Вижив на війні, а загинув у центрі Києва. Зворушлива історія життя воїна АТО Володимира Алехна

Ветеран АТО Володимир Алехно, який пробув на війні понад два роки, вивозячи поранених із поля бою, загинув на київському вокзалі перед самим Новим роком. Дружина Марина, з якою він виховував чотирьох дітей, змогла впізнати його за руками – на одному з пальців було татуювання.

Діагноз, який поставив судмедексперт, – смерть від переохолодження. У поліції Солом'янського району стверджують, що справа закрита, оскільки загибель настала з природних причин. Його дружина не вірить в це, проводить власне розслідування та шукає свідків бійки.

Детальніше про версії трагедії, про те, що говорять у поліції, і про незвичайну історію кохання – читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Дізналася за татуюванням на пальці руки

Того сумного дня, 28 грудня 2019 року, колишній водій медроти 14-ї ОМБр Володимир Алехно, який в цивільному житті працював далекобійником, повертався додому після двомісячної відсутності. Він повинен був їхати в Лубни на автобусі Київ – Харків від Центрального залізничного вокзалу.

Володимир поспілкувався з колегою-далекобійником, розповів, що брав участь у бійці, але все гаразд, він уже на автостанції. О 21:00 написав повідомлення і надіслав фото одному з друзів. Приблизно о 23:00 поговорив по телефону зі своїм побратимом, якого також сповістив, що він на автостанції так пізно тому, що чекає, поки маршрутка набере людей. Але не згадував про бійку. "Його бригада повернулася з ротації. Він хотів усіх зібрати в себе вдома на Новий рік", – каже Марина.

Після цього його телефон відключився, і на зв'язок чоловік більше не виходив. Дружина стала всю ніч обтелефоновувати колег і друзів, потім попросила кума, який перебував у столиці, звернутися до поліції.

А вранці з нею зв'язалися з Києва, зі Служби розшуку, і повідомили, що вона може забрати тіло в морзі на вул. Оранжерейній, 9, у Києві. "Ваш труп – №500", – прозвучало в слухавці.

Читайте: Залишився вірним Україні і поїхав служити на Донбас: історія АТОвця, що трагічно загинув у ДТП

"Я спершу намагалася телефонувати в поліцію сама. Але потрапляла в Управління поліції міста Лубни. А кум якось натрапив на Службу розшуку Києва. Мені звідти перетелефонували, взяли дані, другий дзвінок був через годину. "У нас для вас погані новини". Моя перша реакція: "Він у реанімації, побитий?" – розповідає Марина.

Вона дізналася, що Володимира знайшли на зупинці на вул. Урицького (після перейменування – вул. Митрополита Василя Липківського).

"Його госпіталізувала із зупинки швидка 12-ї підстанції. Повезли до міськлікарні №4. Звідти – в морг на Оранжерейну. Ваш труп – №500". Так і сказали – не чоловік, не тіло вашого чоловіка. А труп", – підкреслила Марина.

Там їй також заявили, що Володимир був доставлений з черепно-мозковою травмою, і тепер їй потрібно з'явитися в Солом'янське управління поліції за його паспортом.

"Коли мені повідомили, що Вова помер і потрібно приїхати на впізнання, я не повірила. Адже він був на зв'язку. Але сказали, що його ідентифікували, оскільки при ньому був ID-паспорт", – каже Марина.

Але в морг без слідчого вдову та друзів загиблого не пустили. Прибувши до Солом'янського управління поліції, вони зв'язалися зі слідчим Олегом Вусатим, який спершу погодився з ними поїхати в морг. Але дорогою передумав.

"Олег Едуардович кілька разів комусь телефонував і питав: "А я взагалі повинен їхати?" Розповідав, що коли викликали поліцію, Володя був ще живий, а поки вона доїхала, він помер. Але куди доїхали – на зупинку, в лікарню – не сказав. А потім вирішив показати для впізнання фото на телефоні", – розповідає вдова бійця.

Вона стверджує, що впізнала чоловіка за руками – на одному з пальці була витатуйована буква "В", інший був зламаний. "По обличчю дізнатися було неможливо. Все в синцях і ранах, засохла кров з носа й вух. На фото він лежав на якійсь каталці з розплющеними очима, у нього був задертий светр, зі вм'ятиною в голові, дві трубки – в роті й голові. Як мені пізніше пояснили лікарі з медроти, де служив Володя, кров з носа й вух – ознака черепно-мозкової травми, а били його явно тупим предметом, можливо, битою", – згадує Марина.

Читайте: "Руки трясуться": під Дніпром розкопали речі загиблих в Іловайському котлі АТОшників

Щодо трубки в голові правоохоронець пояснив, що Алехну робили трепанацію черепа. "Йому викликали нейрохірурга", – сказав нам Олег Вусатий. Але, знову-таки, куди викликали – на зупинку? В лікарню? У швидку? Адже нас запевняли, що він помер у кареті швидкої допомоги", – запитує вдова.

Від слідчого друзі загиблого дізналися, що о 1:00 годині ночі він потрапив до лікарні, де йому наклали шви на брови, а о 3:00 його відпустили. А вже о 6:00 надійшов повторний виклик – з вул. Урицького.

"Він сказав, що впав сам, і його відпустили", – говорить нам слідчий. Можливо. Всі, хто побував на війні, не зізнаються, що їх побили. Але чому його відпустили перший раз, якщо був такий виклик. Адже у нього з собою документи були – і військовий квиток, і посвідчення УБД. Невже це не підстава його більш серйозно обстежити? Та й без УБД, як лікарі могли відпустити з такими серйозними травмами? Можливо, в швидкій могли б щось сказати, слідчий навіть назвав ім'я лікарки. Але вона зі мною відмовилася спілкуватися – мовляв, звертайтеся офіційно в Центр екстреної допомоги", – обурюється Марина.

Але запис у висновку, який взяли в прокурора Солом'янського району, свідчить, що смерть Володимира Алехна настала в кареті швидкої допомоги від переохолодження.

"Прокурор говорив, що перекваліфікувати висновок можна – залишення в небезпеці, що спричинило смерть від переохолодження. Він обіцяв перетелефонувати. Але, на жаль. Мабуть, через свята про нас взагалі забули", – каже Марина.

У поліції справу закрили, а смерть назвали природною

Слідчий Солом'янського управління поліції Олег Вусатий сказав OBOZREVATEL, що передав справу до районного управління. Пресофіцерка поліції Солом'янського району Києва Олена Мошко стверджує, що провадження закрите. "Справа вже закрита. Кваліфікація – природна смерть. Встановлено, що за кілька днів до цього було звернення в лікарню, де йому надали медичну допомогу. Між цими випадками минуло кілька днів", – говорить Мошко.

Читайте: "Герої вмирають..." Відео прощання із загиблим АТОвцем розбурхало мережу

За її словами, така кваліфікація була визначена згідно з висновком судмедексперта, у якому встановлено, що загибель чоловіка спричинило переохолодження. "А всі ушкодження, знайдені на тілі, виникли задовго до смерті. Тому не є її причиною", – розповіла OBOZREVATEL пресофіцерка.

Могли побити через іграшки

Марина Алехно вже 40 днів намагається знайти свідків нападу на чоловіка. За цей час вона встигла отримати у Viber мерзенні повідомлення від невідомих, які зазвичай пишуть сепаратисти зі сходу про наших загиблих воїнів.

Вона говорить, що з собою у нього, крім документів і двох телефонів, в яких були фотографії родини та друзів, був планшет, а також рюкзак, повний від іграшок, які він віз дітям.

"Але телефони – це ж зачіпка, шанс знайти. Один простенький, кнопковий, його навряд чи й продадуть. Але тоді по свіжих слідах можна було визначити хоча б де він перебуває", – вважає Марина.

Так само, на її думку, поліція могла б за камерами відеоспостереження пошукати саму бійку. Дружина самостійно пройшла шлях останнього дня її чоловіка: довелося ходити в районі вокзалу, говорити з персоналом привокзальних кафе, шукати камери відеоспостереження.

"На мої прохання відгукнулася тільки охоронна служба "Шериф", яка перевірила свої камери, – на їхньому периметрі бійок не було зафіксовано. Але ж в інших місцях вони є. І можна було б подивитися. А на фотографії чоловіка зреагувала одна з продавчинь найближчого закладу "Смачне кафе". Сказала, що бачила його, але коли дізналася, що він убитий, заявила, що помилилася, хоча у неї трусилися руки, коли вона обслуговувала клієнтів", – згадує Марина.

Як один з варіантів того, що трапилося, вона припускає, що чоловік сидів у кафе й розповідав про себе (що АТОвець, далекобійник, з рейсу) комусь, хто міг потім його побити й пограбувати, вирішивши, що в рюкзаку щось цінне.

"Він, як і інші, на ґрунті війни став нетерплячим, дуже болісно реагував на всі новини із зони АТО, на розмови. Може, і побився через це. А ще водії маршруток, з якими я розмовляла, припустили, що його могли не взяти в салон через сліди побоїв, оскільки тут усюди камери, і порадити піти на зупинку на Урицького, де проходили маршрутки з Чернігова, які проїжджали Пирятин. Він від нас недалеко. А йти туди потрібно було через довгий темний перехід, де немає камер. І там може трапитися все, що завгодно. Може, там його просто добили? А це могли бути гастролери, які грабують і б'ють", – вважає Марина.

За її словами, на її численні оголошення в ЗМІ про те, що вона шукає свідків побиття, відгукнувся лише один чоловік. Та й той виявився аферистом, який хотів заробити.

Чотири місяці раю

Історія Марини й Володимира дуже схожа на казку, тільки кінець у неї трагічний.

Вони познайомилися у вересні 2017 року. Минув лише місяць, як Алехно повернувся з війни – працював таксистом і підвозив Марину додому. Їхати було довго, вони дорогою розмовляли.

"Я в ньому відразу помітила щось дуже чоловіче – нібито була під захистом. Ні, це не була любов з першого погляду. Просто якась довіра", – згадує Марина.

Читайте: "Зайдеш у соцмережі – а там Росія вже не ворог": ексклюзивне інтерв'ю з вдовою загиблого героя

На той час вона рік не жила з чоловіком, а на руках у неї було троє дітей.

"Ми доїхали до Пирятина й він запропонував випити кави. Я стояла чекала, поки її готували. Володимир відійшов. І повертається з довгою трояндою. "Це тобі". Для мене це був жест. Чоловік за 15 років життя жодного разу квіти не дарував. А коли розплачувався за каву, він розгорнув УБД. Я таке тільки в одного однокласника бачила. І він для нас був, як Бог", – згадує Марина.

Коли доїхали, вона розрахувалася. Алехно взяв номер її телефону.

"Я дала, але ні на що не сподівалася. Ну кому зараз потрібні чужі діти, троє? Але він зателефонував. Ми почали спілкуватися. Потім мене відправили у відрядження. Він їздив мене забирати. Ми почали іноді зустрічатися. А потім з роботи мене направили в Полтаву на чотири місяці, і він вирушив зі мною водієм", – розповідає Марина.

Ці місяці вона називає "раєм". Щодня квіти, різні знаки уваги. "Хлопці, які пішли на війну, вони справді чоловіки, справжні. Звісно, і там різні. Але 99% з них вміють любити, цінувати, берегти жінку", – вважає Марина.

Володимир купив своїй родині будинок, продавши все, що у нього було, – землю, машину. Так склалося, що у нього досі не було своїх дітей. "Але він так любив дітей і ставився до них, як до своїх. Ви знаєте, не кожен чоловік на таке здатний – прийняти, переживати за чужих дітей, як за своїх. Він гуляв з ними, купили собаку, всі разом її вигулювали. А потім народилася наша Вікуська, татова радість. Ми розписалися. За ці 2,5 року ми стільки встигли – прожили ціле життя. І це було суцільне щастя", – розповідає Марина

Володимир служив у першому батальйоні 14-ї ОМБр, яка була сформована на базі 51-ї ОМБр, що брала участь у боях на кордоні, за Савур-Могилу, за Іловайськ. У бригаді було багато втрат. Але розповідав про війну мало.

"Кицю, воно тобі не треба", – говорив мені. Розповідав, як вони дружили, каші варили, як спали в окопах спочатку. Потім їм зробили бліндажі", – згадує Марина

За її словами, знайомі зараз їй кажуть заспокоїтися й жити далі.

"А як мені заспокоїтися та змиритися? Він не загинув у АТО, не розбився на машині в рейсі, його не схопив серцевий напад. Але ми звичайна сім'я. У нас немає грошей, навіть на адвоката. І виходить, що ми нічого не можемо довести", – з гіркотою говорить Марина.

Місце злочинів

Але Володимир Алехно не єдиний потерпілий на вокзалі. До 500 злочинів за 2019 рік зареєстровано на вокзалі та найближчих до нього вулицях – Пестеля, Митрополита Липківського, Симона Петлюри, Вокзальної та прилеглих до них. Тобто практично щодня відбуваються бійки, зокрема з ножами, злодійство, грабунки, розбої, у громадян виявляють наркотики "для особистого вживання, які випадково знайшов на вулиці". Бомжі, колишні зеки, безробітні вишукують жертв, спершу пропонують випити.

Один такий персонаж (тричі судимий, родом з Білої Церкви) в листопаді познайомився на привокзальній площі з чоловіком. Випили, розговорилися, посварилися, колишній зек схопив ніж і вдарив товариша по чарці в живіт, важко поранивши.

Інший, з Тернополя, вистежував пристойно одягнених чоловіків "з грошима", знайомився, пропонував випити. А потім непомітно додавав у алкоголь Цикломен. Це краплі для очей, які в разі вживання всередину у великих дозах можуть призвести в кращому разі до втрати пам'яті та дезорієнтації у просторі. У гіршому – до паралічу дихання й коми. Майже бездиханних клієнтів "тернополянин" потім обкрадав.

Промишляють тут і кишенькові злодії. Так, двічі судимий уродженець Горлівки взагалі вирішив обчистити кишені пасажира, незважаючи на його активний опір. Витягнув мобільний.

Читайте: Погибшего в зоне АТО Героя похоронили через 9 месяцев после гибели

П'яній компанії, яка влаштувала "бенкет" на вул. Пестеля, хотілося ще додати. Вирішили пограбувати місцевого жителя, який йшов на вокзал пішки. Побили, обчистили.

Одному з водіїв щось не сподобалося в іншого, що під'їхав на "Субару" до "Макдональдсу". Взяв ніж і накинувся вирішувати питання.

Але зараз ці винуватці конфліктів під арештом і чекають вироку. Деяким загрожує до 7-8 років в'язниці.

А скільки таких ситуацій, коли винуватця не знайдено, як у ситуації з Володимиром Алехном? А що вже говорити про звичайних громадян, якщо навіть сім'я героя-АТОвця виявилася незахищеною. Адже навіть попри наявність документів ніхто так і не спробував розібратися в історії воїна та знайти відповідальних.