СвітСпорт

Інвестиційна непривабливість: урядовці, як мавпа з окулярами

2.9т

У мене на сторінці під моїм невеличким коментарем щодо так званих "автоблях" розгорнулася палка дискусія.

Днями планую написати статтю щодо того, що ж таке "промислова політика" та якою вона мала б бути, і чому ми примудрилися знищити за роки незалежності більшість реального сектору економіки, у той час як в країнах Азії або Східної Європи активно займаються його розвитком.

У нас же дехто з особливо ліберальних експертів та урядовців взагалі щиро переконаний, що нам промисловість у двадцять першому столітті взагалі не потрібна. А слова “промислова політика” викликає у них щире несприйняття. Їм здається, що достатньо лише максимально високо піднятися у рейтингу “Doing bussiness” і це забезпечить притік інвестицій в Україну. І, бізнес, на їх думку, за таких умов сам вирішить, в яку сферу краще інвестувати кошти. Ну і формуватиме цей бізнес в Україні “економіку знань”. Ми, мовляв, повинні займатися лише науковими та новаторськими розробками, ну а реалізовувати їх потрібно вже в інших країнах. До того ж нічого якісно в серійному виробництві в Україні все-рівно неспроможні.

У нас ці експерти та урядовці, як та мавпа з окулярами. Не розуміючи, як реалізовувати промислову політику, оголошують її зовсім непотрібною.

Але то буде велика стаття, зараз лише зупинюсь на питанні залучення зовнішніх інвестицій.

У той час, як Туреччина зробила залучення інвестицій "фішкою" національної стратегії, Словаччина за 10 років побудувала інвестиційний рай для автопрому, Україна з індустріальної держави перетворюється на сировинний придаток Європи.

В Україні попри постійні красиві розмови про необхідність залучення інвестицій відсутнє розуміння, що, з одного боку, необхідно взагалі покращити умови ведення бізнесу та кардинально знизити податкове навантаження на нього, з іншого – займатися цілеспрямованою діяльністю з розвитку галузей економіки, які ми вважаємо пріоритетними для себе.

І якщо йдеться про переговори з великим, системним інвестором, то це, по суті, жорстка конкурентна боротьба з іншими державами за гроші цього інвестора. Боротьба, яку ми, як держава, безнадійно програємо.

Ми не хочемо розуміти, що держава в цілому або та чи інша територіальна громада повинні окрім загальних покращених умов ведення бізнесу надати конкретному великому інвестору додаткові пільги, які будуть тим додатковим аргументом, щоб він таки ухвалив рішення інвестувати в Україну та в конкретний регіон.

У нас же все з точністю до навпаки. Той відчайдушний інвестор, який все-таки вирішує розмістити в Україні виробництво, повинен орендувати землю за захмарною ціною, провести за свій рахунок всі комунікації, навчити персонал, завезти обладнання та сплатити на нього ПДВ, у повному обсязі платити всі податки та збори, брати дорогі кредити (інших в Україні немає), ще й продавати валютну виручку. При цьому ще варто згадати про колосальні витрати до початку роботи: численні проекти, плани та схеми, взаємовиключні вимоги різних інстанцій, тривале узгодження всього цього з владою – місцевою та центральною, безкінечна бюрократична тяганина.

А якщо ж державний чи місцевий чиновник, припустимо, спробує ухвалити рішення про звільнення інвестора від сплати якогось платежу або надати йому будь-яку преференцію, то наступного дня до нього "завітають" НАБУ, СБУ та прокуратура та звинуватять у "корупції". Хоча, по суті, він в даному випадку відстоює інтереси держави.

Інвестори приходять, дивляться, слухають – і йдуть до Румунії, Болгарії, Словаччини або тієї ж Польщі.

За прикладами далеко ходити не потрібно. Так, наприкінці грудня Україна увійшла до шорт-листу країн-кандидатів на розміщення виробництва великим міжнародним інвестором. В ході переговорів з'ясувалося, що покрити, хоча би частково, витрати на навчання персоналу Україна не готова, підключити нове підприємство до мережі електрозв'язку зобов'язується протягом 281 дня (для порівняння у Словаччині це лічені дні), запропонувати дисконтовані тарифи, як і полегшене фіскальне навантаження, не може. Чи потрібно задавати питання, чи багато в нас шансів виграти боротьбу за цього інвестора?

Або ось той самий облаяний усіма ЗАЗ. З точки зору технічного забезпечення – це цілком сучасне автовиробництво. Але воно практично повністю зупинилися. Свого часу на нього дивилися чи не всі великі автоконцерни. Але не дійшло навіть до передпроектного вивчення – занадто високі ризики, занадто нестабільне середовище, і занадто негнучкі інвестиційні умови. А на додачу повністю відсутнє усвідомлення, що чим складніше виробництво, чим більше у нього постачальників, тим більше підприємств, які з ним працюють, повинні мати такі ж привабливі та стабільні умови ведення бізнесу. Бо збій у діяльності хоча би одного з таких підприємств може зупинити технологічний ланцюг такого виробництва. З відповідними збитками не лише для цього складного виробництва, а і багатьох інших, що можуть не отримати вчасно оплату за поставлену продукцію.

І потрібно не чергові дебати влаштовувати, що в Україні все не так і в нас взагалі неможливо створити щось потужне та якісне, а без жодних істерик визначати, що і як змінювати.

P.S.

Як завжди, прохання не тільки лайкати, але і поширювати.

Читайте всі новини по темі "Інвестиції в Україну" на сайті "Обозреватель".

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Новые
Старые
Лучшие
Худшие

Наші блоги