблеми з документами, які він чомусь не вирішує. Наче і пішов від мене, але не відпускає, тягне час. Я що, маю до всього ще й документи йому поновлювати? Прошу: "Звернись до РАГСу. Твоє прізвище в паспорті та свідоцтві про шлюб не збігається. Це треба виправити, щоб розлучитися швидко за взаємною згодою. Я не можу владнати це без тебе... У мене немає часу, сил та бажання. Зроби це будь ласка! А він мені про вогонь в моїх очах розповідає. Божевілля якесь!
Вона сиділа в моєму кріслі - молода, красива, рішуча - в своєму намаганні донести до мене історію свого емоційного виснаження.
- Ви помітили, що коли говорите про себе, про те, як ви боролися з проблемами, ваші очі блищать? Ви суцільний вогонь та пристрасть. Все ваше тіло наче кричить: "Я вижила. Я жива. Я хочу жити"? А коли ви починаєте описувати мені те, як у шлюбі присутній ваш чоловік, ви скаржитесь, шукаєте співчуття, намагаєтесь пояснити, що вашої провини нема в тому безладі, який він вносить у ваше спільне життя. Таке враження, що ви втрачаєте сили при одній згадці про нього. Чому так?
Хочете, щоб результат був швидше - приєднуйтесь!
- Він мене не любить. І мабуть ніколи не любив. Чого б я не досягала, йому завжди було байдуже. Він в собі.
- І що ви відчуваєте, коли говорите про це?
- Образу?...
- Ви не впевнені?
- Ні.
- А знаєте, що би я відчувала на вашому місті? Злість. Тому що образа - це природна реакція на те, коли нас ображають. Нас ображають - ми ображаємося. Стимул - реакція. Але далі вмикаються захисні механізми - злість, яка пробуджує бажання битися, тікати, або прикинутися мертвою і не відчувати нічого. Коли ви маєте справу з проблемами, природна агресія спонукає вас до боротьби. І тут вам все вдається. Але коли ви маєте справу з людиною, ви чомусь завмираєте і не відчуваєте тієї легальної злості, яка б мала допомогти вам відстояти себе. Чому?
- Тому що якщо я почну злитися на нього, я... я... Коли я кричу, звинувачую, кидаюся прокльонами - я жахлива людина. Мені потім дуже соромно.
- Правда? Це та провина, про яку говорить ваш чоловік, а відчуваєте ви?
- Прошу?
- Він сказав вам, що відчуває провину за те, що в ваших очах нема вогня. Але він є. Ви суцільний вогонь, коли даєте відсіч. При цьому ви сказали, що, проявляючи агресію, ви відчуваєте сором. Я думаю, що це не просто сором. Це нестерпний сором, якій затоплює вас кожен раз після того, як ви агресуєте у відповідь на його відсторонення. Так у мене питання: Ваш вогонь - ваш сором. Відсутність вогню - його провина. Ваш сором - його провина. Тоді чому ви зупиняєтесь по відношенню до нього так, наче ви йому винні? Ви йому винні?
- ... Якого біса! Я йому точно нічого не винна. Ненавиджу чоловіків у соплях та без яєць!
- Хороша відповідь! Прекрасна. З вогником та перчинкою. Це не ви поламана лялька - це він чоловік без яєць. Що ви відчуваєте зараз?
- Вивільнення. Наче... Хочеться закурити.
Ми в Telegram! Підписуйся! Читай тільки найкраще!
Читайте всі новини по темі "Світське життя" на сайті "OBOZREVATEL".
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.
