Знайомі незнайомці: історії вуличних артистів Києва

6.4тЧитати новину російською

Їх можна побачити в метро, ??в переходах і на центральних вулицях столиці. Вони дарують нам музику, шоу і гарний настрій. Однак найчастіше ми не знаємо, хто ці люди.

"Обозреватель" вирішив познайомити вас ближче з вуличними артистами Києва.

Бандурист Остап Кіндратюк

Остап Кіндратюк вже давно став однією з візитних карток Києва. Його бачив, мабуть, кожний киянин чи гість столиці. Протягом півстолітньої творчої кар'єри він назбирав для свого репертуару понад 200 композицій, починаючи від музики часів Київської Русі до сучасних пісень з усієї України.

Сам бандурист родом з Криму. Працював штурманом на швидкохідному судні "Комета" в Ялтинському порту. Там при місцевому клубі відкрився ансамбль бандуристів, в який Остап і вступив. У ті часи це було досить небезпечно, адже керівника ансамблю через свою діяльність за часів Сталіна відправляли на заслання за полярне коло. Разом з тим, ні цей факт, ні переважаючі антиукраїнські настрої в рідному місті Остапа не зупинили. У бандурі, за його словами, закодований особливий "козацький дух". Саме він привертав і об'єднував навколо цього інструменту всіх, кого тягнуло до чогось рідного, всіх, хто потребував цього духу. Єдиною умовою участі в ансамблі було - говорити по-українськи. Без рідної української мови, каже бандурист, його інструмент - це мертвий предмет.

Грати на вулиці почав тільки пілся виходу на пенсію. І це стало його способом життя. Зараз йому вже 80 років, але він робить це кожен день без вихідних. Коли тепло, зустріти Остапа можна на вулиці Хрещатик , а в холодну пору - поруч зі входом на станцію "Майдан Незалежності". У курортний же сезон він повертається назад у Ялту. Там у нього вся родина: дружина, 3 дітей, 11 онуків і 4 правнуків. Каже, виступаючи в анексованому Криму, місцеві правоохоронні органи його не чіпають, а ось серед звичайних слухачів буває по-різному. "Для одних - це екзотика і предмет інтересу, а інші можуть назвати укро-фашистом або коло-бандервіцем", - зізнається бандурист. Однак на всі випадки життя Остап реагує тільки своїми піснями.

За його словами, серед молодих виконавців зараз мало хто грає на бандурі. В основному - це початківці. Тому конкуренції Остап не відчуває, навпаки бачить, що люди ставляться до нього з глибокою повагою. А на зароблені гроші завжди намагається допомогти своїм онукам і правнукам.

Скрипаль Данило

Данило - теж досить помітна фігура серед музикантів київського метро. Його композиції змушують хоча б на секунду відволіктися від думок про щоденну рутину і зануритися в прекрасний світ музики, який дарує цей скрипаль-віртуоз.

Його творче життя почалася в 4 роки. Однак спочатку його віддали в музичну школу по класу фортепіано. Скрипка ж стала другим інструментом. Нею він почав займатися вже з 7 років. Закінчив престижну музичну школу імені Косенка. Потім вступив до Коледжу культури і мистецтв на "народні інструменти", де теж продовжував відточувати свою майстерність гри на скрипці.

Вуличним музикантом став з 16 років. Тоді Данилові хотілося стати більш самостійним, мати власний дохід. Тоді і пішов грати на вулицю, а потім і у метро. Представники метрополітену, каже, ставляться лояльно. Зустріти його можна у переходах між центральними станціями метро , наприклад, між "Театральною" і "Золотими воротами". Незважаючи на те, що місця завжди займає досить "привабливі", з колегами теж проблем не буває. "Музиканти люди мирні, завжди можуть домовитися" - говорить Данило.

Співак Віталій Мирвода

А ось співак і гітарист Віталій Мирвода виступає як вуличний музикант порівняно недавно. Однак у нього вже встигли з'явитися постійні слухачі: жінка в натовпі зізналася, що кожен день після роботи приходить послухати його чудові композиції.

Музикою Віталій займається вже 11 років - з 3 класу. В творчість його буквально затягнула однокласниця, покликавши в хор. Однак через якийсь час цей хор розпався, але керівниця зібрала кілька дітей, з якими організувала дитячий вокальний естрадний ансамбль "Забава". У першому складі був і Віталій, який паралельно став навчатися грі на гітарі в музичній школі. Зараз же колектив сильно розширився, в даний час в ньому займається більше ста чоловік. Сьогодні Віталій уже студент Національного авіаційного університету, де вчиться на інженера цивільної авіації, проте досі продовжує розвивати навички вокалу в своєму ансамблі.

А ось приводом об'єднати спів і гру на гітарі для нього є вуличні виступи, чим музикант займається вже більше 2 років. Останній два тижні він грає з флейтистом Олександром в легендарній "трубі" - переході на станції метро "Майдан Незалежності". Там вони виконують кавери на пісні відомих українських виконавців, наприклад, Океан Ельзи. А в теплу пору музиканта можна послухати на Вокзалі або на Хрещатику .

У цій справі Віталія привертає постійний контакт з людьми, зі слухачами і можливість підзаробити. "У день можна заробити як 2, так і 2000 гривень. Дивлячись як, де і що грати", - поділився музикант. З іншими артистами в конфлікт не вступав. Каже, у вуличних виступах існує основне негласне правило: якщо хтось претендує на твоє місце, то ти не повинен грати більше 2 годин.

Скрипаль Едуард і акордеоніст Павло

Знають це правило і скрипаль Едуард і акордеоніст Павло. І не дивно, адже у них на двох вже 6 років стажу в вуличних виступах.

Всього музикою Едуард займається 19 років. Із нею пов'язане усе його життя: спочатку музична школа, потім училище, і нарешті - Київський інститут музики імені Глієра. Місяць тому закінчив там магістратуру. Однак грати в метро почав ще на першому курсі, коли потрібні були гроші. Під час навчання і познайомився з Павлом - його сусідом по кімнаті в гуртожитку.

Той теж почав грати з самого дитинства - з 8 років. Зараз закінчує магістратуру у тому ж ВУЗі. Жартує, мовляв, виступи для нього - це бізнес, збирає гроші, щоб переїхати в Майамі. А Едуард підхоплює: "Ага, а я - щоб купити Бентлі. Але мені залишилося ще років так 400... щоб купити перше колесо". Але переходячи на серйозну розмову, зізнаються, що заробіток дуже нестабільний: за день буває 200 гривень, а буває і більше. І часто це залежить не стільки від дня тижня, настрою аудиторії або періоду отримання зарплати, як від стану самих виступаючих: то втомився, то болить щось, то погано виспався. Люди це відчувають. За словами Едуарда, головне - це віддача. Коли бачиш, що людям подобається, самим грати приємніше. Каже, раніше для нього це був просто заробіток, а тепер хочеться приходити сюди заради оцього обміну позитивною енергією.

Якраз перед бесідою прямо під час виступу до музикантів підійшло кілька явно нетверезих людей з проханнями зіграти на замовлення. Едуард каже, що в таких ситуаціях, якщо просять нормально, то чому б і не зіграти, а якщо виявляють неадекватну поведінку, хамлять, то, звичайно, не схвалюють. На відміну від Данила, у цих музикантів відносини з співробітниками метрополітену вельми напружені, адже музика в метро не легалізована.

Конкуренції між молодими виступаючими не відчувають, тому що вже давно знають, хто, де і коли грає. "Зони впливу", - знову з іронією уточнює Павло. І продовжує: "А ось з бабусями складніше - з ними нелегко домовитися". Ще скаржаться на протяги. Кажуть, через це часто хворіють, причому як взимку, так і влітку.

На професійній сцені вуличні музиканти поки себе не бачать. По-перше, не завжди в тих же оркестрах є місце, а по-друге, в них зарплати часто нижче, ніж якщо працювати в метро. Едуард, який мав досвід участі в оркестрі, поділився, що там платять 3200 гривень - і це за 6-денку, а іноді і 7-денку.

У теплу пору насолодитися грою музикантів можна в переходах на Либідській або Контрактовій, але переходи між центральними станціями метро полюбляють більше. Взимку вони тут постійно.

Ілюзіоніст Олександр Шимко

Цілу методологію вуличних виступів придумав відомий ілюзіоніст, учасник талант-шоу Олександр Шимко. Його досвід безперечно можна називати унікальним, адже кар'єра цього вуличного артиста стартувала в США. А виступати почав зовсім випадково.

Спочатку Олександр отримав освіту педагога і тренера з легкої атлетики. У свій час працював в школі і в товаристві "Динамо", де тренував дітей.

У 2001 році йому пощастило виграти грін-карту, що в свою чергу дозволило перетнути океан і влаштуватися на роботу в Штатах. Так як зовсім не знав англійської, почав з прибирання магазину і двох туалетів, за що разом за ніч отримував $75. Робота нудна і неприємна, тоді Олександр вирішив якось себе розважити, аби не зійти з розуму. Взяв монетку і почав катати пальцями, чому навчився дуже швидко. На цьому не зупинився: далі пішли фокуси, різні маніпуляції, трюки. До творчого арсеналу додалися олівець і кульки. Якось показав нові вміння своїм колегам-мексиканцям, які працювали з ним в магазині. Вони і порадили Саші почати виступати на вулиці. Однак той вирішив, що це принизливо, все-таки він має вищу освіту, тим паче педагога. Після трьох місяців роздумів все-таки зважився. Перший виступ тривав 11 хвилин і містив не більш семи простих фокусів, за що вдалося заробити $37. За другий аналогічній виступ отримав ще $41. Таким чином, "вулична магія" принесла йому більше за півгодини, ніж чим за 5 годин роботи вночі. Це наштовхнуло Олександра на думку зайнятися виступами всерйоз.

Саме бажання навчитися виступати надихнуло на вивчення англійської мови. Спочатку ходив в бібліотеку читати професійну літературу з перекладачем. Ще одним стимулятором вивчення мови стали наркомани і алкоголіки. Коли подібні люди підходили під час виступу, артист хотів красиво поставити їх на місце - зімпровізувати так, щоб це було смішно для інших, що було можливо тільки із знаннями англійської. Так на додачу він вивчив й іспанську. Це дозволило Олександру заробляти $150-200 за 30-40 хвилин.

В Україні вирішив повернутися внаслідок економічної кризи. Спочатку думав, що його як артиста це не торкнеться, але з часом побачив, що заробітки стали менше в рази. Тут запропонували виступати на дитячих заходах. За виступ Саша вирішив брати по 100 доларів. Однак виступати довелося всього 5-8 хвилин. Він зрозумів, що з моменту, як поїхав, тобто з 2001 по 2007 Україна дуже піднялася, хоча самі українці цього не помічали. Так що про можливість "пустити коріння" в Штатах не шкодує. Каже, щоб там нормально жити, потрібно там народитися або хоча б переїхати з батьками в 5-10 років. Поза тим, продовжує, в Америці нудно жити - все за розкладом. "Так, там порядок, але свободи ніякої", - нарікає артист.

Згодом Олександра стали запрошувати на телебачення, а в 2009 році він потрапив на відоме українське талант-шоу, де дійшов до півфіналу. Потім ще одне шоу, знову вихід в півфінал.

Отримавши популярність, ілюзіоніст не перестав займатися вуличними виступами. Стверджує, що в Україні існує помилковий стереотип, що нібито вуличні артисти рівнем нижче. Насправді цим можна заробляти дуже непогані гроші.

Перш за все для Саші виступ на вулиці - це хороша школа. Він упевнений, якщо люди люблять тебе, якщо ти їм подобаєшся - вони будуть тебе дивитися і залишать гроші.

Як каже артист, гарному виступу може перешкодити погода, неадекватні глядачі, регулюючі органи і конкуренти. Причому всі ці проблеми супроводжували як в Україні, так і в Штатах. Наприклад, в США якось доводилося битися за місце з темношкірими барабанщиками. Тоді точки артистів були поруч, так що вони один одного глушили. Зізнається, ті ніяк не хотіли йти на будь-які поступки, так що довелося застосувати силу. Конкуренти навіть загрожували життю ілюзіоніста, але все обійшлося без жертв.

Олександр також згадує, в Штатах в деяких місцях існує цікава система реєстрації та розподілу вуличних артистів. Щоб отримати дозвіл на виступи, потрібно отримати відповідний документ. А територія поділена на зони. Тож щоб отримати кращу зону, ілюзіоніст очікував людини з цим документом з 4:30 ранку.

Якось в США він отримав штраф за те, що зібрав занадто великий натовп навколо себе, яка заважала проїзду транспорту. За це на два тижні заборонили виступати в тому місці.

Олександр твердить, зміг би навчити інших вуличних артистів заробляти набагато більше. Для цього він придумав цілу систему особливого взаємодії з глядачем. Ще один секрет, ділиться ілюзіоніст, в тому, коли і як саме піднести "шапку". За його словами, вуличний артист - це не той, хто годинами "бринькає" на гітарі. Вуличний артист робить шоу по 20-30 хвилин. Сам же зазвичай робив всього 3-5 шоу на день, за які в середньому заробляв по 500 гривень. Максимально виходило - 1200.

Зараз Олександр тимчасово призупинив вуличні виступи з міркувань совісті. Каже, важко смішити і розважати людей, коли в Україні така ситуація. Однак не виключає своє повернення влітку цього року. Подивитися на його "вуличну магію" можна буде на Хрещатику або на Андріївському узвозі.

Читайте всі новини по темі "Новини Києва та Київської області" на сайті "Обозреватель".

Приєднуйтесь до групи "УкрОбоз" на Facebook, читайте свіжі новини!

Наші блоги

Останні новини