У радянських фільмах знайшли правду про торгівлю в СРСР. Фото
У радянських фільмах, незважаючи на цензуру, іноді показували неприкриту правду про тогочасну торгівлю – дефіцит, блат та черги.
Приклад таких стрічок – "Блондинка за рогом", що вийшла ще в 1984 році, тобто до перебудови, яка звично вважається "заходом" СРСР. Незважаючи на те, що це кіно "прохідне", в ньому ретельно знято подробиці роботи типового радянського магазину, включаючи підсобні приміщення. І з документальної точки зору фільм має велику цінність, сказано в блозі Максима Мировича у Живому Журналі.
"Перші кадри фільму показують якийсь типовий совковий район з сірих панельних дев'ятиповерхівок – режисер відразу дає зрозуміти, що фільм розповідатиме про типове радянського життя, яким жили 95% рядових радянських громадян у містах", – написав блогер.
Поки йдуть титри, оператор показує місце дії першої частини картини: радянський продуктовий магазин, в якому починаються стосунки двох головних героїв.
"На перших кадрах можна побачити ті холодильники, в які виставлялася радянська "молочка". За кольором кришечок можна навіть визначити, що саме варто в холодильнику – зелені кришечки це кефір, фіолетові – це вершки, а золотисті на передньому плані – це пряжене молоко, яке до речі було дефіцитом", – розповів Мирович.
"Потім ми бачимо молодого чоловіка, який прийшов в радянський магазин за цибулею, але не може її купити. Кадр примітний ще й тим, що на ньому можна розгледіти решту асортименту типового радянського гастронома – якісь консерви (один-два види), банки з солоними огірками, трилітрові балони з "соком", а також неймовірно величезна гора капусти", – написав блогер.
Повз чергу в підсобку йде вантажник з абсолютно байдужим, відстороненим і навіть десь презирливим виразом обличчя. Примітно і те, що знаходиться на тлі – в холодильнику лежать ті самі сині радянські кури розміром з голуба і за ціною за кіло чи 2,20, то чи 2,70 карбованці – цінники складно розібрати. Якщо перерахувати на середні зарплати – то це приблизно вдвічі вище сучасної вартості курячого філе в магазинах.
Герої йдуть по підсобних приміщень магазину, і тут ще раз можна дуже добре розгледіти радянські магазинні підсобки – купа ящиків різних видів, купа коробок і іншого.
"Далі ми потрапляємо до відділу підсобки, в якому господарює м'ясник Рашид. Він вальяжний і розкутий, оскільки прекрасно відчуває своє місце і статус в радянському суспільстві – до м'ясника "на уклін" ходили навіть всякі районні "шишки", якщо хотіли харчуватися більш- менш пристойними частинами коров'ячої туші, а не кістками. З м'ясником треба було дружити, носити йому подарунки, говорити компліменти", – написав блогер.
Зустрічає героїв брат Геннадій на крутій машині – Геннадій працює в автосервісі і теж водить знайомства з "потрібними людьми".
Автомобіль проводжають поглядом мужички з доміношних столиків. Такі мужички були в СРСР повсюдно – дядьки приблизно від 40 до 70 і більше років, які від неробства і загальної сірості життя грали в доміно за кухлем пива чи чогось міцнішого.
Вдома герої викладають на стіл "дефіцит", який їм вдалося дістати в магазині – кілька банок пива, сирокопчені ковбаси, якийсь чай, ще кілька банок і пляшок з чимось подібним.
"Продукти, загалом, досить банальні і доступні в будь-якому магазині, але треба бачити обличчя матері Миколи, яка запитує "Голубонько, звідки це все?" З таким виразом, ніби побачила на столі скарби Тутанхамона або мільйон доларів. Власне – це і є найкращий показник "чудового життя в СРСР", – підсумував Мирович.
Як повідомляв OBOZREVATEL:
66 років тому 19 лютого 1954 року Крим від РРФСР передали УРСР з формулюванням "вкрай занедбана область". Україна відновила регіон, але після анексії Росією він знову "майже убитий".
Люди, які ностальгують за СРСР, люблять згадувати, які в ньому були низькі ціни. Щоправда, якщо порівняти їх з зарплатами того часу, стає очевидно, що, крім найпростіших продуктів, грошей мало на що вистачало.
Жителі СРСР, яким пропаганда розповідала про виробництво тисяч танків і "найбільш передову науку", у звичайному житті були змушені ремонтувати окуляри синьою ізоляційною стрічкою та шукати порад, як із "вух" від старої хутряної шапки зробити для дітей дефіцитні рукавиці.
Побутова техніка в СРСР коштувала захмарних грошей. Так, телевізор з екраном 3х4 см коштував як дві зарплати, а в 60-і роки дозволити собі холодильник могли тільки 5% сімей "наддержави".
Розповіді про небувалу технологічність і надійність радянської побутової техніки здебільшого виявляються міфами. Переважно найкращі приклади – вкрадені (або рідше – куплені) на Заході.
Один з нині популярних "радянських" міфів полягає в тому, що нібито "до перебудови в Союзі жили дуже ситно". Однак кадри з магазинів із фільмів, дивом пропущені цензурою, дощенту розбивають це твердження.
Цукерки хорошої якості в СРСР були таким же дефіцитом, як і будь-які інші нормальні продукти. Дітям їх давали по 1-2 штуки, а замість солодощів усі гризли солодкі брикети з киселю-концентрату.
"Ковбаса за 2,20" – один із символів, за яким тужать "фанати совка" і з якого сміються противники ладу. Тоді це був продукт далеко не щоденного споживання, а через дефіцит м'яса практично всю продукцію м'ясокомбінатів з України вивозили в Москву.
У тому, що знаменита радянська "варена ковбаса за 2,20" на 99% складалася з найкращого м'яса, можуть бути впевнені лише ті, хто або не читав радянських ГОСТів, або розгортав їх тільки на першій сторінці.