Від принижень до суїциду: як дніпрянки із зайвою вагою перебороли себе

"Проблеми із зайвою вагою у мене були з дитинства, так як це передалося генетичним шляхом – мама, бабуся завжди були "в тілі". Навколишні ставилися до моєї зовнішності спокійно. У школі я не переживала через це, так як розуміла, що нічого змінити не можу, та й однокласники приймали мене такою, яка я є.

Найжахливіший період в моєму житті почався в студентські роки. Я переїхала до великого міста і розуміла, що тут люди жорстокі, але не очікувала, що настільки ... Загалом, в 18 років моя вага досягла 79 кілограм. Я всіма способами намагалася худнути, займалася в спортивному залі, але нічого не допомагало. Коли я зверталася за допомогою до дієтолога, то він сказав, що це все генетика, і у мене не вийде схуднути.

Мої одногрупники були недоброзичливі і з першого дня навчання наші відносини не пішли. Через мою вагу ніхто не хотів зі мною спілкуватися. Вічний сміх за спиною, презирство... Я закрилася в собі і нікого не підпускала, не довіряла. Так і пройшли мої чотири роки навчання в самоті і страху...

Найбільша неприємність, яка остаточно мене вбила, трапилася перед випускним вечором. Одногрупники запропонували відсвяткувати закінчення університету в кафе. Всі узгодили місце, дату та час. Я хотіла цей вечір запам'ятати надовго: зробила зачіску, макіяж, купила гарну сукню, туфлі і аксесуари.

Але коли приїхала в кафе, то нікого там не виявила. Спочатку я нічого не розуміла, дзвонила і писала одногрупникам, але ніхто не відповідав. І потім я зрозуміла, що мене розвели як дуру, посміялися наді мною, і знову кинули на самоті. На зв'язок ніхто так і не вийшов, зате в соцмережах було видно, що одногрупники весело проводять час.

У цей момент у мене почалася істерика і сльози. Я багато думала про своє життя, намагалася зрозуміти, чому люди так поступають і що заважає їм дружити з тими, хто має зайву вагу. Адже головне внутрішній світ людини, чи не так?

Крім цього, в цей період були проблеми в родині. Мене ніхто не розумів, і дійшло до того, що я хотіла накласти на себе руки... Так, у мене була спроба суїциду, але моя мама вчасно прийшла і врятувала мене. Чесно, зараз дуже шкодую про це.

Я лежала в лікарні, півтора року спілкувалася з психологом і тільки через 6 років я навчилася любити і приймати себе, а також не звертати увагу на думку оточуючих.

Скоро мені виповниться 31 і хочу сказати, що я щаслива! Щаслива, тому що у мене є улюблена робота, з'явилися друзі, які завжди мене підтримують, а також коханий молодий чоловік.

Звичайно, у мене до цих пір є зайва вага, але я намагаюся правильно харчуватися і піклуватися про своє здоров'я. На даний момент я важу 70 кілограм і моя заповітна мрія – це 60 кілограм. Можу додати тільки одне: приймайте і любіть себе такими, які Ви є! Дорожіть людьми, які в будь-який момент зможуть прийти Вам на допомогу, і остерігайтеся тих, хто може вставити ніж Вам в спину", – Тетяна, 30 років.

"У моїй родині із зайвою вагою ні у кого проблем не було. З ранніх років я була худою, більше 50 кілограм ніколи не важила. Але у кожного в житті буває переломний момент, через який відбувається сильний стрес і з'являється депресія.

Набирати вагу я почала в 20 років. Саме в цей момент я розлучилася з хлопцем і дуже важко переживала це. Я повністю пішла в депресію і почала заїдати стрес. Ситні булочки, шаурма, фастфуд – були моєю улюбленою їжею. Тоді я думала, що мене більше ніколи не полюблять і я не зможу полюбити. Тому мені було плювати на здоров'я та фігуру. За короткий період я набрала у вазі 20 кілограм! І тут у мене почалися жорсткі проблеми зі здоров'ям... Мало того, що зайві кілограми дали навантаження на серце, так ще й почалися проблеми з жіночим здоров'ям. Близько року я бігала по лікарнях і лікувалася, грошей пішло безліч. Тоді я зрозуміла, що якщо зараз не візьмуся за себе, то ні до чого хорошого це не призведе.

На даний момент я поступово привожу себе до форми. Намагаюся не вживати жирну та шкідливу їжу, прислухаюся до порад лікарів, ходжу на фітнес і дотримуюся правильного способу життя. Поки що результат невеликий – скинула всього 7 кілограм, але все попереду. Я не здаюся і вірю, що зможу повернутися до колишньої ваги і знову полюблю себе", – Ольга, 25 роки.

"Нас в родині семеро і я середня по старшинству. Мої брати і сестри з нормальною вагою, а я завжди відрізнялася в цьому. Я народилася з маленькою вагою і до школи була схожа на скелета (прям кістки стирчали). Батьки були дуже стурбовані моєю вагою і зовнішнім виглядом, і тому почали відгодовувати. Уже в 14 років я важила 65 кілограм. Це був якраз перехідний вік і я поступово набирала вагу. Ровесники сміялися і тикали пальцями. Але я не тримала на них зла. Я активно брала участь в шкільному житті, у мене було багато друзів, але й ворогів теж. В той момент мені допомогла підтримка близьких людей.

Потім за університетські роки я набрала ще 10 кілограм. У підсумку в 22 роки я важила близько 75 кілограмів. Були моменти, коли я закривалася від зовнішнього світу і впадала в депресію, була якась апатія. У цей момент з'явився мій Сергійко, який полюбив мене справжню, не дивлячись на зайву вагу. Він допоміг мені впоратися з усіма труднощами і проблемами. Скажу чесно, я розцвіла!

Зараз мені 35 років, я заміжня за своїм Сергійком і у нас двоє прекрасних дітей. Приводити себе у форму я почала в 30 років і зараз я важу 65 кілограм. Але я не закинула себе: намагаюся завжди добре виглядати, підбираю одяг під свою фігуру, правильно харчуюся. Також зараз здобуваю другу вищу освіту і працюю в школі вчителем молодших класів.

Я рада, що в потрібний момент з'явилася людина, яка змінила мене в кращу сторону. А дівчаткам, які мають зайву вагу хочу сказати: цінуйте себе і своє оточення. Навіть якщо Вам не вдається схуднути – не впадайте у відчай! Завжди знайдеться людина, яка полюбить і прийме Вас навіть із зайвими кілограмами", – Наталя, 35 років.