Блог | Бізнесу необхідний уніфікований підхід до податку на землю
"Життя як коробка шоколадних цукерок: ніколи не знаєш, яка начинка тобі попадеться". Ці слова Фореста Гампа точно описують ситуацію зі ставками податку на землю. Тут як із безпрограшною лотереєю: невідомо, що витягнеш: 3%, 6% або 12%.
Підприємці беруть землю в оренду в місцевих рад. За неї треба платити щорічний податок до місцевого бюджету. Ставку податку в кожному конкретному випадку встановлюють місцеві ради, її розмір становить від 3% до 12% від грошово-нормативної оцінки вартості земельної ділянки.
Встановлюється ця ставка для кожного підприємця індивідуально. Кабінет міністрів не створив єдиного підходу на нормативному рівні, а місцеві ради цим користуються. Припустимо, йдеться про столичний ринок, і нормативно-грошова оцінка ділянки становить півтора мільйона гривень. Київрада вирішує, за якою ставкою буде платити орендар – 3%, 4%, 5% або 12%. Різниця від 45 тисяч до 180 тисяч гривень. Критеріїв немає, заздалегідь розрахувати, який розмір земельного податку доведеться платити, неможливо.
Така ситуація спричиняє два види ризиків. Перший – корупційний. Щоб не платити за максимальною ставкою, підприємець змушений домовлятися, "заносити" гроші.
Є й такі, хто не хоче домовлятися. Наприклад, мобільні кав'ярні-МАФи де-небудь у передмісті. Їм невигідно домовлятися: вони займають невелику площу й легко можуть переміститися. А ось великий мережевий ресторан у столиці так просто не переїде, тому йому доводиться домовлятися, до того ж відразу "пакетом" по всіх локаціях.
Виходить, що в одному районі міста практично поряд на одній вулиці можуть перебувати кілька кафе й ресторанів, але в кожного буде своя ставка земельного податку: в одного 3%, в іншого 12%.
Це тягне другий ризик – економічний. Різні ставки податку на землю ставлять підприємців у нерівні умови. На це повинен реагувати Антимонопольний комітет України, він має функцію моніторингу виконання антимонопольного законодавства. Крім іншого, він повинен стежити за тим, як виконують конкурентне законодавство органи місцевого самоврядування. Але АМКУ не помічає монополію, якою користуються місцеві влади в питаннях землі.
Підприємцям доводиться відстоювати свої інтереси: звертатися зі скаргами в Антимонопольний комітет. Другим етапом йде звернення з позовом до господарського суду. Скасовуючи рішення місцевої ради через суд, позивач не отримує для себе ніяких змін за договором, але як би фіксує порушення антимонопольного законодавства, щоб посилити свої позиції під час розгляду в АМКУ. Останнім часом Антимонопольний комітет потроху почав реагувати, ухвалювати рішення. Є приклади в Боярці, в Дніпропетровській області.
Другий шлях – ще на етапі ухвалення місцевою радою рішення щодо землі, ставити питання про те, щоб орган місцевого самоврядування ухвалював рішення з урахуванням виконання антимонопольного законодавства. Місцева рада може або взяти до уваги або відмовити, але в підприємця повинна бути фізична можливість не підписувати договір і захистити себе в судах.
Важливо розуміти, що анархія із землекористуванням для закладів громадського харчування практично повсюдна: як на рівні Львова, Києва, Одеси, так і в невеликих містах – у Боярці або в Татарбунарах Одеської області.
Тому вирішувати проблему необхідно на державному рівні. Кабінету міністрів слід урегулювати питання розроблення методології розрахунку процентної ставки, розробити єдиний уніфікований підхід. Уряд повинен визначити критерії, від яких будуть відштовхуватися місцеві ради. Наприклад, від площі земельної ділянки, від його розташування – в центрі або на околиці. Підприємцю важливо мати можливість заздалегідь розуміти, на яку суму він може розраховувати, а не чекати рішення місцевої ради. Підкреслю, саме місцеві ради вирішують, як будуть платитися податки до місцевих бюджетів. Але ставки податку на землю визначено Податковим кодексом, тому буде логічно, якщо уряд затвердить методологію розрахунку. Інакше продовжиться те, що ми маємо зараз: судові процеси, неоднакова судова практика й повна анархія у сфері земельних відносин.
