Кабакаєв: що зробить Путін з Донбасом - вже зрозуміло

На чому "попалилася" Росія, фінансуючи війну на сході України? Які плани у Путіна щодо окупованих територій і чи є ризик повномасштабної війни? Чому саме зараз важливо не дати розколоти суспільство з середини? Про "штрафзагони" для бойовиків та багато іншого у заключній частині інтерв’ю "Обозревателю" розповів координатор проекту "СтопТерор" Семен Кабакаєв.

Також читайте першу та другу частини інтерв’ю.

- Семене, що тобі відомо про фінансування так званих "народних республік? Хто оплачував "бенкет"?

- Є два аспекти. Один ми можемо довести в судах, інший - ні.

Ми не можемо довести, що фінансування всіх цих підрозділів, захарченків-плотницьких і так далі йде напряму з російського бюджету. Бо це все йде з кишень наближених до Путіна олігархів. Так було з 2014 року. Гроші на утримання військових підрозділів, на розгортання штабів, на проведення тих чи інших операцій давали російські олігархи.

- В чому складність з доведенням цього факту?

- Ці гроші не переводяться з рахунку на рахунок. Їх з Росії в Луганськ і Донецьк привозять "у валізах", віддають місцевим, а вони вже потім звітують, куди ці гроші були витрачені.

Читайте: У 18 років "втік" на війну: історія бійця, що втратив ногу, але мріє літати

Але дещо ми довести таки можемо. На території РФ є офіційно зареєстровані фонди. Наприклад, "Фонд допомоги Новоросії", який займається підтримкою війни на території України, фінансуванням бойовиків. Вони класифікують це як "помощь добровольцам и ополченцам", але згідно міжнародного законодавства це недопустимо.

І навіть якщо це робить якась приватна компанія, благодійний фонд або громадська організація – вони є суб’єктами РФ.

От тут ми вже маємо повну доказову базу з рахунками цих організацій, з відповідальними особами. Збір інформації спрощується ще й тим, що вони як благодійники або ГО роблять фото і відеозвіти - як приїжджають в окуповані Луганськ або Донецьк і починають роздавати цю допомогу військовим.

Возили вони і патрони, і обмундирування, і медичні препарати.

І все це можна класифікувати, підкладати фото та відео – і вони всі за це нестимуть відповідальність. Якщо хтось з них думає, що це їм минеться – глибока помилка.

- Хто воює проти нас сьогодні? Чи є на окупованих територіях "козачки", чеченці, буряти, яких так багато було свого часу у тому ж Луганську?

- Козачків стало набагато менше, тому що вони невигідні. Так само не вигідні приватні військові компанії.

- Бо це дорого?

- Ні. Росії не вигідно, щоб на окупованих територіях були польові командири підрозділів, створених у 2014 році. Тому їх майже всіх і винищили.

Читайте: Українські товари в окупації вважаються ледь не "держзрадою" – комендант села Зайцеве

Ми ж бачили, що сталося з Моторолою, Гіві, Дрьомовим, Мозговим…

Всіх їх ліквідували російські спецслужби, бо вони а) багато знають і б) якщо захочуть влаштувати якийсь путч і вийти з-під контролю Росії – є ті, хто піде за ними зі зброєю в руках.

А втрата контролю бодай над шматочком окупованих територій не входить в плани росіян. Бо у Путіна теж є стратегічні плани щодо Донбасу, а фанатики, любителі Новоросії у збудовані Путіним, Лавровим, Сурковим і ФСБ задуми не вписуються. Тому їх ліквідували.

Читайте: Роман Донік: миротворці зайдуть. Але нам доведеться пробивати їм дорогу

- Я розумію, незручні якісь "ідейні". А чим Путіну не вигідні приватні військові компанії?

- ПВК виконували кілька функцій. Були буфером для найманців з Росії, які проходили вишкольні табори і їхали на Донбас. Зачищали польових командирів. Регулювали і моніторили ситуацію на окупованих територіях. Невеличка частина брала участь у бойових діях на Донбасі.

А інколи вони привозили якусь нібито благодійну допомогу. Наприклад, ПВК Мар або "E.N.O.T. CORP" не тільки навчали і були буфером, а ще й під приводом, що вони є більше громадською організацією, ще й возили гуманітарну допомогу.

- Як гадаєш, які плани Путін має щодо Донбасу?

- Тут не треба довго гадати. Це все видно: в тому числi і зміну риторики їх опіньйон-мейкерів у тому, що вони говорять щодо Донбасу і України. Якщо не торкатися питання Криму, а сконцентруватися виключно на Донбасі, то я на 100% впевнений, що його (окуповані території) будуть передавати під юрисдикцію України. Бачу чіткі маркери цього.

Навіть нещодавня поява в публічному просторі Януковича, який зазначив, що Донбас – це Україна, свідчить про те, що саме цю тезу Путін і його оточення хочуть донести і до світової спільноти, і до нашого керівництва.

Та й Гіркін, який півроку побув на Донбасі і вже 4 роки сидить в Росії, постійно трощить ці бананові "республіки", каже, що вони розваляться і так далі. Це – маркери, які сигналізують: початок процесу передачі Донбасу Україні – питання часу.

І тепер головне – на яких умовах це буде зроблено.

Читайте: Росія повинна зникнути і з карти свiту, і зі свідомості - легендарний комбат

- І як саме?

- Як саме – це якраз не дуже складно. Є мінські протоколи, можна доробити якусь дорожну карту, ввести місію ООН, зробити якісь запобіжники і так далі.

Але на яких умовах це буде робитися? На це питання я відповіді не маю.

- Тобто нам треба більше спрямовувати увагу більше на дипломатичну арену? Чи можливе і на фронті загострення?

- Не треба концентруватися на чомусь одному. Ми маємо бути готові до різного розвитку подій – і в дипломатичному напрямку, і у військовому, і у політичному, і у громадському. От хто може гарантувати, що Путіну зараз не стрельне в голову і він не розпочне другу військову кампанію? Маємо бути напоготові.

- Як нам бути з постійними інформаційними вкидами? І взагалі, які з найсерйозніших російських інформаційних кампаній проти України за останній час можеш назвати?

- Розумієш, Росія не так працює. Вони реагують на події. Інколи їх створюють. Задають інформаційний фон.

З військової точки зору вони керуються доктриною Герасімова. А для громадянсько-політичної роботи у них є Ернст, Перший канал і так далі. Саме там створюється порядок денний, звідти транслюються основні меседжі.

Україна займає 30, 40, а інколи і 50% їх новин – в інтернет-виданнях, на радіо, телебаченні. На федеральних телеканалах – тим більше. І немає якихось конкретних інформаційних кампаній, які мають конкретні часові рамки.

Росіяни просто використовують ті чи інші моменти. Часом – створюють прецеденти.

Це потрібно розуміти і на це потрібно реагувати - і суспільству, і політикам. Бо провокації відбуваються кожного дня.

- Як можна реагувати, якщо навіть відверто маразматичні вигадки люди масово підхоплюють, поширюють – і тим провокують розкол у суспільстві? Як цьому запобігти і чому це досі відбувається?

- Війна зараз перейшла в певний амебний стан: і не війна, і не її закінчення. А це завжди виснажує. Всі великі військові філософи, полководці, керівники зазначали: війна може бути жорсткою і кровопролитною, але обов’язково – короткою і динамічною. Інакше люди стомлюються і фокусуються на якійсь іншій проблемі.

Люди стомились від постійних жертв, обстрілів, нагнітання ситуації. І Путін це, до речі, дуже добре розуміє.

Але що би не відбувалося всередині нашої країни, які б проблеми не виникали – ми маємо пам’ятати: найсерйозніший ворог для України – це Росія. Так було і так є. І нам важливо не пересваритися між собою. Не ділитися на окремі табори.

Це не означає, що існує табу на критику влади. Але ця критика має бути обгрунтованою і здоровою. Не треба їхати і когось стріляти – треба вирішувати все мирним шляхом.

Читайте: Війна могла би закінчитися через три дні - екс-полонений танкіст

- А якщо він неефективний?

- Я не знаю жодного випадку за останні 4 роки, коли б був суспільний резонанс і влада на це не відреагувала. Якщо окрім критики є ще й конструктив і пропозиція, що повинна зробити влада. Інакше це не про критику, а про популізм та емоції.

- Так. Але ці емоції є. І їх більшає.

- І буде більшати. Бо на деяких напрямках ми провисаємо. Десь ідуть реформи, десь - ні. Але ми повинні для себе зрозуміти, звідки і куди ми йдемо.

От всі говорять: ми йдемо в Європу. А хтось задавався питанням, звідки ми йдемо? Що ми повинні змінити у своєму суспільстві? Що мусимо змінити у собі, щоб прийти до того, чого хочемо?

Бо часом мені здається, що Україна платить за цінності, до яких іде, надто велику ціну – не розуміючи цього. Сприймаючи це як належне. Європа давно не платила за свої цінності таку ціну. Тому і не розуміє, в якому світі вона живе.