Візьміть участь
у розіграші
Android смартфону Взяти участь
Приз
СвітСпорт

/Блоги - Банки і фінанси

Популярний міф про причини падіння обсягів кредитування бізнесу

3.4т

Реагуючи на пост Тимофія Милованова, який намагається виправдати монетарну політику Нацбанку, я спробував закликати його, Олександра Петрика та Владислава Рашкована до дискусії щодо причин відмови від золотого стандарту в міжнародній та внутрішній торгівлі країн. На моє переконання, розуміння причин цього може дозволити краще розібратися з функціями грошей та з тим, наскільки нинішня монетарна політика Нацбанку є правильною.

Для мене є показовим, що ніхто з них на цю дискусію, принаймні поки що, не наважився.

Як мені здається, боязнь вступати у дискусію щодо конкретного питання, яке має пряме відношення до монетарної теорії, вказує на їх невпевненість у тому, що вони можуть потрапити у сферу, де у них немає повного розуміння економічної логіки певних процесів.

Але при цьому Олександр Петрик, ухиляючись від дискусії, послався на свою статтю “Домисли та реалії інфляційного таргетування”.

В статті є декілька тез, кожна з яких потребує окремого обговорення. Але одну з них мені хочеться прокоментувати зараз, бо продукує доволі поширений міф. Причому цей міф з подачі нашого експертного середовища та лобістських кіл вже активно використовується майже, як доконаний факт, і представниками міжнародних фінансових інституцій.

Стосується він питання незахищеності прав кредиторів. Ось що з цього приводу пише пан Петрик:

“Міф перший: центральний банк при переході до ІТ опікується тільки інфляцією, тому змушений тримати високу ставку, що стримує кредитування економіки банками та, відповідно, економічне зростання.

Розглянемо цей аргумент на прикладі поточної ситуації. Ставка НБУ встановлюється відповідно до прогнозу майбутньої інфляції і на сьогодні становить 12,5%, тоді як інфляція у річному вимірі перевищує 15% станом на кінець червня. Прогнозна інфляція до кінця року також перебуває у двозначному діапазоні (близько 10–12%). Тобто реальна ставка, яка і визначає вартість кредиту з урахуванням інфляції, є позитивною, але близькою до нульової позначки, якщо враховувати прогнозне значення майбутньої інфляції. Таким чином, позичкові гроші у реальному вимірі не є дорогими для позичальників. При цьому банки мають достатньо вільної ліквідності для кредитування. Так, у короткострокових депозитних сертифікатах НБУ терміном до двох тижнів на даний час банки тримають майже 65 млрд грн, що становить близько 18% від суми працюючих кредитів, виданих корпоративному сектору. Водночас частка непрацюючих кредитів від загального обсягу банківських позик корпоративному сектору сягає 56%! Тобто проблема полягає не в нестачі ліквідності банківської системи, а у великих ризиках кредитування бізнесу і лежить у площині захисту прав кредитора, справедливої судової системи, якості застави та відсутності надійних позичальників. Якщо усунути ці перепони, банки залюбки надавали б кредити бізнесу”.

Я зараз не відволікатимуся на дискусію щодо відверто помилкової тези про те, що “позичкові гроші у реальному вимірі не є дорогими для позичальників”. Це тема для окремого обговорення.

А от з причинами величезного обсягу непрацюючих кредитів корпоративному сектору давайте розберемось.

Якщо знати реальний стан справ, то не можна не зазначити, що головна причина величезної безнадійної кредитної заборгованості пов'язана з тим, що гроші були просто вкрадені власниками та менеджерами банків. Кредити видавалися, пов'язаним з ними компаніям і потім просто не поверталися. Не завжди власники та менеджери банків планували вчиняти саме так. Доволі часто кредити видавалися під розвиток власних бізнесів цих осіб. Але коли виникали проблеми з низькою ефективністю цих бізнесів, то кредити просто не поверталися. У тому числі для цього в кредитні угоди закладалися норми, які дозволяли у потрібний момент, у тому числі за допомогою судів, виводити забезпечення по цим кредитам.

Інший варіант, коли кредити видавалися на підставну компанію, а вже потім потрапляли до реальних бенефіціарів. Саме в такий спосіб діяли власники Приватбанку, банку Михайлівський, ФіКу та багатьох інших. Практично усі банки, що збанкрутували, стали такими не внаслідок незахищеності прав кредиторів, а були результатом цинічного їх обкрадання. Саме внаслідок дій менеджерів державних банків обсяг неповернутих кредитів складає багато десятків мільярдів гривень. А судові рішення, які потім дозволяють не повертати кредити, лише слугують прикриттям злочинних дій з боку менеджерів державних та приватних банків.

Чи усвідомлюють це в Нацбанку? Цілком! Можна згадати твердження пані Гонтарєвої про те, що Нацбанк подав заяви до органів прокуратури на власників та менеджерів десятків комерційних банків.

Намагаючись боротися з таким станом справ, Нацбанк домігся законодавчого забезпечення максимальної прозорості щодо кінцевих бенефіціарів банків та кримінальної відповідальності за доведення банків до банкрутства. Але, на жаль, принаймні поки що, ані в в Нацбанку, а ні в уряді, а ні в парламенті, не зробили ще один принципово важливий крок, до якого я багато разів закликав. Необхідна повна заборона кептивної діяльності, у тому числі кептивного кредитування (банківські операції з власними акціонерами та менеджерами) універсальними банками. За сам факт подібних операцій, поза залежності від наявності чи відсутності збитків, має встановлюватися максимальна жорстка кримінальна відповідальність, з конфіскацією всього майна для всіх причетних до таких операцій осіб.

Чи означає у цьому випадку, що проблеми незахищеності прав кредиторів взагалі не існує? Безперечно вона є, з доволі волаючими прикладами такого знущання над правами кредиторів.

Чи може ця проблема бути вирішена якимось пакетом законодавчих змін? Ні. Не може. Бо це стосується не тільки корупції в судах, правоохоронних органах, органах юстиції. До речі, реформа судової системи, очищення судової системи, особливо апеляційної ланки судів, може суттєво виправити ситуацію навіть без додаткових змін законодавства. Цьому сприятиме також позбавлення органів прокуратури функцій слідства.

На сьогодні є ще проблема низької якості професійних знань фахівців комерційних банків. Це дозволяє за формальними ознаками виводити забезпечення по кредитам, не виконувати кредитні угоди. До того ж слід зауважити, якщо внаслідок змови менеджерів банків та позичальників кредити не повертаються, то це знову таки не проблема незахищеності прав кредиторів. Це питання відсутності нагляду за діяльністю менеджерів банків та недотримання процедур, які повинні це унеможливити.

Це також проблема відповідальності, а точніше безвідповідальності керівників Нацбанку, які десятиліттями закривали очі на порушення власниками та менеджерам банків законів та нормативних актів Нацбанку. Слід зазначити, що ще жоден з керівників та співробітників Нацбанку не поніс кримінальної відповідальності за це.

Але головне, на чому би я хотів наголосити, що саме внаслідок монетарної політики Нацбанку ми спостерігаємо скорочення обсягів кредитування бізнесу. Саме це вже фактично загнало українську економіку в стан стагфляції. А своє нерозуміння наслідків монетарної політики вони прикривають розмовами про незахищеність прав кредиторів.

P.S.

Як завжди, прохання не тільки лайкати, але і поширювати.

Читайте всі новини по темі "Кредитування в Україні" на сайті "OBOZREVATEL".

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги