Що можна і що не можна робити з землею: думка суспільства

Що можна і що не можна робити з землею: думка суспільства

Про продаж землі в Україні, можливість зняття мораторію експертами сказано вже надто багато. Тож поки економісти і політики приводять свої аргументи за та проти, подивимось на те, як до такої ініціативи ставиться саме українське суспільство.

Відео дня

Однак спочатку трохи передісторії. Початок Незалежності України. Радянський Союз кілька років як припинив своє існування. У той період громадяни демонструють великі сподівання на "невидиму руку ринку": як свідчить опитування Інституту соціології НАН України за 1994 рік, більше половини населення вітає дозвіл на приватну власність на землю. Багато сподівань на приватне підприємництво зокрема та капіталістичну модель в цілому. Розрив прихильників та противників дозволу купівлі-продажу землі був не надто великим (на рівні 8-10%). Однак вже тоді кількість других переважала кількість тих, хто виступав за відкриття ринку землі.

Минуло більше двадцяти років. Українська фінансово-політична еліта наочно продемонструвала громадянам, що замість "невидимої руки ринку" Адама Сміта країною керує, в першу чергу, "залізний закон олігархії" Роберта Міхельса. Оптимізм, навіть обережний, змінився розчаруванням і бажанням більшого державного регулювання.

Так згідно свіжих даних моніторингу Інституту соціології НАН України, більше половини опитаних вважає, що землю взагалі не треба було передавати у приватну власність. Крім того, 64% українців виступають нині проти продажу земель сільськогосподарського призначення і лише чверть підтримують цей крок. *

Порівняння відповідей мешканців сіл та міського населення демонструє навіть ще більше неприйняття першими дозволу на продаж земель сільськогосподарського призначення: відповідно 71% проти 60% серед жителів міст.

Взагалі, розчарування у приватній власності на землю доволі схоже на зменшення очікувань від приватизації великих підприємств, які на початку незалежності були порівняно вищими з нинішніми настроями (хоча скептиків і тоді було більше). Негативний приклад приватизації великих підприємств, відсутність правової держави, наявність у всіх областях та містечках своїх панів-латифундистів, які поки де-факто, а не де-юре володіють величезними площами, для простого українця переважає усі економічні аргументи та позитивні приклади країн Центральної Європи. Увесь пострадянський досвід наших громадян говорить про те, що подібні кроки приносять користь не усьому суспільству або державі, а насамперед невеликій групі людей.

До цього додається ще один страх, який активно використовують противники відкриття ринку землі – можливість масової скупки земель іноземними компаніями.

Тим часом, прем’єр-міністр переконує, що землю не зможуть купувати іноземці і таке право буде доступне лише фізичним особам з українським громадянством. Та навряд чи для суспільства це буде переконливим поясненням.

Перефразовуючи відомий вислів для ситуації з відкриттям ринку землі сільськогосподарського призначення, можна сказати так: не так страшний китайський інвестор, як свій же співвітчизник із грошима.

Відтак на питання: "яким повинно бути право власності на землю та угіддя?", лише 27% респондентів відповіли, що це право має бути повним, тобто з правом продажу. Натомість усі інші відповіді, які набрали більшість, об’єднує одна фундаментальна умова – жодна з них не передбачає право продажу землі: це може бути пожиттєве користування, що успадковується, але не дає права продажу; це може бути власність громади, яка розподіляє землю у тимчасове користування жителям; або взагалі це має бути державна власність на усі землі. Якщо ж порівняти відповіді на це питання жителів міст та сіл, то частка серед сільських жителів тих, хто виступає за різні варіанти володіння землею, які виключають право її продажу, є навіть вищою. Це можна пояснити тим, що оскільки рівень життя багатьох власників паїв є дуже низьким, то вони готові продати свої наділи, враховуючи їхній похилий вік.

Базуючись на такому стабільному неприйнятті суспільством дозволу на продаж землі сільськогосподарського призначення і взагалі землі як такої, українська влада завжди матиме аргумент для МВФ у вигляді загальноукраїнського референдуму з відповідним питанням і цілком прогнозованим результатом. Однак чи буде цей аргумент сильнішим за аргументи Міжнародного валютного фонду і вітчизняних лобістів?

*Опитування проведене у липні 2017 року, вибірка репрезентативна для всієї України за виключенням Криму та непідконтрольних районів Донбасу, об єм вибірки - 1800 респондентів.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...