Блог | А король-то голий!
Голова Ради Національного банку Богдан Данилишин сьогодні на своїй сторінці написав таке:
"Заходи впливу на інфляцію, які використовує Правління НБУ, не в повній мірі дають позитивний ефект. Причини цього полягають як у факторах, що знаходяться у межах компетенції НБУ, так і за межами компетенції Нацбанку. Зокрема, слід зазначити такі чинники, що спричиняють високу споживчу інфляцію:
- високий рівень монополізації економіки, що не сприяє ціновій стабілізації внаслідок низької конкуренції
- імпортована інфляція (в першу чергу, внаслідок зростання світових цін на нафту)
- перенесення ефекту підвищення облікової ставки на споживчі ціни (через підвищення вартості кредитування, яке пов'язано із збільшенням облікової ставки)
- вплив сезонної девальвації гривні (грудень 2017 року — січень 2018 року)
- суттєве зростання виробничих витрат (в Україні спостерігається переважно інфляція пропозиції, а не попиту)".
Насправді, про все це я писав ще, починаючи з 2014 року, пояснюючи, чому монетарний режим так званого таргетування інфляції у перехідній економіці не тільки не ефективний, а відверто шкідливий. Бо гроші відображають стан економіки. Неможливо забезпечити інфляційну та курсову стабільність національної валюти у сировинній економіці, зі значним впливом немонетарних факторів інфляції. Тобто спочатку вся економічна політики уряду та центрального банку повинні бути підпорядковані створенню ефективної економіки, зі значною частиною переробних та наукоємних підприємств, з кардинально більшим рівнем енергозбереження та ресурсофективності, і лише потім можна повільно, дуже обережно переходити до формування монетарної політики таргетування інфляції.
Читайте: Купюри до 10 грн замінять монетами: товари подорожчають?
Але замість того щоби визнати помилковість монетарної політики, шановний Голова Ради Нацбанку приходить до висноків, які лише частково можна визнати правильними.
Він пропонує, як цілком розумні, так і відверто контроверсійні кроки.
Ідея боротися з інфляцією за допомогою контроля за цінами та зниженням ставки ПДВ на продукти харчування демонструє класичну послідовність дій наших догматиків, чия теорія не відповідає реальності. Вони спочатку проголошують всемогутність виключно монетарних методів боротьби з інфляцією. Але коли це, цілком прогнозовано, не призводить до результатів, то починають вимагати впровадження адміністративних заходів.
Якщо теорія не відповідає реальності, то тим гірше для останньої.
Саме нинішня монетарна політика Нацбанку заганяє Україну в стагфляцію без можливості вібратися з неї.
От що пропонує пан Данилишин і що до добра не призведе.
"ЩЕ раз наголошую на доцільності перегляду політики ціноутворення на продукти харчування. Доцільним є впровадження пониженої ставки ПДВ на харчові вироби; запровадити, за аналогією з європейськими країнами, максимальні торговельні націнки: максимальна націнка на продукти не повинна перевищувати 15% від ціни виробника, а на звичайні товари – не більше 30%. На імпортні товари – не більше 30% від ціни, що вказується на митниці.
Потрібно проводити політику, спрямовану на збільшення конкуренції, реформування житлово-комунальної сфери з метою запобігання зростанню тарифів, що не обумовлені підвищенням якості послуг, структурну перебудову економіки з метою зниження її залежності від зовнішніх ринків. Такі заходи спрямовані не тільки на зниження інфляції, але і на забезпечення умов для довгострокового зростання економіки. Аналізуючи наслідки рішення уряду про скасування регулювання цін на продукти харчування, вважаю його передчасним, бо в умовах монополізованої економіки України воно призвело до підвищення темпів інфляції. Вважаю за доцільне відновлення роботи Державної цінової адміністрації, яка на етапі переходу економіки України від рецесії до зростання здійснювала б контроль за ціноутворенням, на яке в даний час ринок має дуже односторонній специфічний вплив та зростанням споживчих цін.
Читайте: Изменение слов в гимне Украины: мы должны быть запрограммированы на жизнь
Вплив НБУ на рівень інфляції істотний, але він не має визначального значення. Грошові відносини не відірвані від інших сфер економічного життя. Дії, що проводяться в межах можливостей Нацбанку, без інших комплексних заходів не дадуть належного ефекту. Підвищення ставки рефінансування - а це головний інструмент Нацбанку в боротьбі з інфляцією - в умовах монополістичної структури ринку не забезпечить зниження інфляції до установлених річних цілей тому, що виробники-монополісти підтримують невідповідність сукупного попиту і пропозиції з метою забезпечення контролю над ціноутворенням. Посилання, що ми досягнемо поставлених цілей в середньостроковій перспективі є дещо примарним, тому що чим далі ми будемо рухатися, тим далі ця перспектива віддалятиметься.
Інфляція в Україні не є виключно монетарним феноменом. Загалом, інфляція – явище багатофакторне. У неї чимало складових. Якщо сегрегувати складові на монетарні і немонетарні, то саме немонетарних, вірогідно, виявиться більше. Й нехтувати внеском немонетарних складових у зростання цін не можна. Наприклад, тарифи національних природних монополій та інфраструктурних монополістів впливають на рівень цін у нашій країні. Впливає на ціни і вартість енергоресурсів, які ми, переважно, імпортуємо. Чи може Нацбанк сприяти стримуванню зростання тарифів вітчизняних інфраструктурних монополістів або впливати на світові ціни на нафту, газ чи вугілля? Питання риторичне. Не знімаючи відповідальності з Нацбанку щодо інфляційної динаміки, закликаю бути більш коректними в оцінках причин зростання цін в Україні.
Сильний вплив на зростання споживчих цін мають фактори, які не підконтрольні НБУ. Серед них, разом зі скасуванням регулювання цін на продукти харчування - зростання адміністративно регульованих тарифів на послуги ЖКГ, збільшення цін виробників промислової і сільськогосподарської продукції. Ці фактори діють на стороні витрат, тому НБУ обмежений у протидії зростанню цін. Для зниження інфляції Нацбанк змушений підвищувати облікову ставку, але в період виходу економіки з кризи це може мати наслідком зростання вартості кредитів та зменшення обсягів кредитування економіки. Потенціал позитивного вплив збільшення облікової ставки на стримування інфляції в умовах інфляції пропозиції є обмеженим".
