Якщо жінка прийшла до армії, то повинна прийняти і обов'язки - офіцер ГШ ЗСУ

Нещодавнє ухвалення парламентом Закону про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у ЗСУ та інших військових формуваннях (законопроект №6109) покликане сприяти утвердженню гендерної рівності у війську й протидіяти дискримінації за ознакою статі у сфері безпеки та оборони.

Очевидно, що ці зміни дозволяють говорити про осучаснення контексту сприйняття ролі та місця жінки у військовій структурі держави та формальне відкриття більш широких шлюзів для повноцінної реалізації кар’єрних чи професійних амбіцій українок у Збройних Силах. Але, виявляється, що це тільки початок розвитку моделі рівних можливостей, яка наближає блок наших силових відомств до тих гендерних конструктів, що є нормою у країнах НАТО.

Про це ми поговорили з офіцером відділу міжнародного права Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ капітаном юстиції Інною ЗАВОРОТЬКО.

ГОЛОВНІ ГЕНДЕРНІ ЧЕЛЕНДЖІ ЗСУ: ЮРИДИЧНИЙ ТА ІНФРАСТРУКТУРНИЙ

– У дефініціях, правових нормах, зокрема новелах, корпоративних традиціях і практиках ми, напевно, іще відстаємо від того зразка рівноправності, до якого прагнемо, якщо за взірець брати Північноатлантичну спільність. Наскільки нас наближує ухвалення згаданого "гендерного закону", з огляду на культуру, ментальність, поточний стан справ у війську, саме до такої бажаної моделі?

– Одразу зауважу: сутність питання не в правах жінок, а в рівності. Це єдине і ключове, на що потрібно звертати увагу.

У публічному просторі часто ототожнюють гендерну рівність із правами жінок, що докорінно неправильно. Це відбувається тому, що в традиційно-маскулінному середовищі, яким є армія, коли там з’являється жінка, починають говорити про встановлення паритетності статусів у обох статей. Але якщо аналізувати законодавство, яке регулює сектор безпеки і оборони, то насправді воно дискримінаційне і щодо чоловіків.

У принципі є дуже гарні нормативні акти стратегічного рівня. Як от резолюція Радбезу ООН 1325 "Жінки, мир, безпека" – один з ключових міжнародних документів, який Україна зобов’язалася виконувати, розробивши власний Національний план дій. І кожне відомство, зокрема Міноборони, теж отримали свої дорожні карти.

Читайте: Генерал Мікац: вони вбивали моїх солдатів, а потім ''ну, вибач, так вийшло''?!

У пакеті партнерських цілей Україна-НАТО є позиція G0013 "Ґендерні питання". Практичне прагнення до інтеграції є одним з наріжних аспектів, де Збройні Сили мають удосконалитися аби досягти стандартів Альянсу. На цьому рівні ніби все зрозуміло. Але якщо розглядати українське законодавство, включно із так званим "гендерним законом" - законом про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок в армії, інші документи, накази, стає зрозумілим, що вони відображають ті відносини, які відбуваються в різних сферах, бо неможливо створити окремий кейс законів, які раз і назавжди врегулюють питання гендерної рівності у війську.

Законопроект 6109 насправді знімає дискримінаційність і щодо чоловіків. Приміром, Статут внутрішньої служби вказував, що жінок до складу добового наряду, як правило, не призначають. Відтепер тут всі рівні.

А уявіть ситуацію – він і вона служать стрільцями в одному підрозділі. У них одна вислуга, грошове забезпечення, але він ходить у наряди, а вона не ходить узагалі. І ставлення до жінки, як до рівної, так нівелюється. Та й бажання командира мати у підрозділі багато жінок було сумнівним, адже він не міг ставити їм задачі так, як чоловікам.

Я не виступаю тільки за права жінок, я за рівноправ’я.

- Я так розумію, що питань для регулювання ще багато залишається?

- Нерівноправ’я, приміром, є в тому, що в особливий період у відпустку по догляду за дитиною не може йти військовослужбовець-чоловік. Хоча в мирний час він міг це робити. Це дискримінація, що веде до непаритетної участі батьків у вихованні дитини.

Швеція пішла далі в цьому питанні. У них відпустка по догляду за дитиною триває максимум 16 місяців. Недавно ухвалено норму про обов’язковість її розподілу між подружжям. Зокрема і серед військових. Три місяці з відпустки обов’язково має взяти батько, інакше ці дні просто не зарахують, а родина отримає менші виплати. Решту часу в декреті батьки можуть поділити між собою на власний розсуд. Тому чоловік буквально не може відмовитися від такої місії – він лише обирає час, коли її виконуватиме. Зазвичай першу половину бере жінка.

Цікаво, що шведи не зовсім були готові до цієї ситуації, і їм допомогла велика соціальна кампанія. Чоловіки-декретники почали вести блоги на тему, як класно бути татусем, викладати різні відео, фото, корисні поради й історії. Це явище стало настільки популярним, що чоловіки стали легше висловлювати бажання йти у таку відпустку.

І хоча три роки відпустки – це право жінки, а не обов’язок, однак чи багато з них готові виходити з відпустки раніше? Необхідно вирішити багато питань ще до того, як цю відпустку, наприклад, скоротити.

Однозначно: на часі зміни законодавства, що уможливлять регуляцію цього питання як на державному рівні, так і в секторі безпеки і оборони. Це буде один з подоланих челенджів (викликів – Авт). Другий – розбудова широкої інфраструктури, яка дозволяє військовим – жінці (чоловіку), які вийшли із декретної відпустки, приходити зі своєю дитиною на місце несення служби (мається на увазі пункт постійної дислокації) де є окремі кімнати, а на території військових баз – ясла, садочок.

Питання інфраструктури насправді більш викличне, аніж правове, бо потребує коштів, тому є головнішим. Бо, якщо ввести за американським взірцем норму про вихід породілля на службу через, приміром, три місяці, її просто ніде буде реалізувати. Постане питання державної інфраструктури, якої немає.

Або треба запровадити додаткові виплати жінкам, аби вони могли фізично оплатити послуги нянь – можна вирішити це питання і так. Адже розвивати "материнську" інфраструктуру по всій країні нам іще бракує економічної потуги.

Можу спробувати сказати від усіх жінок-військовослужбовців: якби була упевненість, що є гарантована можливість після народження дитини віддати її в ясла або отримувати кошти на послуги няні, ми реально цьому раділи б. Адже не доведеться справді випадати надовго із професійного поля і процесу. І протягом цих умовних трьох років жінка замість чотирьох стін дому отримує шанс на успішну кар’єру і краще планування життя. Тобто зиск отримували б усі – військо, держава, жінки та їх родини.

СУЧАСНІ ЖІНКИ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ВІД "ОБСЛУГОВУЮЧОЇ" РОЛІ І ПРАГНУТЬ ЛІДЕРСТВА

- Добре. А як відповісте на банальне запитання, коли в нашій армії буде жінка-генерал? Для цього ж не потрібно будувати ясла…

- Як на мене, військова профорієнтація серед жінок недостатня. Військкомати досі більше "зациклені" на залучення чоловіків. Жінки, висловлюючи бажання йти у військо, претендують на "традиційні" фахові сфери із розряду сервісних. Що заводить їх у коло обмеженої перспективності – так генерала-жінку Збройні Сили навряд чи отримають. І на це популістське запитання відповідаю так: традиційні посади до 2014-го займали традиційні жінки.

Тільки минуло 4 роки відтоді, як вони почали тим займатися. І саме ці жінки у кращому випадку зараз є молодшими офіцерами. До генерала їм потрібно пройти достатньо довгий шлях. Це питання часу. І змін, зокрема і таких, які прямо не регулює закон. Це наші ментальність, культурне середовище, традиції, зокрема і військові, соціальні норми, в яких функціонують соціальні групи. Так, і раніше повного табу на жінку в армії не існувало, але ці практики були поодинокими й обмеженими.

Гендерне питання у секторі оборони – це не просто розгляд системи гендерних взаємин у Збройних Силах. Це питання всередині всіх процесів, які відбуваються в армії. І якщо рекрутинг і далі буде заснований на мобілізаційних меседжах винятково до чоловічої частини населення, то ймовірність того, що жінки свідомо приходитимуть й виявлятимуть бажання стати до лав війська дуже знижується.

Ментально у нас так закладено, і це віє ще із минулих неспокійних епох ХХ століття, що свою родину і батьківщину має захищати чоловік – жінка із дитиною на руках перебуває на другому плані, навіть у ролі потенційної жертви, аніж рівноцінного учасника процесу опору окупанту та активного військового впливу на нього. Насправді сучасне життя вже диктує інші правила і навіть інші наративи.

Багато жінок щонайменше останні сто років продемонстрували неабияку успішність - не лише в бізнесі, спорті та політиці, а й і як військовослужбовці. Це нормально – адекватна логіка підказує, що тут стать ролі не грає.

Так, є виклик у якісному відборі кадрів, який відбувається на тактичному рівні. Хто з жінок прийде на посади й чим вони реально займатимуться - значно залежить від командирів.

Приміром, не секрет, що деінде на посади призначають жінок, які жодного дня не виконували визначених функціоналом обов’язків. Це формальне перебування. Таке можливе, коли приходить "пересічна україночка", що звикла до ментального підпорядкування волі чоловіка.

І щоб такого не було, а дівчат усе більше готуватимуть на офіцерські посади, потрібно змінювати усталену ментальність командирів – з ними треба працювати. Адже сучасні жінки масово відмовляються від "обслуговуючої" ролі й прагнуть лідерства.

СЛУЖБА І МАТЕРИНСТВО: ЧИ ПОЄДНУВАНІ РЕЧІ?

- Хочу знову повернутися до аспектів поєднування служби і материнства, бо багатьом це "болить". А може нам у війську слід запровадити своєрідні "жіночі" контракти, де чітко все розкласти по полицях, передбачити. Щоб дівчата могли і бойовими офіцерами ставати, але і щоб від материнства не відмовлялися через бажання рости у службі.

- Кілька років поза професією можуть справді стати катастрофою для людей, які реально будують кар’єру. Суспільство вже звикло, що жінки зі сфери бізнесу, акторки та співачки вертаються на авансцену життя мало не з пологового будинку. У них є така можливість і їхній мотив зрозумілий: їх місце може зайняти хтось інший. І такі значні терміни відпустки по догляду за дитиною є аномалією пострадянського періоду. Причому право багато хто перетворює на обов’язок.

Подорожуючи за кордоном, спілкуюся з місцевими людьми. І всі однозначно дивуються такій нашій практиці.

Держава має допомогти жінці не розгубити її професійний потенціал, а не заганяти у "тінь". Після тривалого декрету вона програє в питанні конкурентоздатності на ринку праці, і в військовій службі зокрема.

Поки вона була в декреті, її колеги перевелися на вищі посади, пройшли якесь навчання, зрештою, вже більше заробляють.

З початком війни дещо змінено норми перебування жінок-військовослужбовців у відпустках по догляду за дитиною. Раніше за декретницями зберігалася посада, обраховувалася вислуга років й у званні. Тобто, перебуваючи в декреті, вона могла отримати чергове військове звання. На її місце могли взяти працівника тільки за строковим трудовим договором.

Її виводять у розпорядження командира.

Вислуга зараховується як і раніше, але не зараховується вислуга у військовому званні. Інколи це є стимулом раніше повертатися до служби і продовжувати будувати кар’єру. А на "декретне" місце можуть призначити іншу людину.

Командир має забезпечити жінці, яка відновлюється на службі після народження дитини, рівнозначну посаду або нижчу за її згодою. Механізм не ідеальний, але він був потрібен тоді, коли виникла необхідність швидко комплектувати посади, зайняті декретницями.

Україна має вирішити правовий, інфраструктурний і ресурсний аспекти наближення стандартів служби жінок у війську до натовського взірця. І справді, вже зараз необхідно починати вдосконалювати контракти у ЗСУ саме для жінок.

От, у США, коли пані підписує контракт із армією, в ньому чітко визначено, що вона зобов’язується не одружуватися, не вагітніти й не народжувати дитину впродовж певного часу. У нас запроваджувати щось подібне буде неймовірно важко, це я усвідомлюю. Бо всі згадуватимуть про захист материнства-дитинства.

Але насправді визнаний лідер демократичного світу – США – показує приклад як треба робити. Тим паче, це добровільна справа. Все просто: якщо не погоджуєшся з такими правилами, то не підписуєш контракт! І такий підхід легко аргументується. Передусім, держава витрачає чималий ресурс на відбір та підготовку жінки в погонах.

Очевидно, що вона для держави надзвичайно важлива навіть з фінансово-ресурсної точки зору (річна "вартість" підготовки та утримання професійного вояка у США становить приблизно 500 тис. доларів – Авт.). І держава просто не може дозволити собі відпустити такого профі надовго, наприклад, і бути впевненим, що через два-три роки після народження дитини у цього спеціаліста залишиться адекватна готовність до активної служби.

Візьмемо тему запобігання корупції й корупційних ризиків. Приміром, у нас є норма: чоловік і його дружина на службі не повинні перебувати у підпорядкуванні один одного, якось впливати на заохочення чи стягнення один одного. І це все, на що наразі здатний наш правовий регулятор.

У США пішли значно глибше й зрозуміліше. Вони дійшли до питання стосунків поміж військовими рядового, сержантського і офіцерського складів, які проходять службу в одній частині. У них взагалі заборонені відверто інтимні відносини поміж цими категоріями. І не важливо: у вас мимовільна романтика чи ви майбутнє подружжя, чи просто кілька раз сходили на побачення. Справа в повазі нижчих рангів до вищих і готовності виконувати накази. Це питання сприйняття старшого начальника й межі, які розрізняє партнерство і панібратство. Якщо такі стосунки виявляють, потрібно вибирати – звільнятися або переводитися в іншу частину.

Ніхто не забороняє почуття. Проте, коли приходить розуміння, що це серйозно, потрібно комусь із пари або й обом змінювати місце служби чи звільнятися. Добре це, чи погано з нашої ментальної точки зору, але в багатьох країнах такий механізм працює. Звісно, не варто повністю копіювати цю модель, але потреба унормовувати і це питання вже назріла.