Основа успіху Сінгапуру: Києву є куди прагнути
Сінгапур – майже як Київ. І за площею, і за населенням. І якщо у нас в шестидесяті роки минулого століття уже йшла п’ятирічка, то на острові-країні малярія косила людей сотнями, а більшість населення жили у палатках із пальмового гілля.
Всього кілька десятиліть знадобилося сінгапурцям, щоб перетворити ці жахи на процвітання. Я довго не міг зрозуміти, у чому секрет, але тепер знаю. Секрет – у людях. У підході. Підході, який також може і повинен бути реалізований у нас. Хоча б частково.
Коротко про методи – передова країна світу досягла небувалого розвитку завдяки боротьбі з корупцією, правильному відбору кадрів і "битві за інвестиції", як називають це самі сінгапурці. Щодо останнього: вони спрощують всі процедури, які тільки можливо, для того, щоб залучати нових інвесторів найбільш вигідними умовами.
Чи не найбільшу увагу сінгапурці приділяють плануванню. Спочатку щодо кожної галузі складається концептуальний план на 50 років, потім – генеральний план на 10 років. При цьому генеральний план переглядається через 5 років, а концептуальний – кожні 10 років. Саме тому сьогодні у них є вільні місця, щоб звести транспортні хаби, адже ці хаби були закладені 50 років тому в концептуальні плани. Вважаю найбільш цікавим для нас розуміння того, що головне – це планування. Завчасне і попереднє, але розумне, детальне.
Наш підхід - система, що нівелює цінність людини і акцентує увагу на створенні системи, яка б працювала незалежно від людини. У Сингапурі, навпаки, вважають, що головне – правильно обрати лідера. Саме він потім визначатиме і реалізовуватиме політику, створюватиме систему тощо. Тобто у першу чергу важлива не політика, яку Ви проводите, а люди, яких призначаєте. Такий підхід закладений у основі успіху Сінгапуру – лідерство.
Маленька управлінська деталь: кожен Міністр зазвичай перебуває на посаді 10-12 років. Причому, може бути спочатку 10 років Міністром транспорту, потім – Міністром оборони. Цікаво, що Міністром охорони здоров’я ніколи не призначають лікаря – є ризики.
До 2010 року сінгапурці вкладуть у транспортну інфраструктуру 100 мільярдів доларів. Це величезні гроші для нас. Але це гарний виклик. Є цікаве і в дорожно-транспортній галузі: в'їзд у кожний район платний. Перш ніж купити авто (досить дорого, до речі), спочатку маєш отримати дозвіл (ліцензію) на її придбання, яка коштує стільки ж. Якщо авто друге, витрати будуть просто шаленими. Для пересічного громадянина Сінгапуру авто у середньому коштує у 6 разів дорожче, ніж в Україні: спочатку воно дорожче через великі акцизи, а потім – віддайте за дозвіл.
Що стосується житлово-комунального господарства, кожен член парламенту є головою громадської ради на території, де він обраний. Він проводить тендер на постачання комунальних послуг, а також безпосередньо відповідає перед виборцями за компанію, яку підібрав відповідно до тендеру, та за якість її сервісу.
Тобто якщо мешканець Сінгапуру має претензії – він звертається безпосередньо до депутата. Депутат зобов’язаний 5 годин щотижня працювати на своїй території з виборцями. Це також непогана практика, яку, вважаю, можна спробувати реалізувати і в столиці України.
До слова, квартири у Сінгапурі нікому не видаються безкоштовно. Однак є пільгова ціна: 240 тисяч доларів замість 1 мільйона доларів за трьохкімнатну квартиру. Причому придбання здійснюється за рахунок коштів, які примусово відраховуються із зарплаті працівника.
Одна з найбагатших країн світу на душу населення допомогу з безробіття не виплачує, але може допомогти з оплатою підвищення кваліфікації. Людина може отримати допомогу, якщо їй не вистачає на життя, але не має на неї права, якщо не працює взагалі. Що стосується державного управління, то кредити не можуть братися на витрати бюджету, а сам бюджет витрачається у межах доходів. Дефіцит не допускається взагалі. Є куди прагнути.
