Блог | Я люблю тебе, Київ. З Днем народження, мій дорогий
Спочатку ти гонорово мене не приймав, виштовхуючи на перон вокзалу до потягу Київ-Запоріжжя.
Потім я побачила весь твій бруд.
З вікна гуртожитку на Татарці ти був схожий на меланхолійного наркомана, якому все одно. Ти їв мівіну, пив маккофі зранку, портвейн ввечері і викидав сміття повз урну.
Потім я плакала, бо ти бив мене по пиці, коли нічого не виходило. Оточував людьми, які весь час вказували на двері, зйомними квартирами із запахом тютюну від минулих постояльцев, занедбаними під’їздами і п‘яними безхатьками Подолу.
Потім тобі щось сказали з неба( щось типу: ну годі вже над малою знущатися, ну глянь які в неї очі, не будь скотиною) і ти почав мене винагороджувати.
По крихтах навчаючи бути сильною і ніколи не здаватися.
Згодом ти показав мені всі свої контрасти, щоб влюбити. Ти примушував мене стояти у черзі, щоб з’їсти ту диявольську явно наколоту чимось для залежності перепічку на Театральній, налагодив стосунки з пам’ятниками Курбасу і Шевченкові, бо завжди лишав вільними лавки біля них. Твоє метро пахне і досі краще всіх метро світу. Я нюхала різні, правда. Ти - особливий.
Я побачила тебе і романтичним, і сцілюючим, і навіженим, і кривавим, і затишним...
Потім мої діти народилися у тобі.
І я тобі підморгнула, коли у свідоцтві тьотя на Арсенальній поставила твоє ім‘я в графі місце народження.
Минулого року я знову плакала, як тоді.
Я сиділа в гримерці Жовтневого палацу, після трьох годин шоу, яке зібрав Великий вечір з Яніною Соколовою повний зал і врешті зрозуміла, що в цей момент ти показав мені, що прийняв.
Відтоді, я перестала себе відчувати понаіхавшою і понаастававшеюся. Я відчула себе твоєю. Ніби так було завжди.
Ми з тобою 15 років.
Я об’їздила пів світу.
Але лишилося незмінним за всі ці роки тільки одне:
де б я не була, я завжди хочу повернутися до тебе. І ніколи тебе нікому не віддам і не проміняю.
Я люблю тебе, Київ.
З Днем народження, мій дорогий.
